Нд, 22.10.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [34]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Історія

Могутня купка
Могутня купка, (рос. «Могучая кучка», Балакиревский кружок, Новая русская музыкальная школа) — творча співдружність російських композиторів, що склалася наприкінці 1850-х і початку 1860-х років. До «Могутньої купки» входили п'ятеро композиторів, завдяки чому на більшості європейських мов вона відома як «п'ятірка» (напр. англ. The Five, фр. Groupe des Cinq). Це: Мілій Олексійович Балакірєв (керівник, 1837-1910), Микола Андрійович Римський-Корсаков(1844-1908), Олександр Порфірійович Бородін (1833-1887), Модест Петрович Мусоргський (1839-1881), Цезар Антонович Кюї (1835-1918).
Могутня купка
Олександр Бородін
Цезар Кюї
Мілій Балакірєв
Модест Мусоргський
Микола Римський-Корсаков

Становлення

Назва цього гуртку належить критикові Володимиру Стасову, який вперше вжив її у своїй статті "Слов'янський концерт п. Балакірєва "(1867): «Скільки поезії, почуття, таланту та вміння є у маленької, але вже могутньої купки російських музикантів».

Спочатку в складі гуртка були Балакірєв і Стасов, захоплені читанням Бєлінського, Добролюбова, Герцена, Чернишевського. Своїми ідеями вони надихнули і молодого композитора Кюї, а пізніше до них приєднався Мусоргський, що залишив чин офіцера в Преображенському полку заради занять музикою. У 1862 році до Балакіревського кухоль примикають тоді ще молодий М. А. Римський-Корсаков і О. П. Бородін, на той час вже відомий вчений-хімік.

Естетична платформа

Група «Могутня купка» виникла на фоні революційних ідей та філософії матеріалізму, що проникли до того часу у всі види мистецтва. Бунти і повстання селян стали головними соціальними подіями того часу, повернувшись діячів мистецтва до народної теми.

Будучи спадкоємцями і продовжувачами традицій М. І. Глінки та О. С. Даргомижського, композитори «Могутньої купки» шукали разом з тим нові форми для втілення тем і образів з вітчизняної історії та сучасності. В операх Мусоргського («Борис Годунов» і «Хованщина»), Бородіна («Князь Ігор»), Римського-Корсакова («Псковитянка»  тощо) відображено сторінки російської історії, передана стихійна потужність народних рухів, втілені патріотичні та соціально-критичні ідеї. Разом з тим у них проявлялася тенденція до відомої романтизації минулого. У стародавніх, споконвічних засадах народного життя і світогляду вони прагнули знайти опору для затвердження позитивного морального й естетичного ідеалу.

Більшість композиторів «Могутньої купки» систематично записували і вивчали російський фольклор. Їхню увагу привертала головним чином старовинна традиційна селянська пісня, в якій вони вбачали вираз корінних основ національного музичного мислення. Характерні для "кучкистів" принципи обробки народних пісень знайшли відображення в збірці Балакірєва "40 російських народних пісень". Композитори сміливо використовували народні мелодії як в симфонічній так і оперній творчості (напр. «Царева наречена», «Снігуронька», «Хованщина», «Борис Годунов»). Разом з тим вони проявляли інтерес і до фольклору інших народів, головним чином східних. Пізніше це підготувало ґрунт до становлення європеїзованих композиторських шкіл у підвладних Російській імперії народів Закавказзя і Середньої Азії.

Продовження ідей «могутньої купки»

У середині 1870-х років «Могутня купка» як згуртована група перестала існувати. Однак її ідеї знайшли свій розвиток з одного боку завдяки педагогічній діяльності Римського-Корсакова, який з 1871 року викладав у Петербурзькій консерваторії, а з іншого боку своєрідним продовження могутньої купки став «Біляївського гурток», який збирався у домі мецената Біляїва з 1880-х років. Римський-Корсаков протягом майже двадцяти років був визнаним ідейним лідером цього гуртка, а потім, з початком XX століття, розділив своє лідерство з Лядовим, Глазуновим і, трохи пізніше (з травня 1907 року) Арцибушевим. Сам Римський-Корсаков так охарактеризував наступність біляївського кружка від могутньої купки:

"Чи можна вважати Біляївський гурток продовженням Балакірівського, чи були між тим і іншим певна риси подібності, і в чому складалося відмінність, окрім зміни з плином часу його особового складу? Подібність, що вказувала на те, що гурток Біляївський є продовженням Балакірівського, крім з'єднувальних ланок в особі моїй і Лядова, полягало в спільній і тому й іншому передовитості, прогресивності, але гурток Балакірєва відповідав періоду бурі і натиску в розвитку російської музики, а гурток Біляїва — періоду спокійної ходи вперед; Балакірівський був революційний, Біляївський же — прогресивний …"[1]

З другої половини 1880-х років у складі Біляївської «Могутньої купки» з'являються такі музиканти, як Глазунов, брати Фелікс та Сигізмунд Блуменфельд, диригент Оттон Дютш та піаніст Микола Лавров.[1]  Пізніше до них приєдналися композитори М.Соколов, К.Антіпов, Я.Витоль та інші. Стасов також зберігав завжди хороші і близькі відносини з біляївських гуртком, хоча його вплив за визнанням Римського-Корсакова був «уже далеко не тим», що у гуртку Балакірєва.[1] Новий склад гуртку спричинив його більшу орієнтованість на академізм[2]  і більшу відкритість його членів до зовнішніх впливів. В той же час, біляївський гурток вже не являв собою єдиного цілого, об'єднаного спільною ідеологією чи програмою. [3]

У свою чергу і Мілій Балакірєв, будучи завідувачем придворної капели  поширював свій вплив серед своїх учнів, найвідомішим із них, що згодом також закінчив клас Римського-Корсакова, вважається Василій Золотарьов.[1] Окремої згадки заслуговує і той факт, що знаменита французька «Французька шістка», зібрана Еріком Саті та Жаном Кокто явилась безпосереднім відгуком на «російську п'ятірку». Зокрема стаття відомого критика Анрі Колле, що повідомляла про появу нового композиторського гуртку називалася «Російська п'ятірка, французька шістка і пан Саті».

Література

  1. Римский-Корсаков Н.А. Летопись моей музыкальной жизни. — девятое. — М. : Музыка. — С. 207-210.
  2.   под ред.Г.В.Келдыша Музыкальный энциклопедический словарь. — М.: «Советская Энциклопедия», 1990. — С. 348. — 672 с. — 150 000 экз. — ISBN 5-85270-033-9
  3. Штейнпресс Б.С., Ямпольский И.М. Энциклопедический музыкальный словарь. — М. : «Советская Энциклопедия», 1966. — С. 48. — 632 с. — 100 000 прим.
Категорія: Історія | Додав: composer (11.08.2010)
Переглядів: 1598
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017