Вт, 23.05.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Публіцистика [48]
Все що могло би бути у журналах чи газетах
Наукові статті, матеріали конференцій [9]
Афоризми [3]
Українська мова [8]
Митці про українську мову. Цитати, есе.
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Статті » Публіцистика

Ювілейний концерт Володимира Рунчака

9 жовтня 2010 року філармонія святкувала 50-річний ювілей українського композитора Володимира Рунчака. Народу було може й не так багато, як на концертах наших орденоносців, зокрема зовсім мало було в залі композиторів (з тих, кому за 30, я нарахував хіба трьох), але народ був, що приємно.

В концерті переважали твори трагічного характеру, навіть дуже трагічного. Про всі по-порядку.
"forte\piano концерт для симфонічного оркестру без фортепіано". Звичайно, коли оголосили твір і на сцену вийшов  симфонічний оркестр, у пересічного слухача (наприклад мене) одразу постало питання – чому композитор обрав в якості відсутнього інструменту саме фортепіано? Відповідь на це питання прийшла під кінець твору. Хвилин після 15 досить драматичної музики, з контрастами і протиставленнями, з-за лаштунків зазвучало фортепіано. Воно було препарованим – на його струнах по всьому діапазону щось лежало, що робило його звук жалібним і наче силою заткнутим. Музикознавцем-концептологи напевно колись напишуть, що концепція твору нагадує вітчизняну демократію – кожен має право на слово і  це право позбавляє можливості висловитися і бути почутим тому, хто має що сказати. А може і не напишуть – музикознавців на концерті теж було небагато, тому висуну свою інтерпретацію я.
"«Страсті за Владиславом» симфонія для баяна і оркестру". Початок твору був мабуть у дусі "спочатку було слово". Хто такий Владислав з'ясувалось десь на 10-й хвилині твору – прозвучала цитата з листа російського композитора і баяніста Владислава Золотарьова, написаного ним за рік до самогубства, яке він скоїв у 33 роки – у віці Христа. В цьому листі прозвучало питання, яке мало б бути актуальним для багатьох наших діячів – "а що я встиг зробити для своєї країни?". Перша частина твору звучала як роздуми на це питання. У другій частині твору своєрідною відповіддю на це питання прозвучало "да постыдятся и исчезнут" (Пс. 70:13). Однак на мій погляд цей псалом, хай вибачить мене пан Володимир, але Березовському вдалося озвучити переконливіше і перевершити Максима Созонтовича вже навряд чи кому вдасться. Кінець твору оригінальний – прозвучало риторичне запитання "Что есть истина", відповіддю на яке по кількасекундній паузі стали оплески слухачів.  
"«Дуелі» квадромузика № 3 для духових інструментів та інших музикантів оркестру", музиканти-струнники використані в якості статистів – вони  обмахувались віялами, поглядали на годинники, читали газети, а в кінці піднялись і гучно аплодували, власне поводили себе приблизно як наша публіка. Музиканти-духовики були розташовані по різних кінцях зали і створювали антифонні звучання. 
"Requiem на латинські канонічні тексти для сопрано, тенора та симфонічного оркестру" був вирішений в гостро експресіоністичному дусі і залишив досить важке враження. Подумалося про те, що Господь не звільнить (libera) нас від вічної смерті (morte aeterna) раніше ніж у той страшний день (deis illa tremenda), тобто це станеться дуже не скоро, і чистилище для нас явно не буде раєм, власне як і сьогоднішнє життя.  І навіть вічне світло (Lux aeterna) здалося безмежно віддаленим, хоча насправді світло в творчості Володимира Рунчака є, ще як є. Тому  хотілося би побажати композиторові світла у житті, а нам слухачам – почути більше світла на його 60-річний ювілеї, бо хтозна, чи заслужимо ми на те світле на Суді...

Півтон Безвухий

Категорія: Публіцистика | Додав: composer (14.10.2010) | Автор: Півтон Безвухий
Переглядів: 433
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017