ГІТАРА [іспан. guitarra, від грец. — хібара (кіфа­ра), франц. kitaire, quitairne, quitarre; ін. версія: від санскр. "кутур" — "чотириструнний"] — струнний щипковий музичний інструмент.

Має дерев'яний кор­пус з пласкими деками й вузькою частиною. На­лежить до сімейства лютневих. Перші згадки про Г. належать до 9 ст. Розрізняються: 1) іспанська Г. — 6-струнна (настроювана в основному по квартах; набула широкої популярності з кін. 16 ст.: упродовж наступних століть поширилася по всій Європі та Америці (у 1-й пол. 18 ст. з'яви­лася в кол. Рос. імперії); 2) російська Г. — 7-струнна (основа настроювання — тонічний триз­вук соль мажору, перші згадки про цей інстру­мент припадають на кін. 18 ст.; один з найулюб­леніших муз. інструментів в Україні й Росії; рос. Г. практично перестала застосовуватися на­прикінці 20 ст., витіснена 6-струнною; 3) гавайська Г. (укулеле) — 6-струнна; грають на ній плектором, притискаючи струни замість пальців лівої руки металевою пластинкою; інструмент лежить на колінах виконавця; 4) електрогітара — різна кількість струн; основна відміна від ін. видів Г. — електропідсилювач гучності звучання; використо­вується у поп-музиці з 1936, згодом у рок-музиці (ритм і соло-гітари настроюються як 6-струнна Г., а бас-гітара — за квартами). Україна посідає помітне місце в розвитку гітарного мистецтва на рад. і пострад. просторі.

Початковий період поширення Г. на теренах колишньої Російської імперії припадає на останню третину 18 ст. і пов'язаний з італійською 5-струнною Г. Так, Я. Штелін згадує, що з 1769 уже видавалися спеціальні журнали для навчання гри на цьому інструменті. 6-струнна Г. розповсюдилася наприкінці цього століття. На поч. 19 ст. було видано "Усовер­шенствованную гитарную школу для шести струн, или Руководство играть самоучкою на гитаре" І. фон Гельда.

Найстарша в Україні гітарна школа виникла в Одесі наприкінці 19 — на поч. 20 ст. під впливом австр. гітариста І. Деккер-Шенка. її представни­ками були легендарні виконавці 3. Кіпченко і В. Крихатський, К. Сипічний і В. Стрельников. 3. Кіпченко — вихованець І. Деккер-Шенка, 1916—19 викладав на гітарних курсах в Одесі. Його твори видавались у друкарні Чоколова в Києві. Він виступав і гастролював у дуеті з В. Крихатським. Доля творчої спадщини цього виконавця невідома. На формування вик. стилю В. Крихатського мали вплив гітарист-віртуоз Ґольдберг (1890) і учень Деккер-Шенка Г. Клодт (з 1903 проживав у Одесі і створив гурток гіта­ристів). В. Крихатський зберіг рукоп. твори ба­гатьох тогочасних гітаристів. Значний вплив на розвиток Одес. гітарної школи мало виконавство визначних музикантів, що гас­тролювали тут у різний час — Е. Ґранадоса (1886), згодом — А. Сеґовії (1936), М. Анидо (1956, 1964). Після громадян, війни та відповідно з лінією комуніст, партії на боротьбу з "бурж. елементами", "міщанством" тощо гітарне вико­навство й навчання на Г. фактично перебувало поза офіційними культурними зацікавленнями. Після довгої перерви відкриття гітарного класу в Одес. коне, відбулося тільки 1992. Навчання гри на Г. тривалий час відбувалося тільки в Київ. коне. Його організував М. Геліс, поміж учнів якого — Я. Пухальский, К. Смага, М. Прокопенко. Пізніше клас Г. на кафедрі нар. інстр. очолив Я. Пухальский — автор аранжувань для Г., а після його смерті — М. Михайленко. Від 1950-х К. Смага, незважаючи на несприй­нятливі умови, працював солістом філармонії та Укрконцерту. Упродовж 1960—70-х він опубл. серії збірників для Г. ("Українські народні пісні", "П'єси для шестиструнно'! гітари", "Су­часні пісні у перекладенні для шестиструнно! гітари" тощо). Поряд із ним працював І. Кузне­цов — соліст і акомпаніатор Київської філармонії (1958). 1972 вид-во "Муз. Україна" надрук. йо­го кн. "Техніка гри на шестиструнній гітарі" (1988 вийшов його метод, посібник "Ґами й ар­педжіо на шестиструнній гітарі"). Відновлення популярності інструмента у 2-й пол. 20 ст. певним чином вплинуло на визнання творчих заслуг представників гітарного мисте­цтва. Першим поміж гітаристів з. а. України став П. Полухін (соліст Київської філармонії, 1975, ар­тист Будинку орґанної і камерної музики в Києві), котрий виконав 15 сольних програм, гастролю­вав у кол. СРСР, тодішній Югославії, Польщі, Фінляндії, кол. Чехословаччині, Монголії, Німеч­чині. Першим н. а. України поміж гітаристів став В. Петренко (в Укрконцерті з 1966, з 1971 — соліст Київської філармонії). У 1971 — 74 він вів клас Г. в Київ. муз. уч-щі. Гастролював у багатьох містах кол. СРСР; виступав у тодішній Юго­славії, Греції, Італії, Іспанії, Бельгії, Норвегії, Португалії, Франції, Нікарагуа, Кампучії (тепер Камбоджа) та Кубі.

До відомих київських гітаристів належить В. Жадько, яка 1988 одержала 1-у премію на міжнародному конкурсі гітаристів. У Нац. філармонії України працює соліст А. Остапенко — лауреат міжн. конкурсу (1995, м. Хмельницький, 2-а премія). Окрім класичної Г., упродовж останніх деся­тиліть 20 ст. розвивається Г.-фламенко. Одним із перших на пострад. просторі мистецтво фламенко на конц. естраду виніс соліст Одес. філармонії А. Шевченко — автор оригінальних п'єс для гіта­ри, кн. "Неприборкане фламенко" (К., 1987). На Укр. студії хронікально-док. фільмів знято фільм "Соліст Одеської філармонії — А. Шевченко". Виступав із програмами "Географія гітари", "Ан­тологія гітари", "Етнографія гітари", "Антологія фламенко", має числ. записи на радіо й ТБ. А. Шевченко — лауреат 1-го Міжн. конкурсу композиторів "Гітара Мікрокосмос" (Естергом, Угорщина, 1987). На тему з його "Карпатської рапсодії" створив цикл для Г. "Evocacion е Fuga con Taranta sobre un tema de Anatolio Shevchenko" іспанський композитор Ф. К. Моралес. Представник Харківського гітарного виконавства та педагогіки — з. а. України, лауреат 2-го Всерос. конкурсу виконавців на нар. інструментах

Він також провадив майстер-класи в Україні (Ужгород, Донецьк, Одеса), Німеччині (Вюртсбург, Карлсруе, 2000, 2001), Росії (Москва, Єка­теринбург, Воронеж), Білорусі (Мінськ, Брест, Гомель), Польщі (Краків). В. Доценко навчав гітаристів у Харківському муз. уч-щі та Ін-ті мистецтв ім. І. Котляревського. Соліст і акомпаніатор в ансамблі "Калинка" Крим, філармонії. Один з артистів Квартету гітаристів Харків, філармонії (функціонує з 1991) - О. Виноград (1969) — ви­найшов новий різновид Г., що дістала назву "Восьмиструнна гітара системи О. Винограда". Сучас. гітарна школа Одеси репрезентована та­кими іменами, як О. Хорошавіна (з 1994 — ви­кладач коне.), Л. Кабур, Д. Земський (дипло­мант 4-го Міжн. конкурсу гітаристів — Болгарія, 1997, та ряду конкурсів у Італії) тощо. 1998, 2001 у журн. "Exotic Guitar" (США) видано тво­ри Д. Земського. Дует Л. Кобур — О. Хороша­віна відзначено дипломом Міжн. конкурсу у Віареджіо (Італія, 1998). 2002 в Одесі відбувся фестиваль "Одес. гітарна осінь". Україна посідає одне з провідних місць у світі за розвитком гітарного ансамблевого мистецтва. Поміж перших колективів, що концертував із со­льними програмами — Ансамбль гітаристів "Аморадо" (худ. кер. і диригент В. Козлін) Міжн. центру культури й мистецтв "Жовтневий". Ан­самбль — лауреат 4-х всесоюз. і міжн. конкурсів і фестивалів, дав понад 500 концертів в Україні та за її межами. В. Козлін — професор кафедри інстр. і орк. виконавства Ін-ту мистецтв Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. Ним створено орк. клас гітаристів. В. Козлін — перший у світі вче­ний, який захистив 2 дисертації, присв. Г. ("Ме­тодика формування рухових навичок гри на гітарі в роботі з підлітками" — канд. дис., 1992, і "Теоретичні основи структурно-функціональної організації опорно-рухового апарату гітарис­та" — докт. дис., 1996). В. Козлін створив понад 300 комп'ютерних обробок для ансамблів гіта­ристів різного складу.

Зростання популярності Г. привело до створення при Нац. філармонії України квартету гітаристів "Київ" (1992, кер. — з. а. України В. Шаруєв, який з 1986 працював солістом, одночасно викладачем Київ. коне.). У його складі грають також Р. Черемних, О. Григорович та М. Шаруєва. 1988 Квар­тет — лауреат Респ. конкурсу виконавців на нар. інструментах (1986, Івано-Фр., 1-а премія), фести­валю "Гітара світу — 98" (Франція). У Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського р-ну Києва зразковим ансамблем гітаристів, лау­реатом республіканського і міжнародних фестивалів і конкурсів "Фортуна" керує канд. пед. наук, відмінник осві­ти України, доцент кафедри муз. мистецтва Ака­демії керівних кадрів культури й мистецтв В. Гри­щенко. Вона першою у світі захистила дисер­тацію, присв. ансамблевому виконавству на Г. (канд. дис. "Методика організації та роботи під­літкового класичного ансамблю гітаристів", 2003). Значний внесок у розвиток гітарного ансамбле­вого виконавства внесли брати А. й П. Іваннікови, які виступали дуетом у Полтав. філармонії та підготували для Донец. ТБ 50 програм за назвою "Люблю я струн гитарный звон".

Дніпропетровська гітарна школа представлена іменами М. Флейтмана, Д. Халецкого, В. Антонійчука. їхню виконавську майстерність неоноразово від­значав журнал "Музьікальная жизнь". Україна посідала значне місце у проведенні все­союз. фестивалів гітарного мистецтва поміж рес­публік колишнього СРСР. Ряд років проводилися фести­валі у Маріуполі в БК Азовсталь (організатор Б. Ісаєнко), Полтаві й Донецьку (організатори — А. й П. Іваннікови), Дніпропетровську (організа­тор М. Флейтман), Києві (організатор П. Полухін). 2004 у Києві відбувся Міжн. фестиваль гітарної музики "Київ—2004" (організатор А. Остапенко). З-поміж виконавців, які здобули міжн. визнан­ня — £ /змайлов (лауреат Європ. міжн. конкурсу гітаристів в Лозанні, Швейцарія, 1995, 1-а пре­мія; один із винахідників т. зв 10-пальцевої техніки гри на поч. 1980-х); Б. Бельський (Бєл­город, Росія, 1996, 3-я премія; Пловдив, Болга­рія, 2000, 2-а премія; Эстергом, Угорщина, 2001, 3-я премія; Сіная, Румунія, 2004, 1-а пре­мія); У. Мачнєва [дипломант 7-го міжн. конкур­су класичної Г., 2000, Пловдив, Болгарія; дипло­мант (2000) і лауреат (2001, 2-а премія) міжн. фестивалю й конкурсу гітарної музики, Крини­ця (тепер Криніца, Польща); лауреат 14-го міжн. фестивалю й конкурсу "Міленіум", Естер- гом, Угорщина, 2001, 2-а премія], джаз, бас- гітарист М. Кримов (Дніпропетровськ), рок-му- зиканти: гітаристи О. Сартаков, Г. Татарченко, В. Ходзицький, С. Чантурія та ін., бас-гітаристи В. Лащук, Г. Махно, О. Путятін (див. "Всяк випа­док") та ін. Укр. акад. гітаристи — представни­ки діаспори: В. Осередчук (1910—88), автор 5-й муз.-пед. збірок для навчання гри на Г. "Україн­ські стрілецькі пісні на гітарі" (1969), "Улюблені мелодії" (1971), "Пластові й повстанські пісні" (1972), "20 коломийок на гітару" (1973), "Звуки України"; Л. Вітошинськии.

Розвиток гітарного виконавства в Україні став однією з причин створення Асоціації гітарис­тів при Нац. всеукр. муз. спілці (голова К. Че- ченя), що сприяє проведенню сольних концер­тів і вечорів пам'яті визначних гітаристів, кон­цертів молодих виконавців "Гітарні перспекти­ви" та в циклі "Педагог і його учні". Поміж інших проектів, здійснених Асоціацією — "Пані Г.", "Гітарна фієста", Перша Міжн. академія гітарного мистецтва. У берез. 2005 у Києві про­ведено міжн. фестиваль "ГітАс", в межах якого відбулася конф. і круглий стіл із проблем історії та сучасності гітарного виконавства. Укр. сучас. комп. творчість для Г. репрезенто­вана різними жанрами — Сонатами С. Бедусенка (1981) і Є. Мілки ("Sonata da camera", 1978), Концертом для X. і кам. орк. К. Віленського (1988) і А. Золкіна, Регтаймом для квартету гітаристів К. Віленського( 1990), п'єсами та етюдами для Г. А. Білошицького, ансамблями для Г. і марим­би М. Денисенко, Г. і домри О. Скрипника, для 2-х Г. О. Грінберга ("Кола на воді") та О. Щетинського ("Три ескізи у чвертьтонах", 1992; "П'ять мініатюр", 2000—01); Б. Котюка ("Роз- марія", 1979, і "Діалог" для фл. та гітари, 1998, п'єси "Леся" для Г. соло, 2000). У. Мєчнєвої [дит. твори — сюїта "Чарівна країна" (1994); "Укр. фантазія" (1998; вид. у США у зб. "Exotic guitar")], мініатюрами Вол. Стеценка, М. Шуха тощо.