Чт, 19.10.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [34]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Інструменти і обладнання

Лютня

ЛЮТНЯ (від араб, al'iid — дерево, португ. alaude, icn. laude, франц. lueth, англ. lute, італ. liuto, польс. lutnia) — 1) струн, щипковий муз. інструмент. Л. поділяються на 2 осн. типи — коротко- й довгошийкові. Довгошийкові Л. відомі з 3-0 тис. до н. е. Цей інструмент був відомим єгиптянам, ассирійцям, вавилонянам, іранцям, грекам, римлянам, арабам. Він має опуклий овальний корпус, що складається з окр. (від 9 до 33) тонких склеєних дерев'яних сегментів, короткого широкого грифа з віді­гнутою під прямим кутом голівкою з кілками.

На пласкій верхній деці вирізано резонатор­ний отвір, куди вставлено різьблену ажурну (мережану) розетку. Струни жильні. Нижні їх кінці закріплюються на поперечній підставці, розташованій у нижній частині деки, а верхні намотуються на кілки. Кількість струн у різні часи коливалася від 5-й до 11-й. Бл. 1400 Л. мала від 6-й до 8-й струн, а від серед. 15 ст. кількість струн сягала 11-и. Крім верхньої стру­ни, ін. 10 настроювалися попарно. Від 15 ст. на грифі Л. з'явилися ладки з жильних струн, обмотаних навколо грифа. Споч. їх було 4, згодом — 8.

Л. настроювалася здебільшого у квартово- терцевому співвідношенні. Інтервальна послі­довність залежала від строю вик. твору. У 16 ст. переважав такий стрій: А/а — d/d1 — g/g1 — h/h1 - е'/е1 - а1; у 17-18 ст. — G — с — f — а — d1 — g1 або А — d — g — h — e1 — а1. Звук видобували защипуванням струн пальцями, іноді — плектром. Під час гри Л. тримали на лівій нозі, правою рукою злегка притискаючи до тіла.

Прототипом європ. середньовічної Л. була т. зв. короткошийкова Л. з округлим або грушоподібним корпусом і коротким грифом, розповсюджена в країнах Сходу (Центр. Азія, Іран, Індія, Китай). Особливої популярності під назвою "барбат" (Іран. — "грудка качки") Л. набула в Ірані (Персія) за часів правління династії Сасанідів (3—7 ст.). Від 8 ст. — після завоювання арабами Ірану й Центр. Азії — за Іран. Л. ("барбатом") було закріплено араб, назву ал-уд. Найраніший детальний опис ал-уда подав Фарабі ("Великий трактат про музи­ку", 10 ст.). 1-е зображення ал-уда вміщено в трактаті багдад. автора 13 ст. Сафі ад-Діна "Книжка про ритмічні кола". У 8 ст. персо-араб. ал-уд із маврами й сара­цинами потрапив до Півд. Європи — в Іспанію (Кордова, Севілья) та на Сицилію (тепер Італія). Звідти в 14 ст. інструмент (уже під назвою Л.) розповсюдився мандрівними музикантами у країнах Зах., Сх. та Центр. Європи. 1-і свідчен­ня про Л. в Україні трапляються в середньо­вічних джерелах. Ібн-Даста (Ібн-Русте, 922) свідчить про існування у полян шийкових хордофонів, які він називав персо-араб. назва­ми. Короткошийкову Л. зображено на фресці "Музиканти" у Софійському соборі в Києві (1037). Згодом зображення укр. нар. коротко- та довгошийкових Л., що в народі називалися кобзами, траплялося на нар. картинах "Козак Мамай" (17—19 ст.). Короткошийкова Л. ста­ла формотворчим компонентом сучас. укр. цитри — бандури.

Ще в 15 ст. європ. Л. мало чим відрізняла­ся від персо-араб. ал-уда. Здебільшого від­носно вузький без ладків гриф не був чітко відокремленим від корпусу. Деякі лютнярі до 17 ст. користувалися плектром, традиц. для звуковидобування на ал-уді. Проте остаточний клас, вигляд Л. набула на поч. 16 ст. — мигда­леподібний абрис корпусу й опукла, склеєна із сегментів його тильна частина. Існували Л. вел. розмірів — басові, теорби, архелютні, що використовувались у кам. і орк. музиці для виконання генерал-баса.

Сприйнявши сх. ал-уд, європ. музиканти зроби­ли його одним із найпоширеніших інструментів у добу раннього Середньовіччя й Ренесансу (див. Відродження). Вже найраніші записи музики для Л. (лютневі табулатури, датовані 15 ст.) свідчать про зрілість стилю музично­го й давні традиції лютневого виконавства. Розквіт лютневої музики в Європі припадає на 17 ст. У 16—18 ст. Л. продукували видат­ні майстри — П. Ґаббоні, І. Вайс, І. Тільке, І. Гофман та ін. Тоді з'явилися видатні віртуози й композитори, які створювали музику для Л. Часто автори творів були водночас їх вик- цями. Поміж них: італійці — Ф. Спіначчіно, Ф. да Мілано, В. Ґалилеї, француз Д. Ґотьє, англієць Дж. Дауленд, німці — Г. Нойзіндленд, С. Вайс, поляк Б. Пенкель, українці — А. Длуґорай [(Длуґоґрай) див. Войташко], Т. Білоградський, для якого, можливо, Й. С. Бах написав лютневі napmumu. П'єси для Л., пере­важно танці, композитори об'єднували парами (повільний і швидкий), або в багаточаст. цикли, що складалися з нім., італ., ісп., франц. та англ. пісень і танців. На основі простих танц. форм (див. Форма музична) нар. музики у творчості європ. лютнярів виник новий муз. стиль, що становив одне з джерел розвитку інстр. культури і стимулював виникнення нових форм і жанрів музичних гомофонної музики 18 ст. Окрім Й. С. Баха, до Л. у своїй твор­чості зверталися К. Монтеверді, А. Вівальді, Ґ. Ф. Гендель, Й. Гайдн та ін.

Література:

 

  • Вызго Т. Музыкальные инструменты Средней Азии: Исторические очерки. — М., 1980;
  • Її ж. Афрасиабская лютня // Из истории искусства великого города (к 2500-летию Самарканда). — Ташкент, 1972;
  • Аюб Б. Уд в современной арабской музыкальной культуре: Исполнительское и комп. творчество: Автореф. дис. ...канд. искусств. — К., 2000;
  • Штрифанова К. фантазія для лютні XVI століття (становлення жанру): Автореф. дис. ...канд. мист-ва. — X., 2007;
  • Магди С. Аль-уд в арабской музыке // Музыка народов Азии и Африки. — М., 1987. — Вып. 5;
  • Лакизюк В. Лютня в Україні // Пам'ятки України. — 1995. — № 1;
  • Вызго-Иванова И. Была ли известна лютня в России? // Вопросы инструментоведения: Ст. и мат-лы. — С.Пб., 2004. — Вып. 5. — 4. 2;
  • Чеченя К. Про лютню в Україні // Кобзарство в контексті становлення української професійної музич­ної культури: Мат-ли міжн. наук.-практ. конф., 14 жовт. 2005. — К„ 2005;
  • Зінків І. Стародавні українські цитри // НТЕ. — 2007. — № 5;
  • Ії ж. Семантика хордофона на картинах "Казак Мамай" в контексте индоевропейской атрибути­ки // Инструментальная музыка в межкультурном пространстве: Проблемы артикуляции. — С.Пб., 2008;
  • Brenet М. Notes sur I'histoire du luth en France. — Turin, 1899; Laurencie L. Les luthistes. — Paris, 1928;
  • Ecker L. Arabischer, provenzalischer und deutcher Minnesang. — Leipzig, 1934;
  • Sachs C. The History of Musical Instruments. — New York, 1940;
  • Його ж. Handbuch der Musikinstrumentenkunde. — Leipzig, 1966;
  • Farmer H. Clues for the Arabian influ­ence on European Musical Theory //The Journal of Royal Asiatic Society of Great Britain of the Ireland for 1925 (London). — 1925. — N 1.
  •  

 



Джерело: http://Українська музична енциклопелдія. Т3 - с.245-246
Категорія: Інструменти і обладнання | Додав: paleozavr (20.09.2016) | Автор: І. Зінків
Переглядів: 156
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017