Der du so lustig rauschtest,
Du heller, wilder Fluß,
Wie still bist du geworden,
Gibst keinen Scheidegruß.

Mit harter, starrer Rinde
Hast du dich überdeckt,
Liegst kalt und unbeweglich
Im Sande ausgestreckt.

In deine Decke grab' ich
Mit einem spitzen Stein
Den Namen meiner Liebsten
Und Stund' und Tag hinein:

Den Tag des ersten Grußes,
Den Tag, an dem ich ging;
Um Nam' und Zahlen windet
Sich ein zerbroch'ner Ring.

Mein Herz, in diesem Bache
Erkennst du nun dein Bild ?
Ob's unter seiner Rinde
Wohl auch so reißend schwillt ?

Дзвінко сміявсь, бувало,
веселий мій струмок,
Ні звуку на прощання
не чуть, цілком замовк.

Він ковдрою твердою
покрився в зимні дні.
Холодний й нерухомий 
лежить на глибині.

На тім покритті жорсткім
накреслю камiнцем
Твоє ім’я кохане , 
годину ту і день:

День першого вітання,
день, що зову кінцем;
Цей допис обрамлений 
розламаним кільцем.

Ах серце, чи в цій річці
ти впізнаєш себе?
Чи там під мертвим льодом
стрімкий потік живе?