Es brennt mir unter beiden Sohlen,
Tret' ich auch schon auf Eis und Schnee,
Ich möcht' nicht wieder Atem holen,
Bis ich nicht mehr die Türme seh'.

Hab' mich an jedem Stein gestoßen,
So eilt' ich zu der Stadt hinaus;
Die Krähen warfen Bäll' und Schloßen
Auf meinen Hut von jedem Haus.

Wie anders hast du mich empfangen,
Du Stadt der Unbeständigkeit !
An deinen blanken Fenstern sangen
Die Lerch' und Nachtigall im Streit.

Die runden Lindenbäume blühten,
Die klaren Rinnen rauschten hell,
Und ach, zwei Mädchenaugen glühten. -
Da war's gescheh'n um dich, Gesell !

Kommt mir der Tag in die gedanken,
Möcht' ich noch einmal rückwärts seh'n.
Möcht' ich zurücke wieder wanken,
Vor ihrem Hause stille steh'n.

Як у вогні пекуть підошви,
Хоч і по снігу я бреду.
Не зможу подих перевести
Поки за гору не зайду.

О кожен камінь на бруківці
Я спотикався на бігу,
Ворони вслід мене цькували,
З дахів кидали лід і бруд.

Яким здавалося затишним,
Із жайворонками в гаю 
І солов'їним співом втішним,
Містечко, нібито в раю.

Цвіли повсюди рясно липи,
Дзвінкі струмки текли згори,
Сіяли очі дівчиноньки,
Для тебе, друже, на зорі!

Чи знову той побачу погляд?
Я хочу бути в місті тім
І тихо-тихо, ледве чутно
Ридати під вікном твоїм.