Нд, 22.10.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Публіцистика [48]
Все що могло би бути у журналах чи газетах
Наукові статті, матеріали конференцій [9]
Афоризми [3]
Українська мова [8]
Митці про українську мову. Цитати, есе.
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Статті » Публіцистика

Інтерв'ю з Олегом Скрипкою

Культурна людина сьогодні, це той, хто не дивиться телевізор...


Інтерв'ю Олега кореспондентові видання "Життя"


- Якби  міністром культури був ти, що б зробив?

- По-перше, немає бажання, по-друге, нічого б такого особливого не зробив. Спостерігаю за тим, як діє Василь Вовкун, він ще більший реформатор, чим я, і розумію, наскільки це складно.

Але якщо придумати фентезі, і я міг би бути королем міністерства культури, те першим моїм указом було б заборонити естраду... Я б заборонив естраду, як клас, і змусив би всіх естрадників працювати, наприклад, на швейній фабриці, щоб займалися чимсь корисним.

Заборонив би людям носити блискітки. Заборонив би, допустимо, марку Dolce&Gabanna. Заборонив би ще багато чого... Звичайно, забороняти не можна, я розумію, але якщо серйозно, то потрібно створювати привілею для гарних проектів.

Всі міністри культури розуміють, що потрібно сприяти класичним мистецтвам: кіно, класична музика, театр, балет. Все це зрозуміло, але з іншої сторони я дивлюся, банальна річ - часто чиновникам не вистачає смаку. Міністерство - великий апарат людей, які нам дісталися  чи ледве не із брежнєвських часів.

Смак населення залежить від смаку самих чиновників й, з іншого боку, від смаку й інтелекту людей, які мають гроші. Тому що ми живемо під час звіриного капіталізму - гроші вирішують, може, і не всі, але дуже багато чого.

Це стосується й культури - феномен "співаючих боягузів" виник не просто так. Сьогодні люди, що володіють грошами - фанати "співаючих боягузів".

- Навіщо тоді країні міністерство культури, якщо воно так неефективно. Ти ж без нього відбувся?

- Приміром , ти їздиш на "Жигулях" і вони увесь час ламаються. Те ж питання - навіщо потрібна машина в принципі, якщо вона увесь час ламається? Відповідь - потрібна гарна машина. І потрібно гарна держава.

Проблема не в міністерстві культури, а в державності. У нас толком держави не було 350 років, і за останні 17 років державна машина не заробила, і тому культури немає.

Культура залежить від держави, які б ми розумні й інтелектуальні не були. Якщо немає державної машини - немає й інвестицій у культуру.

- У США міністерства культури немає. Є частки ініціатива, фонди, і є споживачі культурного продукту. При чому тут держава?

- Я впевнений, що є державна політика, що підстьобує приватну ініціативу. Це державна політика, а схеми можуть бути різні. Сприяти меценатству - гарна схема. Це - і є стратегія держави.

- Я думаю, що проблема насамперед  у головах українців. Може й некоректно посилатися на Москву, але якщо судити за кількістю галерей, видавництв, мільйонери там якісь більше освічені, чи що...

- По-перше, давайте відрізняти освіченість від фейшн кітчу. Для багатьох мільйонерів "нового типу" відкрити художню галерею сьогодні - те саме що тому, що купити найрідшу модель авто, мати під рукою відому модель або певичку, у найгіршому разі, відкрити свій журнальчик або радіостанцію.

По-друге, в Україні мільйонерів набагато менше. Крім того, що відбувається в нас зараз - це для Росії пройдений єльцинський період. А те, що було за Єльцина - набагато гірше чим те, що ми маємо сьогодні.

Зараз у Росії меценати, і держпрограма, і купа стильних місць. У нас це буде, через 5-10, можливо, 15 років. Але рівнятися на Москву ми не можемо. Тому що якими б вони меценатами не були в них відбулася культурна катастрофа.

- Тобто  ?

- Тобто , у них монополізований музичний ринок парочкою сімейних кланів. Я б не хотів, що б у нас відбулося те ж саме. Думаю, що це попса, що завоювала музичний ринок, т же саме відбувається й у літературі, і в кіно.

- Ну, у літературі й кіно - немає.

- Хотілося б сподіватися, що ні, але в музиці нічого нового гарного не спостерігається. Усе, що є - не цікавить нормального слухача. При цьому повно альтернативних гарних артистів, які залишаються в тіні. Потрібно створити таку схему, що б у нас такого не було.

- Москва - не Росія, але чому в Москві книгарні  просто спустошуються, люди увесь час читають? У Києві носії української мови читають українську літературу мало. Хоча, на мій погляд, сучасні українські письменники пишуть дійсно цікаві речі.

- Тому що, геостратегія Росії така, щоб у нас не було української книжки, щоб у нас не було української музики. Іде величезна, серйозна війна найвищого - інформаційного рівня.

Я б не сказав, що Росія ворог: вороги між собою ще можуть якось домовитися, а от конкуренти - ніколи. Росія чуттям чує в Україні серйозного культурного конкурента, тому й прагне не допустити становлення в себе під боком сильного конкурента.

Це чимсь нагадує Канаду й США. Здавалося б, між Штатами й Канадою ще більше спільного, чим між Україною й Росією. Але! Вся сучасна культура Канади побудована практично на одній тезі: "Канада - не Америка!". І от на одній лише цій тезі протягом  уже багатьох лет 30 мільйонна Канада успішно в культурному плані протистоїть у десятеро більше численним Сполученим Штатам з їх шоу-бізнесовою машинерією!

Зрозуміло, що за абсолютною чисельністю канадських всесвітніх знаменитостей менше, ніж американських, але вони ні в чому їм не поступаються, якщо ще й не на голову вище. Нам прекрасно знайомі такі імена, як Брайан Адамс, Селін Дион, з молодих - Авріл Лавін.

Природно, їх явно менше, ніж американців, але головне, що вони взагалі є, існують у природі, і знають їх далеко за межами рідної країни. Маючи такого потужного сусіда під боком, як Російська Федерація, нам, напевно, варто було б більш пильно вивчати й придивлятися до канадського культурного досвіду. Адже Україна - не Росія!

- Якщо судити тільки по Києву - сучасні українські романи є в книгарнях  і на Петрівці. Їх купують слабко. Те, що магазинів книжкових мало - це інша розмова. Але що в цьому теж Путін винуватий? І в тім що ніякі книги не читають, не русско-, ні україномовні?

- Це не правда.

- Це правда. Спустися в метро Києва й Москви - різниця значна.

- Всі мої друзі читають багато книг. Для мене країна - це мої друзі. Для мене аудиторія творчої спадщини Сердючки - це не зовсім Україна.

- Чому ти в кожному інтерв'ю увесь час згадуєш про Сердючку? Данилко тобі вже грошей повинен за рекламу.

- Сердючка - це індикатор нашого часу. Це наша хвороба. Якщо людина хвора витівкою, то він про неї увесь час думає й говорить. Наше суспільство боляче. Сердючка - не причина, це зовнішня сторона хвороби суспільства.

Я музикант, і зрозуміло, що це мене хвилює. Наприклад, є такі геніальні люди як Сильвестров і Роман Гриньків. У світі визнані - у нас невідомі.

- У телевізійників є вираження "піпл хаваєт". Сердючка задовольняє запити певної аудиторії. А композитор Сильвестров - ні, тому що є частиною елітарної музичної культури.

- Саме так: телевізійники глядача навіть за людей не вважають - лише "піплом", а його культурне сприйняття - "хаванієм". Ще й міру виміру ввели: "пиплметры", з? Звідси й всі похідні від ТВ: те, що крутиться по телевізору, воно й слухається.

Це проблема дистрибуції, і клановості ТБ. У принципі, якщо ти маєш телеканал, або ти маєш дистрибуцію, ти формуєш піпл. Наше суспільство, наші люди слухають й уживають те, що побудовано по своєму розумінню невеликою кількістю людей.

- Ти уявляєш собі психологію телевізійний топ з? Він щодня  приходить і бачить рейтинги. Якщо поставити концерт Сердючки, рейтинг із високий, а якщо концерт Сильвестрова - дуже низький. ТБ - це машина по зароблянню грошей.

- Зрозуміло. Але найвдаліша машина по зароблянню грошей - це нарко- і порнобізнес.

- Але ми ж говоримо про легальний бізнес...

- ТВ - це насамперед  суспільно-відповідальний бізнес. Чому про цьому постійно умовчують?

Ми говоримо про легальний бізнес? Добре. Приведу найсвіжіший приклад з тієї ж Канади. Згадувана канадська, точніше навіть квебекська співачка Селін Діон. Іде продаж квитків на її концерти в Монреалі - мегаполісі, співмірному з Києвом. Уже в лютому продані всі квитки на її концерт у середині серпня в Bell Centre - за кількістю місць більше рази в два за наші Палаци Спорту, мовчу вже про якість звуку, техніки і т. д.

Організатори призначають ще один концерт - знову всі квитки продані за півроку наперед. Ставлять ще один - картина та ж. І так вісім (вісім!) разів поспіль! На половину серпня призначено вісім концертів, і це тільки в одному місті, приблизно з таким же населенням, як наш Київ! І квитки від 65 до 195 доларів продані майже все наперед!

Глядачі просять про призначення ще концертів, але тут уже не витримала сама Селін Діон: довелося б зсувати всі концертні графіки в інших містах і країнах, а це недозволено в їхньому розумінні.

А ти говориш - Сердючка задовольняє запити певної аудиторії! Яка вітчизняна поп-"зірка" може собі розраховувати на такі збори, як в описаному випадку? Жодна.

От і щирий рівень нашого мас-глядача, от тобі й дійсній ціні "співаючих трусів". ТВ у нормальній країні повинне мати певну політику. Тому воно й повинне контролюватися державою. І знову таки, якщо в нас немає державності, то ТВ державою не контролюється.

- Останнє стосується багатьох країн, це наслідок глобалізації.

- Ні.

- Державні канали й суспільне ТБ це одне, частки канали - інше.

- Ще у той час, коли я жив у Франції, французи мали велику проблему із французьким продуктом телевізійним і кіношним, і за 10 років вони зробили великий прорив. Це державна програма.

- У них є преференції, це інше. У них немає контролю...

- Ні, це саме те, про що ми зараз говоримо. І при чому тут контроль? У них була політика. Були демонстрації, закривалися канали, скандали як у нас зараз у кінотеатрах. Вони зробили прорив із французьким кіно. Це те кіно, про яке ти прекрасно знаєш.

- Справа в тому, що у Франції дуже добре розроблена система політики державного протекціонізму в кінематографі. А кінопрокат у них ніяк не квотуєтся, квоти є тільки на ТБ. І в них дуже чітко й докладно прописано те, що є національним продуктом, і механізми підтримки цього продукту. Умовно говорячи, ти, будучи українцем, можеш виступити як  режисер французького фільму, запросити актора з Німеччини, але фільм має шанс одержати статус національного, якщо буде дотриманий ряд параметрів.

- Так. Так це і є стратегія - про що я говорю.

- Ти сказав, держава повинна контролювати. Але держава не може контролювати ТБ, якщо ця демократична держава.

- Держава повинна мати певні програми й стратегії. Це залежить від держави. Якщо держава є, вона ставить завдання, їх виконують. Та ж сама Росія: держава поставила завдання, і вони зробили прорив зі своїм кінематографом. У нас прориву ні в музиці, ні в кінематографі, ні в літературі не може бути, тому що завдання не поставлене.

Що значить держава не повинна контролювати ТВ? Це в наша-то епоху? Сьогодні фізичні границі - зі стовпчиками й колючим дротом - між країнами зникають як явище. І дійсним кордоном держав ставати інформаційний простір. Чим він ширший, більш розвинений, тим і площа конкретно взятої країни, співтовариства більше.

А якщо це так, то ми ж нормально ставимося до того, що держава охороняє свої границі, правда? І не ставимо дурні завдання, навіщо нам прикордонні війська, це ж, мол, нісенітниця: давайте просто відмовимося від них і зовсім скасуємо прикордонну службу, а погранцям замість "калашів" [автомат Калашникова] дамо в руки мітли?

Отож , сьогодні границя держави - це не стільки нейтральна смуга, прокреслена по окружності країни, як її інфопростір. І держава, що піклується про себе, повинна сьогодні обороняти його як ніщо інше! Якщо ми будемо ставити це під сумнів, тоді давайте прямо так і заявимо: а навіщо нам взагалі до чортів ця держава?

Парадокс у тому, що будь-який держапарат - це машина насильства. Однак! Святе місце порожнє не буває: сьогодні ми відмовимося від своєї держмашини - відразу  неодмінно її місце займе інша, далека нам. Така діалектика нашого буття, такі закони Природи. Не ми їх створили - не нам під силу їх скасувати.

От і вирішуйте самі: чи потрібний нам сугубо наш інформаційний простір, або здати його без бою й зникнути в безодню Небуття як Атлантида у свій час?

- Але в літературі прорив відбувається, прийшло нове покоління українських письменників!

- Є дуже гарна музика українська, але ми про неї не чуємо. Для споживачів її немає. Ти знаєш талановитих людей - режисерів. Але кіно ні, це все в потенціалі. Тим більше, що кіно взагалі від держава залежить, без держави воно не зможе існувати.

Повернуся до синдрому Сердючки. Якщо ти не забираєш квартиру, у тебе спочатку заводяться грибки, потім комахи, а потім - пацюка...

- Сердючка - це голос колективного несвідомого. Дайте їй спокій .

- Це неприбрана квартира. Ми на смітнику. Наш ефірний простір - це смітник.

- Що ще в культурному пейзажі не влаштовує?

- У культурному пейзажі мене не влаштовують акценти мас-медіа. Тому що на сьогоднішній день завдяки приватній ініціативі відбуваються цікаві речі.

Була прекрасна експозиція скульптури в Українському будинку, але з боку ТВ ажіотажу не спостерігалося. Прекрасна виставка ікони з колекції Ольги Прочанин - це дуже круто, щось там я не бачив ТВ. Це - низький рівень мас-медіа.

- Може це невміння організаторів вибудувати комунікацію? Вони погано просувають культурний продукт?

- Звичайно, вони не є частиною телевізійних кланів.

- Поясни як це відбувається?

- Канали не хочуть. Може, "Перший національний" хоче, але він не має рейтингів. Він нас показує, але рейтингові канали не хочуть.

Я не дивлюся років п'ять телевізор. І приводу дивитися його в мене не з'являється. І усе менше культурних людей ТВ дивиться. Культурна людина сьогодні, це той, хто не дивиться телевізор. Думаю, що власникам телевізійних каналів, є над чим задуматися.

- До речі, чим телеканали мотивують відмову "Країні Мрій"?

- Нічим. Просто нас не показують. Спонсор, з яким ми кілька років нормально працювали, цього року  гроші віддав на "Євробачення", значать люди, які люблять "Країну Мрій" одержать менше музикантів, але зате буде "Євробачення". Це називається низький культурний рівень грошей.

Це акценти. Життя багатогранне, на планеті є все. Це як камера, що вона вибирає, то попадає в кадр. Як на ТБ зроблений монтаж, так подія й показується. Це акценти, які робляться масмедіа. Наприклад, відбувається подія "Вечір героїчної пісні"  й які акценти зробила "Українська правда"?

Негатив, негатив, негатив. Видно, що журналіст не був на цій події. Але те, як це все жахливо подано те, як розставляються акценти, мене це не влаштовує.

Як може журналіст мати свою упереджену думку про дійство, на якому не був, а свої заангажовані міркування побудував винятково на передруках з інших видань? Це не особиста думка, а банальна профнепридатність.

Я не знаю, ця не моя справа ким заангажована "Українська правда". Я дуже сподіваюся, що ніким не заангажована.

- Минулого літа ми говорили про те, що канали не беруть українську музику. Щось змінилося з появою МтV-Україна?

- МТ гарний канал. Але, на жаль, він бореться за виживання. Так само, як українська музика, книга. Він не має рупори - у них ні, наскільки розумію, нормальних частот. Це маргінали. У нас культура -  те, що ми називаємо культурою - це все альтернатива. Те, що в нормальному суспільстві повинне бути на першому місці.

- Так хто винуватий у бідності нашого культурного пейзажу? Мені здається самі!

- Вибачаюся, буду говорити різко. Сіло в занепаді після того, як прийшло НКВС і всіх перестріляло. І поле не пахане. І після цього прийти й сказати: люди, ви самі винуваті, що поле не пахане.

- Але в 1991 році, на момент розпаду СРСР, в Україні була серйозна наукова школа, працювали НДІ в області точних і природних наук. Де це все? Було утворення, згадую своїх однокласників по фізмат школі, їх давно немає в країні!

- Розпалася імперія. Не було держави.

- Але хто розтратив те, що було створено декількома поколіннями українців? Хто в цьому винуватий? Знову москалі?

- У тому числі, і Москва. Гроші відтягнулися, ресурси туди пішли. Взяти хоча б ті ж внески Ощадбанку, які вилучили з рахунків українських громадян наприкінці  1991 року, тобто  після того, коли вже кілька місяців існували такі окремі держави як Україна, Бєларусь, Росія.

Наші банки здали залишки, так сказати, "за звичкою" - як це відбувалося протягом  скількох десятків років наприкінці  кожного року для підбивання річного балансу. А Москва їх на початку нового фінроку просто "забула" повернути.

Про що ти хочеш сказати, що Українці, такі дурні, що не можуть свою державу побудувати!?...

- Я намагаюся зрозуміти. Ти говориш - винуватий хтось...

- У нас 350 років не було держави. Зараз ми його будуємо. І не можна порівнювати з Росією, у нас зовсім інша ситуація. Про що ми говоримо - які класні москалі, а українці лопухи?..

Відмінно Макаров в "Українському Тижні" окреслив: одного боксера тренували, він добре харчувався, а іншого тримали у в'язниці, а тепер вони вийшов на ринг, їм говорять: давайте, змагайтеся на рівні. Думаю результат двобою вгадати нескладно.

Наука, говорите?... Була радянська наука. Я працював в "Кванті". Розробляв прилад, і де він зараз? У Москві. Тому що це був військово-промисловий комплекс Радянського Союзу. І всі розробки пішли туди, і працюють на ВПК Росії. Це нормально. Але говорити, про те, що розбазарили, це як мінімум некоректно. Це упереджено.

У який момент ти вирішив займатися не тільки власною творчістю, але й організовувати культурний простір для інших людей?

- Коли я зрозумів, що для мене немає культурного простору в цій країні, і потрібна якась віддушина, де можна спокійно дихати й спілкуватися з нормальними творчими людьми.

І створюються якісь заходи, які на мій смак, абсолютно суб'єктивний, організовані адекватно стосовно глядача, і адекватно стосовно артиста.

Тому що коли ми оцінюємо того або іншого виконавця, рівень майстерності, його стиль, тощо, ми зовсім не говоримо про якість апаратури, про те, наскільки добре організований масовий захід, у якому виступає артист.

Сольних концертів мало. В основному це "солянки", які часто організовані бездарно. Який би геніальний артист не був, потрапляючи на неправильно обрану сцену, з поганим звуком, поганим світлом, з поганим контекстом, артист не може виступити так, як це було б у нормальних умовах.

Мені хотілося створити такий простір, що має певну творчу ідеологію, певен вектор. Що б усім було комфортно.

Похвастаюся - перше, що чую як комплімент відносно  наших фестивалів: ах, яка атмосфера! Атмосфера не буває випадкової, атмосфера будується, це режисерський задум. Ті внутрішні відчуття, які одержує глядач й артист, є певна внутрішня стратегія. Її необхідно будувати, для цього потрібні вміння й досвід. 99 % заходів залишають бажати кращого.

- Який проект самий улюблений?


- Кожен проект улюблений. Найбільший  захід - "Країна мрій", за якої постійно йде боротьба за фінансування, боротьба за дозволи одержати всі ці папери.

- Щороку ?..


- Щороку ! І це сизифова праця. Дуже важко. Щораз за два тижні до фестивалю сиджу й думаю - навіщо мені це потрібно? Більше ніколи цим займатися не буду! Легше не стає.

- Як би зложилося життя, якби  ти не повернувся з Франції?

- Думаю, що я знімався б у кіно. Таке завдання я собі ставив - робив би кар'єру як кіноактор. Грав би в театрі. У музиці я швидше за все крім "ВВ", яке б я продовжував, і записував диски, зробив би етнічний проект.

Але це, швидше за все не український проект, це було б те, що називається World Musіc, там були б мексиканці, бразильці, африканці. Я в таких тусовках уже перебував, у різних колективах грав. Я думаю, що мені не вистачило пари років, і такий колектив зложився б. Навіть, напевно, зробив би кар'єру й з таким колективом приїжджав би в Україну.

- А тут які плани?

- Є авантюрні речі. Ми зняли документальний телефільм. Проект дуже складний. Це не те, що б я як режисер брав участь, скоріше як продюсер: знайшли гроші, концепцію придумали, організували процес. Знімали українське весілля, одягли 150 чоловік у костюми й за традицією всі зробили. Як весілля в ХІХ столітті. Хочемо, щоб фільм вийшов на ТВ.

У мене є режисерські амбіції, приємно, що фільм "Катерина" представлений на Берліналі. Я намагаюся усе активніше брати участь у виробництві кліпів, іноді я з'явлюся режисером, часто пишу сценарій, підбираю декорації.

Я як кінофанат колись у молодості вживав велику кількість кінопродукції, зараз, на жаль, набагато менше, немає часу. Ми все трошки віримо в казку, а найефективніший  спосіб створити казку - це кіно. Тому наблизиться до казки - цікаво. Технології побудови казки - це призначення артиста.

- Було 20-річчя "ВВ", пам'ятаю говорили про те, що було б здорово зняти фільм про "ВВ". Не хочеться?

- Моїх ресурсів на це не вистачає. Я не бачу можливостей самостійно зібрати команду, зняти фільм, домовитися з каналами. Зовнішньої ініціативи немає. Природно, бажання є, але я не знаю, як це зробити.

Якщо навіть наші кліпи не крутять по ТВ! При тому, що ВВ відомий колектив, його - як новинку, покрутять недільку, а потім - платіть, і т.д Я не думаю, що потрібно заносити гроші, щоб по ТБ ішли наші кліпи, це зовсім інша гра.

Загравати з каналами, грати в їхні ігри? Можна це робити, але навіщо? Це не є змістом мого творчого існування.

- А в депутати не збираєшся?


- Я що, схожий на людину, що збирається в депутати? Іти в депутати, це однаково, що надягти майку з написом: "я - кон'юнктурник".

Бути депутатом - потужний інструмент влади, з одного боку, але з іншого боку, у нас ніхто не поважає владу. Чому не поважають владу? Її поки що немає за що поважати. І якщо знаєш, що ніхто не поважає владу і йдеш у владу, значить ти згодний на дуже жорсткі компроміси.

- Так чому не любиш східну Україну?

- Звідки такі ідіотські думки? Звідки ростуть їхні коріння? Хто від мене чув що-небудь подібне? Я дуже люблю Східну Україну, тому що мої коріння зі Східної України.

Музика, що ми граємо, - це типово східно-українська музика. Саме наша музика не дуже відповідає темпераменту Західної України.

Україна ділиться на два типи темпераменту. Темперамент степовий - ех, раз, тачанка, дві тачанки. І лісова Україна - спокійніший й обережніший менталітет.

А люди більше динамічні - вони зі східної України. Але настав час припинити цю дурну злобливу гру "Захід-захід-Схід-захід": скрізь є герої, і скрізь найдуться підлабузники.

- Ви часто виступаєте в Росії, чим відрізняється, публіка, атмосфера?


- Різниці немає. Відмінно приймають. Але факт антиукраїнської пропаганди в Росії позначається: залежно від периферійності.

У Пітері взагалі нічого подібного не спостерігається, у Москві мало-мало, на концерті 1-2 голоси можуть квакнути: що, не можеш на російській співати. І таких голосів буде більше в глибинці. Їх не так багато, але на жаль, це тло яке є присутнім.

Специфіка Москви в тому, що там музичне життя саме те, яке необхідне моєму колективу. У клубах Москви - наші фани, наша публіка, атмосфера, і ми граємо той репертуар, що хочемо представити. Такого в Києві взагалі немає.

Але з іншого боку, ми в Росії от уже кілька років витиснуті з великих майданчиків. В Україні ми саме граємо на великих майданчиках. Тому, відбувається компенсація.

Є також вдячна аудиторія - діаспора в Канаді і США. Для українського артиста це ласі концерти. Ти вийшов на сцену й сказав "добрий вечір", і це вже твоя публіка. І себе іноді побалувати такою публікою теж здорово.

І в Києві, і в Москві, у Пітері публіка екзальтована, глядачі багато переварюють інформації, і "ВВ" вони бачили багато разів, у черговий раз завоювати цього глядача часом складно, але цікаво.

- Відношення до музики міняється? 10 років тому, 20...

- Мені складно визначити. Скоріше спостерігач із боку зможе зробити висновки. Звичайно, щось міняється. Мир помінявся, про що говорити! 10 років тому, на мою думку, була глобальна культурна криза в музиці, принаймні  , що у Європі панував.

- В 90-і було багато електронної музики. З Лондона щось цікаве приходило.

- Для мене як для музиканта, знов-таки - це моя суб'єктивна думка - це були технарі, які зайнялися музикою. Прийшла нова техніка, артисти в цій техніці не розбираються, і вони, та і я сам, були в розгубленості.

І прийшли ді-джеї, комп'ютерники. Це не артисти, і не музиканти. І технологи й інженери стали робити музику. І для мене, як для музиканта, вона була не цікава взагалі.

Але ми це все переварили. Інженери частково стали музикантами. Музиканти інженерами. Ми освоїли нову техніку, і техніка стала ближче до людей. На сьогоднішній день ми маємо технологічну волю.

У себе в ноутбуці я записую такі речі, які 10 років тому вимагали серйозної студії, купу часу, інженерів, яким ти нічого не міг пояснити. А мені зараз нічого не потрібно нікому пояснювати - у мене вдома своя студія. Я все сам роблю, це доступно, і скоротився час від задуму до реалізації.

І тому певна воля, що почувається в музиці, легкість з'явилася, і щиросердність. Мені здається, що нарешті музика знову знайшла душу. Це як в 60-і роки, коли було золоте століття, у світі економічне процвітання. І з'явилася музика 60-х, і доля, і естрада гарна в супроводі симфонічних оркестрів.

Те, що сьогодні - луна, відбиття того років. Але це швидко пройде, ми не живемо в стабільному світі. Мир швидко міняємося, і думаю, музика теж швидко зміниться.

Але те, що мені взагалі на сьогоднішній день подобається, це мода на етнічну культуру, вона проникає не тільки в рок, World Musіc, але й у попсу, в естраду, яку я всім серцем ненавиджу, але коли в ній виникає етніка, вона дає багатство.

Або якісь піп проекти, індійський ар-н-бі [R&B - ритм-н-блюз], або ті ж латиноамерикоси, які роблять іспаномовну попсу, популярну в усім світі, я аплодую, я дуже радий, що такі процеси відбуваються.

Це не те що б дає надію, що українська музика, або т же російська, коли-небудь буде популярна в усім світі, думаю, такого не відбудеться. Занадто цей ринок непід'ємний. Українці його точно не піднімуть. Ми отут усередині не можемо розібратися.

- А що скажеш про ідею експорту української культури? Є всього дві країни, які зуміли зацікавити національною масовою культурою інший мир - США і Японія. Зі США все й так зрозуміло, але японська масова культура самобутня й затребувана не тільки на батьківщині. Якщо пофантазувати, щось у цьому напрямку ми могли б запропонувати.

- Стоп, стоп, стоп! А куди поділася британська музика? А чому Швецію забули? Як ніяк, це третя країна по обсягах експорту музичного продукту у світі, після США й Великобританії!

Що ж стосується популярності японської культури, то вона підтверджує одне просте правило: неможливо, щоб національна культура стала улюбленої у світі, якщо вона неулюблена в себе на батьківщині.

Завдання номер один - усередині країни побудувати щось, а потім уже експортувати. Експорт української культури не цікавить сьогодні бізнес й урядовців. Державний апарат серйозно зайнятий тільки "Євробаченням"....

- Є ще чемпіонат світу з футболу...

- Це інше. Це механізм входження в Європу, нам дали ще один шанс. Якщо ми його не протринькаємо... І нам це необхідно для внутрішніх речей - хоча б дороги в країні побудують.

У принципі, завдання експорту гарна й треба діяти. Але про що ми говоримо, якщо в парламенті кульки місяць надували. Який після цього імідж в України за рубежем?

- Думаю, що український жах, як напрямок у кіно це могло б бути цікаво. Фольклорні традиції, українська демонологія - гарний матеріал. Індустрії немає, але передумови є.


- Думаю, що "Вій" Гоголя - для традиційної український культури це модерн. Я впевнений, що автор зачитувався, кимсь типу Едґара По. "Вій" - це готика. На українській традиційній іконі немає сцен пекла.

- Але релігійне мистецтво - це інше.

- Це менталітет. У піснях є багато плачу, але там немає жаху.

- А казки? У мене в дитинстві була книжка "Казки Верховини".


- Ну може бути, я просто сам не люблю фільми жахів, Може фентезі, містика?... Зрозуміло, що всі використають своїх гномів, мумітроллів, горців.

Але насправді   проблема не в тім, що саме використати, а в ухваленні рішення, що це треба робити. Ми живемо в сучасному світі, що дуже багата й талановита людина завжди знайде матеріал для роботи. Таланти є, були б засобу.

Це теж саме, як з фільмом, чому ми не робимо фільм. Ні можливості. Є бажання, але немає можливості. Ти знімеш кіно, і потім воно буде лежати на поличці, з'їздить на парі фестивалів і все. А завдання в тім, що б воно поступило в прокат, немає дистрибуції. Де ці "Штольні" всі? Ніде.

- Так навпаки. Принаймні, у випадку з "Штольнею" я не говорю про якість самого фільму, його критикувати навіть і незручно, але був широкий прокат по всій Україні, випустили диски, і що саме головне, продали світові права. Це круто. Не по чайній ложці продавали в кожну окрему країну. "Штольню" просунули саме  добре.

- Значить справа в схемі, у тім, що б це було на потоці, і грошей потрібно в сотні разів більше, ніж вони виділяються. Потрібно реально розуміти, що ми живемо в бідній країні.

Начебто все красиво в Києві, повно дорогих автомобілів, але це бідна країна. Але, безумовно, наші правнуки будуть добре жити.

- Правнучки будуть наложницями в китайських олігархів...

- Точніше - праправнучки. Розповідаю. В Одесі, кафешка, суши бар. Заходить кітайоз-амбал у костюмі "пума", і дві одеситки. Китаєць сидить, їсть суши, а дівчинки чайок йому наливають.

А я даю інтерв'ю московському ТБ. Нормальне інтерв'ю, говоримо про мистецтво, а потім починається: ви не любите Москву! Я говорю, знаєте що, це настільки дурниця в порівнянні з китайськими олігархами, які до нас прийдуть, і дуже незабаром, і ми з вами будемо одним фронтом їм чайок наливати.

І апельсини, які ви з нами не можете поділити, така фігня, у порівнянні з тими процесами, які незабаром почнуться.

- Що ж можна цьому протиставити?

- Я думаю, що тут як говориться "куме, одягайте біле простирадло, і потрошку повзіть у бік кладовища".

- Ну якось не оптимістично...

- Це реальність. Потрібно розуміти, що ми - останні покоління білої раси. Це кінець величенної епохи, і цієї цивілізації не буде. Ми представники цивілізації, що закінчує своє існування.

Це імперія, що впаде, як колись упав Рим. Ми не знаємо, як швидко це відбудеться, але це неминуче. На сьогоднішній день технології народження дітей у національних масштабах, це технології, які перемагають.

- А як же науковий прогрес, може білих людей навчаться клонувати...


- Все одно китайці будуть робити усе краще, ніж ми. Білі вчені будуть працювати на китайців. Я якось спостерігав, як китайські спортсмени стрибають у воду.

Виходить біла людина, і ти розумієш, що весь Шекспір з "Макбетом" у нього в душі. Він концентрується, стрибає, хтось поборов у собі Шекспіра, а хтось ні. Але бризки однаково  пішли. Виходить китаєць, він зігнувся, стрибнув ідеально, ніяких бризів, і ніякого "Шекспіра" усередині.

- Робот?

- Не робот - просто в людини немає сумнівів. Вони в прямому змаганні нас переможуть, на жаль. А місця на землі усе менше.

- Може, скажеш щось оптимістичне на останок?

- Ну зрозуміло, що всі змішаємося. Нова цивілізація візьме всі наші технології. Китайці будуть уміти крашенки робити, вишивати.

- Вони вже венеціанське скло роблять замість італійців!

- Уже надходять партії китайських вишиванок. Вишиванки - гарний бізнес, і вони роблять не дуже якісно, зате дешево.

- Да-а, звучить дуже "оптимістично"...

- Все це, звичайно, фентезі. Запрошую всіх творити наше прекрасне майбутнє.


Джерело: http://life.pravda.com.ua/columns/47f4e34f36caa/
Інтерв'ю брала Аксін'я Куріна
Переклав українською
Півтон Безвухий
Категорія: Публіцистика | Додав: composer (08.01.2009)
Переглядів: 991
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017