Der Reif hatt’ einen weißen Schein
mir übers Haar gestreuet;
da glaubt’ ich schon ein Greis zu sein
Und hab’ mich sehr gefreuet.

Doch bald ist er hinweggetaut,
hab’ wieder schwarze Haare,
daß mir’s vor meiner Jugend graut –
wie weit noch bis zur Bahre!

Vom Abendrot zum Morgenlicht
ward mancher Kopf zum Greise.
Wer glaubt’s? und meiner ward es nicht
auf dieser ganzen Reise!

Мороз дбайливо інеєм
Покрив моє волосся,
І я вважав, що сивим став,
Й радів, що довелося.

Але розтане скоро сніг,
І знову стане спека.
Боюся бути молодим,
Так до кінця далеко!

В скількох людей за темну ніч
Стає волосся білим!
Чому лиш я за довгий шлях
Лишаюсь повний сили?