ГІТАРА [іспан. guitarra, від грец. — хібара (кіфара), франц. kitaire, quitairne, quitarre; ін. версія: від санскр. "кутур" — "чотириструнний"] — струнний щипковий музичний інструмент.
Має дерев'яний корпус з пласкими деками й вузькою частиною. Належить до сімейства лютневих. Перші згадки про Г. належать до 9 ст. Розрізняються: 1) іспанська Г. — 6-струнна (настроювана в основному по квартах; набула широкої популярності з кін. 16 ст.: упродовж наступних століть поширилася по всій Європі та Америці (у 1-й пол. 18 ст. з'явилася в кол. Рос. імперії); 2) російська Г. — 7-струнна (основа настроювання — тонічний тризвук соль мажору, перші згадки про цей інструмент припадають на кін. 18 ст.; один з найулюбленіших муз. інструментів в Україні й Росії; рос. Г. практично перестала застосовуватися наприкінці 20 ст., витіснена 6-струнною; 3) гавайська Г. (укулеле) — 6-струнна; грають на ній плектором, притискаючи струни замість пальців лівої руки металевою пластинкою; інструмент лежить на колінах виконавця; 4) електрогітара — різна кількість струн; основна відміна від ін. видів Г. — електропідсилювач гучності звучання; використовується у поп-музиці з 1936, згодом у рок-музиці (ритм і соло-гітари настроюються як 6-струнна Г., а бас-гітара — за квартами). Україна посідає помітне місце в розвитку гітарного мистецтва на рад. і пострад. просторі.
Початковий період поширення Г. на теренах колишньої Російської імперії припадає на останню третину 18 ст. і пов'язаний з італійською 5-струнною Г. Так, Я. Штелін згадує, що з 1769 уже видавалися спеціальні журнали для навчання гри на цьому інструменті. 6-струнна Г. розповсюдилася наприкінці цього століття. На поч. 19 ст. було видано "Усовершенствованную гитарную школу для шести струн, или Руководство играть самоучкою на гитаре" І. фон Гельда.
За деякими даними, одним із перших українських гітаристів був І. Хандошкін — виконавець і автор багатьох творів для Г. (не збереглися). У наступному столітті українське гітарне мистецтво репрезентоване ім'ям М. Соколовського, концертна діяльність якого розпочалася 1841 у м. Погребище на Житомирщині. Від 1858 він гастролював за кордоном (Відень, Париж, Берлін, Лондон, Мілан та ін). Визначний виконавський хист М. Соколовського відображене у визнаннях "великий артист", "Паганіні Г.", "король Г.". Інший популярний автор творів для Г. та виконавець на ній — Г. Рачинський (варіації "Вечер был я на почтовом дворе", фантазія "На берегу Десни"). Українські фольклорні мелодії — предмет аранжувань для інших тогочасних гітаристів. Зокр. такі п'єси містяться у зб. "50 русских и малороссийских народных песен" В. Лебедева (кін. 19 — поч. 20 ст.). Зображення Г. є на картинах Т. Шевченка (за свідченнями друзів, він володів грою на Г.). У Галичині в 19 ст. Г. була інструментом, широко розповсюдженим в аматор, колах. Для неї створювались нескладні композиції. Це переважно опрацювання фольк. творів (думки, коломийки), переклади опусів різних композиторів. Автор "Школи гри на гітарі" (поміж п'єс — козачки) — Ф. Тимольський (1828—85) — композитор побут, музики, піаніст, гітарист. У рукоп. збірнику львівських семінаристів поміж аналогічних за жанрами (а також варіацій для Г. на тему пісні "їхав козак за Дунай") композицій анонімних авторів збереглася "Думка українська" і. X. Сінкевича. Поміж його учнів був М. Вербицький — автор композицій для Г., якому належать Варіації, Вправи для Г. ("Поучениє хитари"), зб. творів "Guitarre № 16" (варіації, танц. п'єси, сюїта "Карнавал венецький" тощо), а також солоспіви й Серенада для влч. у супр. Г. Сучас. Держ. гімн України був написаний М. Вербицьким як сольна пісня в супр. 6-струнної Г. Твори для Г. писав також композитор-аматор С. Абрисовський [вальси "Sus Recipro- cite", "Vogune la galere" (вид. 1899 у Львові), "З останніх днів" (вид. 1903 у ред. Д. Січинського)]. 1865 у львів. газеті "Нива" було вміщено ноти української народної пісні "Гей, піду ж бо я, піду" для голосу в супроводі Г.
Найстарша в Україні гітарна школа виникла в Одесі наприкінці 19 — на поч. 20 ст. під впливом австр. гітариста І. Деккер-Шенка. її представниками були легендарні виконавці 3. Кіпченко і В. Крихатський, К. Сипічний і В. Стрельников. 3. Кіпченко — вихованець І. Деккер-Шенка, 1916—19 викладав на гітарних курсах в Одесі. Його твори видавались у друкарні Чоколова в Києві. Він виступав і гастролював у дуеті з В. Крихатським. Доля творчої спадщини цього виконавця невідома. На формування вик. стилю В. Крихатського мали вплив гітарист-віртуоз Ґольдберг (1890) і учень Деккер-Шенка Г. Клодт (з 1903 проживав у Одесі і створив гурток гітаристів). В. Крихатський зберіг рукоп. твори багатьох тогочасних гітаристів. Значний вплив на розвиток Одес. гітарної школи мало виконавство визначних музикантів, що гастролювали тут у різний час — Е. Ґранадоса (1886), згодом — А. Сеґовії (1936), М. Анидо (1956, 1964). Після громадян, війни та відповідно з лінією комуніст, партії на боротьбу з "бурж. елементами", "міщанством" тощо гітарне виконавство й навчання на Г. фактично перебувало поза офіційними культурними зацікавленнями. Після довгої перерви відкриття гітарного класу в Одес. коне, відбулося тільки 1992. Навчання гри на Г. тривалий час відбувалося тільки в Київ. коне. Його організував М. Геліс, поміж учнів якого — Я. Пухальский, К. Смага, М. Прокопенко. Пізніше клас Г. на кафедрі нар. інстр. очолив Я. Пухальский — автор аранжувань для Г., а після його смерті — М. Михайленко. Від 1950-х К. Смага, незважаючи на несприйнятливі умови, працював солістом філармонії та Укрконцерту. Упродовж 1960—70-х він опубл. серії збірників для Г. ("Українські народні пісні", "П'єси для шестиструнно'! гітари", "Сучасні пісні у перекладенні для шестиструнно! гітари" тощо). Поряд із ним працював І. Кузнецов — соліст і акомпаніатор Київської філармонії (1958). 1972 вид-во "Муз. Україна" надрук. його кн. "Техніка гри на шестиструнній гітарі" (1988 вийшов його метод, посібник "Ґами й арпеджіо на шестиструнній гітарі"). Відновлення популярності інструмента у 2-й пол. 20 ст. певним чином вплинуло на визнання творчих заслуг представників гітарного мистецтва. Першим поміж гітаристів з. а. України став П. Полухін (соліст Київської філармонії, 1975, артист Будинку орґанної і камерної музики в Києві), котрий виконав 15 сольних програм, гастролював у кол. СРСР, тодішній Югославії, Польщі, Фінляндії, кол. Чехословаччині, Монголії, Німеччині. Першим н. а. України поміж гітаристів став В. Петренко (в Укрконцерті з 1966, з 1971 — соліст Київської філармонії). У 1971 — 74 він вів клас Г. в Київ. муз. уч-щі. Гастролював у багатьох містах кол. СРСР; виступав у тодішній Югославії, Греції, Італії, Іспанії, Бельгії, Норвегії, Португалії, Франції, Нікарагуа, Кампучії (тепер Камбоджа) та Кубі.
До відомих київських гітаристів належить В. Жадько, яка 1988 одержала 1-у премію на міжнародному конкурсі гітаристів. У Нац. філармонії України працює соліст А. Остапенко — лауреат міжн. конкурсу (1995, м. Хмельницький, 2-а премія). Окрім класичної Г., упродовж останніх десятиліть 20 ст. розвивається Г.-фламенко. Одним із перших на пострад. просторі мистецтво фламенко на конц. естраду виніс соліст Одес. філармонії А. Шевченко — автор оригінальних п'єс для гітари, кн. "Неприборкане фламенко" (К., 1987). На Укр. студії хронікально-док. фільмів знято фільм "Соліст Одеської філармонії — А. Шевченко". Виступав із програмами "Географія гітари", "Антологія гітари", "Етнографія гітари", "Антологія фламенко", має числ. записи на радіо й ТБ. А. Шевченко — лауреат 1-го Міжн. конкурсу композиторів "Гітара Мікрокосмос" (Естергом, Угорщина, 1987). На тему з його "Карпатської рапсодії" створив цикл для Г. "Evocacion е Fuga con Taranta sobre un tema de Anatolio Shevchenko" іспанський композитор Ф. К. Моралес. Представник Харківського гітарного виконавства та педагогіки — з. а. України, лауреат 2-го Всерос. конкурсу виконавців на нар. інструментах
Він також провадив майстер-класи в Україні (Ужгород, Донецьк, Одеса), Німеччині (Вюртсбург, Карлсруе, 2000, 2001), Росії (Москва, Єкатеринбург, Воронеж), Білорусі (Мінськ, Брест, Гомель), Польщі (Краків). В. Доценко навчав гітаристів у Харківському муз. уч-щі та Ін-ті мистецтв ім. І. Котляревського. Соліст і акомпаніатор в ансамблі "Калинка" Крим, філармонії. Один з артистів Квартету гітаристів Харків, філармонії (функціонує з 1991) - О. Виноград (1969) — винайшов новий різновид Г., що дістала назву "Восьмиструнна гітара системи О. Винограда". Сучас. гітарна школа Одеси репрезентована такими іменами, як О. Хорошавіна (з 1994 — викладач коне.), Л. Кабур, Д. Земський (дипломант 4-го Міжн. конкурсу гітаристів — Болгарія, 1997, та ряду конкурсів у Італії) тощо. 1998, 2001 у журн. "Exotic Guitar" (США) видано твори Д. Земського. Дует Л. Кобур — О. Хорошавіна відзначено дипломом Міжн. конкурсу у Віареджіо (Італія, 1998). 2002 в Одесі відбувся фестиваль "Одес. гітарна осінь". Україна посідає одне з провідних місць у світі за розвитком гітарного ансамблевого мистецтва. Поміж перших колективів, що концертував із сольними програмами — Ансамбль гітаристів "Аморадо" (худ. кер. і диригент В. Козлін) Міжн. центру культури й мистецтв "Жовтневий". Ансамбль — лауреат 4-х всесоюз. і міжн. конкурсів і фестивалів, дав понад 500 концертів в Україні та за її межами. В. Козлін — професор кафедри інстр. і орк. виконавства Ін-ту мистецтв Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. Ним створено орк. клас гітаристів. В. Козлін — перший у світі вчений, який захистив 2 дисертації, присв. Г. ("Методика формування рухових навичок гри на гітарі в роботі з підлітками" — канд. дис., 1992, і "Теоретичні основи структурно-функціональної організації опорно-рухового апарату гітариста" — докт. дис., 1996). В. Козлін створив понад 300 комп'ютерних обробок для ансамблів гітаристів різного складу.
Зростання популярності Г. привело до створення при Нац. філармонії України квартету гітаристів "Київ" (1992, кер. — з. а. України В. Шаруєв, який з 1986 працював солістом, одночасно викладачем Київ. коне.). У його складі грають також Р. Черемних, О. Григорович та М. Шаруєва. 1988 Квартет — лауреат Респ. конкурсу виконавців на нар. інструментах (1986, Івано-Фр., 1-а премія), фестивалю "Гітара світу — 98" (Франція). У Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського р-ну Києва зразковим ансамблем гітаристів, лауреатом республіканського і міжнародних фестивалів і конкурсів "Фортуна" керує канд. пед. наук, відмінник освіти України, доцент кафедри муз. мистецтва Академії керівних кадрів культури й мистецтв В. Грищенко. Вона першою у світі захистила дисертацію, присв. ансамблевому виконавству на Г. (канд. дис. "Методика організації та роботи підліткового класичного ансамблю гітаристів", 2003). Значний внесок у розвиток гітарного ансамблевого виконавства внесли брати А. й П. Іваннікови, які виступали дуетом у Полтав. філармонії та підготували для Донец. ТБ 50 програм за назвою "Люблю я струн гитарный звон".
Дніпропетровська гітарна школа представлена іменами М. Флейтмана, Д. Халецкого, В. Антонійчука. їхню виконавську майстерність неоноразово відзначав журнал "Музьікальная жизнь". Україна посідала значне місце у проведенні всесоюз. фестивалів гітарного мистецтва поміж республік колишнього СРСР. Ряд років проводилися фестивалі у Маріуполі в БК Азовсталь (організатор Б. Ісаєнко), Полтаві й Донецьку (організатори — А. й П. Іваннікови), Дніпропетровську (організатор М. Флейтман), Києві (організатор П. Полухін). 2004 у Києві відбувся Міжн. фестиваль гітарної музики "Київ—2004" (організатор А. Остапенко). З-поміж виконавців, які здобули міжн. визнання — £ /змайлов (лауреат Європ. міжн. конкурсу гітаристів в Лозанні, Швейцарія, 1995, 1-а премія; один із винахідників т. зв 10-пальцевої техніки гри на поч. 1980-х); Б. Бельський (Бєлгород, Росія, 1996, 3-я премія; Пловдив, Болгарія, 2000, 2-а премія; Эстергом, Угорщина, 2001, 3-я премія; Сіная, Румунія, 2004, 1-а премія); У. Мачнєва [дипломант 7-го міжн. конкурсу класичної Г., 2000, Пловдив, Болгарія; дипломант (2000) і лауреат (2001, 2-а премія) міжн. фестивалю й конкурсу гітарної музики, Криниця (тепер Криніца, Польща); лауреат 14-го міжн. фестивалю й конкурсу "Міленіум", Естер- гом, Угорщина, 2001, 2-а премія], джаз, бас- гітарист М. Кримов (Дніпропетровськ), рок-му- зиканти: гітаристи О. Сартаков, Г. Татарченко, В. Ходзицький, С. Чантурія та ін., бас-гітаристи В. Лащук, Г. Махно, О. Путятін (див. "Всяк випадок") та ін. Укр. акад. гітаристи — представники діаспори: В. Осередчук (1910—88), автор 5-й муз.-пед. збірок для навчання гри на Г. "Українські стрілецькі пісні на гітарі" (1969), "Улюблені мелодії" (1971), "Пластові й повстанські пісні" (1972), "20 коломийок на гітару" (1973), "Звуки України"; Л. Вітошинськии.
Розвиток гітарного виконавства в Україні став однією з причин створення Асоціації гітаристів при Нац. всеукр. муз. спілці (голова К. Че- ченя), що сприяє проведенню сольних концертів і вечорів пам'яті визначних гітаристів, концертів молодих виконавців "Гітарні перспективи" та в циклі "Педагог і його учні". Поміж інших проектів, здійснених Асоціацією — "Пані Г.", "Гітарна фієста", Перша Міжн. академія гітарного мистецтва. У берез. 2005 у Києві проведено міжн. фестиваль "ГітАс", в межах якого відбулася конф. і круглий стіл із проблем історії та сучасності гітарного виконавства. Укр. сучас. комп. творчість для Г. репрезентована різними жанрами — Сонатами С. Бедусенка (1981) і Є. Мілки ("Sonata da camera", 1978), Концертом для X. і кам. орк. К. Віленського (1988) і А. Золкіна, Регтаймом для квартету гітаристів К. Віленського( 1990), п'єсами та етюдами для Г. А. Білошицького, ансамблями для Г. і маримби М. Денисенко, Г. і домри О. Скрипника, для 2-х Г. О. Грінберга ("Кола на воді") та О. Щетинського ("Три ескізи у чвертьтонах", 1992; "П'ять мініатюр", 2000—01); Б. Котюка ("Роз- марія", 1979, і "Діалог" для фл. та гітари, 1998, п'єси "Леся" для Г. соло, 2000). У. Мєчнєвої [дит. твори — сюїта "Чарівна країна" (1994); "Укр. фантазія" (1998; вид. у США у зб. "Exotic guitar")], мініатюрами Вол. Стеценка, М. Шуха тощо.
Література
- Вольман Б. Гитара в России. — Ленинград, 1961
- Його ж. Гитара и гитаристы. — Ленинград, 1968
- Гитара от блюза до джаз-рока / Сост. Б. Дмитриевский, С. Колесник, В. Манилов. — К., 1986:
- Шевченко А. Гитара фламенко. — К., 1988
- Тушишвили Г. В мире гитары. — Тбилиси, 1989
- Ширянин А. Поэма о гитаре. История гитары в России. — М., 1994
- Гитара от блюза до джаза. — К., 1995
- Михойленко Н., Фан Динь Тан. Справочник гитариста. — К., 1998
- Шарнассе Э. Шестиструнная гитара. — М., 1991
- Драч £ Гітара у вільний час: Посіб. для перших років (з навч. касетою) — К., 1995
- Загайкевич М. Михайло Вербицький: Сторінки життя і творчості. — Л., 1998
- Вещиикий П., Ларичев Е, Ларичева Г. Классическая шестиструнная гитара. — М., 2000;
- Черватюк А. Музыкальное искусство и классическая шестиструнная гитара: Исторический аспект, теория, методика и практика обучения игре и пению. — М., 2002
- Вітошинський Л. Cantabile е ritmico: Про мистецтво гри на гітарі. — Л., 2006
- Шевченко А. Невпокорені ігри фламенко :! Музика. — 1980. — № 5
- Ларин А. Гитара в России: Обзор литературы // Альманах библиофила. - М., 1981. - Вып. 11
- Фан Дінь Тан. Театр гіта- ои ,/ Музика. — 1998. — N° 4
- Семененко Н. Таємниці мадридської гітари і і Веч. Київ. — 1998. — 16 лип.
- Конькова Г. Загадковий світ фламенко // КіЖ. — 1998. — 12 серп.
- Черкащина М. Обольстительный голос гитары // Зеркало недели. — 2001. — 9—15 июня;
- Коваль К. Найгітарніше місто в Європі // Веч. Київ. — 2005. - 30 берез.
Джерело: http://Українська музична енциклопедія - Т.1 - с.470-471 |