Йоганн Себастьян Бах (нім. Johann Sebastian Bach; 21 (31) березня^[1] 1685 — 28 липня 1750) — німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко,

Біографія

Йоганн Себастьян Бах народився в маленькому містечку Айзенах і був шостою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрінгії, з початку XVI століття були флейтистами, сурмачами, органістами, скрипалями, капельмейстерами. Їх музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Коли Йогану Себастьяну виповнилося п'ять, батько подарував йому скрипку. Він швидко вивчився на ній грати, і музика стала невід'ємною частиною і його життя.

Коли майбутньому композитору лишень виповнилося 9 років, померла його мати, а через рік — батько. Хлопчика узяв до себе його старший брат, що був органістом у містечку. Йоганн Себастьян вступив у гімназію, а паралельно брат навчав його грі на органі та клавірі. Але одного виконання хлопчику було мало — він хотів сам творити музику. Якось йому вдалося отримати з завжди замкненої шафи нотний зошит, де у брата були записані твори знаменитих у той час композиторів. Ночами потайки він переписував його. Коли піврічна робота уже наближалася до завершення, брат застав його за цим заняттям і відібрав усе, що було зроблено. Ті безсонні години при місячному світлі надалі згубно позначаться на зорі Баха.

У 15 років Бах починає самостійне життя — переїздить до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчається в школі церковних півчих. Під час навчання відвідав Гамбург, Целле і Любек — для знайомства з творчістю відомих музикантів свого часу, новою французькою музикою. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра.

По закінченні навчання мрія Баха про вступ до університету не здійснилася, оскільки потрібно було заробляти гроші на прожиття. З 1703 по 1708 він служить в Веймарі, Арнштаді, Мюльхаузені. Незадоволення умовами роботи, принизливе і залежне становище змушувало композитора переїжджати з міста в місто. Також відома історія, коли в 1705 році Бах йшов пішки близько 400 км із Арнштаду в Любек, щоб послухати гру видатного органіста Дитриха Бекстехуде.

У 1707 Бах одружується на своїй кузині Марії Барбарі Бах. Його творчі інтереси були зосереджені тоді, головним чином, на музиці для органа та клавіра. Найвідоміший твір тих часів — «Капричіо на від'їзд коханого брата».

Веймар (1708—1717)

Отримавши в 1708 місце придворного музиканта у герцога Веймарського, Бах облаштовується у Веймарі, де проводить 9 років. Паралельно працює також міським органістом.

Ці роки в біографії Баха стали часом інтенсивної творчості, в якій основне місце належало творам для органа, серед них численні хоральні прелюдії і органна токата. Композитор писав музику для клавіра, духовні кантати (понад 20). Використовуючи традиційні форми, Бах доводив їх до найвищої досконалості.

У Веймарі Бах написав свої кращі органні твори. Сепед них — відомі фуга ре-мінор і Пасакалія до-мінор. Також тут народилися його два сини, майбутні відомі композитори — Вільгельм Фрідеман (*1710—†1784) і Карл Філіпп Еммануель (*1714—†1788).

Кетен (1717—1723)

У 1717 Бах прийняв запрошення на службу герцога Анхальт-Кетенського Леопольда. Життя в Кетені спочатку було найщасливішим періодом композитора: князь, просвітлений для свого часу чоловік і непоганий музикант, цінував Баха і не заважав його творчості, запрошував його в свої поїздки.

У Кетені Бах писав, в основному, клавірну та оркестрову музику. Тут він створив три сонати і три партити для скрипки соло, шість сюїт для віолончелі соло, Англійські і Французькі сюїти для клавіру, шість Бранденбурзьких концертів для оркестру. Особливо цікава збірка «Добре темперований клавір» — 24 прелюдії і фуги, які написані в усіх тональностях і на практиці доводять переваги темперованого музичного ладу, навколо затвердження якого йшли гарячі суперечки. Згодом Бах створив другий том «Добре темперованого клавіру», також з 24 прелюдій і фуг в усіх тональностях.

Але безхмарний період життя Баха обірвався — в 1720 році вмирає його дружина, залишаючи чотирьох малолітніх дітей.

У 1721 Бах одружується вдруге — на Анні Магдалені Вількен. А у 1723 відбулося виконання його «Пристрастей по Іоанну» у церкві св. Фоми в Лейпцігу і Бах отримав посаду кантора цієї церкви - керівника хору Співочої школи — з одночасним виконанням обов'язків вчителя школи при церкві (латина й спів).

Лейпциг (1723-1750)

У Лейпцигу Бах живе до кінця свого життя. Він стає «музичним директором» всіх церков міста, стежачи за особистим складом музикантів і співаків, спостерігаючи за їх навчанням, призначаючи необхідні до виконання твори і виконуючи багато інших обов'язків.

Не вміючи хитрувати і маневрувати, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що захмарювали його життя й відволікали від творчості. Композитор досяг на той час вершин майстерності і створював визначні зразки в різних жанрах. Передусім, це духовна музика: кантати (збереглося близько двохсот), «Магніфікат» (1723), меси (у тому числі визначна «Висока меса» сі-мінор, 1733), визначні кантати «Страсті за Йоаном» (1723) та «Страсті за Матвієм» (1729), десятки світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), твори для органа, оркестра, клавесина (серед останніх виділяють цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Гольдберг-варіації», 1742). У 1747 році Бах створив цикл п'єс «Музичні приношення», присвячений прусському королю Фрідріху II. Останньою роботою композитора став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749-50) — з 14 фуг і 4 канонів на одну тему.

Наприкінці 1740-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти призвели до повної сліпоти, але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису.

За десять днів до смерті Бах несподівано прозрів, проте невдовзі з ним стався удар. Можливою причиною смерті композитора називають ускладнення після операції.

Урочисте поховання Йоганна Себастьяна Баха викликало величезний наплив народу з різних куточків німецьких земель. Композитора поховали поблизу церкви св. Фоми (Thomaskirche), у якій він прослужив 27 років. Однак територією цвинтаря згодом проклали дорогу і могила загубилася. Лише в 1894 залишки Баха випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді і відбулося перепоховання.

Творчість

Творча спадщина Йоганна Себастьяна Баха надзвичайно велика, охоплює понад 1000 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори та інші.

В сучасності твори Баха прийнято позначати номером BWV (скорочено від Bach Werke Verzeichnis — каталог робіт Баха). Дана класифікація була запропонована німецьким музикознавцем В. Шмідером в 1950 році, в її основі лежить тематична принцип: номери BWV 1-224 присвоєні кантатам, BWV 225—249 — ораторіальним творам, BWV 250—524 — це хорали й духовні піснеспіви, BWV 525—748 — органні твори, BWV 772—994 — клавірні твори, BWV 995—1000 — твори для лютні, BWV 1001-40 — камерна музика, BWV 1041-71 — оркестрові твори та BWV 1072—1126 — канони і фуги.

Більшість вокальних творів Баха написана на релігійні тексти (наприклад, «Страсті за Йоаном», 1723, «Страсті за Матвієм», 1729, «Меса сі мінор» 1733—1738). Музика їх пройнята глибоким релігійним почуттям і, разом з тим, філософською заглибленістю. З світських вокальних творів композитора особливо виділяють кантати «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова», безпосередньо пов'язані з тодішнім побутом.

Інструментальна музика Баха написана для органа (прелюдії, токати, фантазії, фуги тощо), для клавесина («Добре темперований клавір» — 48 прелюдій і фуг, «Мистецтво фуги», 6 партит, 6 французьких сюїт, 6 англійських сюїт тощо). Також він створив сонату для скрипки-соло, сюїти для віолончелі-соло, а також музику для симфонічного оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти), концерти для скрипки з оркестром, для клавесину з оркестром та інші.

Інструментальні твори Баха стали джерелом транскрипцій багатьох композиторів, зокрема Ференца Ліста, Феруччо Бузоні, Сергія Рахманінова. Фортепіанні транскрипції деяких органних творів Баха зробили й українські композитори — Левко Ревуцький, Григорій Беклемішев. Своєрідним творчим експериментом став Ричеркар Баха в пуантилістичній інструментовці Антона Веберна для октету.

Доля творчої спадщини Баха

Складною виявилася і доля його спадщини. За життя Баха добре знали, проте після смерті композитора його ім'я і музика почали забувати. Справжній інтерес до його творчості виник лише в 1820-ті роки. А розпочався він з виконання 11 травня 1829 року в Берліні «Страстей по Матвію», організованого Феліксом Мендельсоном-Бартольді (*1809—†1847). Саме Феліксу належить честь «Повернення до життя» (Wiederbelebung) музики Баха, майже через 80 років після смерті композитора і його повного забуття. Це дало сильний імпульс до публікації творів Баха та їх виконання.

Генерація композиторів-романтиків, що народилась у 1810-ті роки, прийняла Бахівські композиції як поетичну музику і взяла їх собі за взірець. Фелікс Мендельсон-Бартольді, Роберт Шуман (*1810—†1856), Фредерік Шопен (*1810—†1849) і навіть сам Ференц Ліст (*1811—†1886) вважали твори Баха стимулом і прикладом для власної творчості. Видатні на той час музиканти-виконавці (крім Мендельсона-Бартольді, Шопена та Ліста також Клара Шуман, Сигізмунд Тальберг та багато інших) внесли твори Баха в свої концертні програми.

У 1850 було створено «Бахівську спільноту», яка прагнула виявити і опублікувати всі рукописи композитора (за півстоліття було видано 46 томів).

З 1950 року у Лейпцигу проводиться Міжнародний конкурс імені Йоганна Себастьяна Баха.

Й. С. Бах і Україна

На думку А. Калиниченка^[2], в окремих творах відчутний вплив української музичної культури, зокрема тема фуги сі-бемоль мінор з 1-го тому «Добре темперова­ного клавіру» (1722) інтонаційно наближається до нижнього голосу мелодії української народної пісні «Ой на горі, на крутій»^[3]. Щоправда, тут не можна виклю­чати спорідненість мелосу фольклору українців і народних пісень німців (зокр. їх найдавнішого, те­пер напівзабутого шару) або полабських слов'ян, які жили тоді в Саксонії (їх міг чути Й. С. Бах). Опосередковані зв'язки Баха з Україною могли існувати через брата, який виїхав до Стокголь­ма. Туди, після поразки під Полтавою 1709, разом із військом шведського ко­роля Карла XII, де служив брат Й. С. Баха, відступила частина українських козаків на чолі з майбутнім гетьма­ном Пилипом Орликом. Українські пісні, що вони співали, могли через брата дійти й до Й. С. Баха. Пізніші «українізми» музики Й. С. Баха могли з'явитися внаслідок його знай­омства (деякі дослідники вважають це докона­ним фактом) з українським бандуристом, лютністом та співаком Т. Білоградським, який жив у Дрез­дені. Там працював орґаністом також один із синів композитора — Вільгельм Фрідеман. Не можна виклю­чати, що Й. С. Бах (можливо, із сином) чув гру і спів Т. Білоградського. Дослідник М. Степаненко припускає, що замовлення й написання Й. С. Баху лют­невих партит могли також бути пов'язаними з Т. Білоградським.

Вшанування пам'яті

• Пам'ятник у Лейпцигу, споруджений 23 квітня 1843 Германом Кнауром з ініціативи Мендельсона і по кресленнях Едуарда Бендемана, Ернста Рітшель і Юліуса Гюбнера.
• Бронзова статуя на площі Frauenplan в Ейзенахе, спроектована Адольфом фон Донндорфом, поставлена 28 вересня 1884. Спочатку стояла на Ринковій площі біля церкви Св. Георгія, 4 квітня 1938 була перенесена на Frauenplan з укороченим п'єдесталом.
• Пам'ятник Генріха Польмана на площі Баха в Кетені, споруджений 21 березня 1885.
• Бронзова статуя Карла Сеффнер з південного боку церкви Св. Фоми в Лейпцигу - 17 травня 1908.
• Бюст роботи Фріца Бена в монументі «Вальхалла» під Регенсбургом, 1916 рік.
• Статуя Пауля Биррен при вході до церкви Св. Георгія в Ейзенахе, встановлена ​​6 квітня 1939.
• Пам'ятник Бруно Ейермана у Веймарі, вперше встановлений в 1950 році, потім на два роки прибраний і знову відкритий в 1995 році на площі Демократії.
• Рельєф Роберта Пропфа в Кетені, 1952 рік.
• Пам'ятник Бернда Гебеля біля ринку Арнштадта, споруджений 21 березня 1985.
• Дерев'яна стела Еда Гарисона на площі Йоганна Себастьяна Баха перед церквою Св. Власія у Мюльхаузені - 17 серпня 2001 року.
• Пам'ятник у Ансбаху, спроектований Юргеном Гертца, встановлений в липні 2003 року.
• З 1950 року у Лейпцигу проводиться Міжнародний конкурс імені Йоганна Себастьяна Баха.

Література

• Документы жизни и деятельности Иоганна Себастьяна Баха (Сборник, перевод с немецкого, составитель Ханс Йоахим Шульце). М.: Музыка, 1980. (Книга на www.geocities.com (веб-архив))
• И. Н. Форкель. О жизни, искусстве и произведениях Иоганна Себастьяна Баха. М.: Музыка, 1987. (Книга на early-music.narod.ru)
• Ф. Вольфрум. Иоганн Себастьян Бах. М.: 1912.
• А. Швейцер. Иоганн Себастьян Бах. М.: Музыка, 1965 (с купюрами; книга на ldn-knigi.lib.ru); М.: Классика-XXI, 2002.
• М. С. Друскин. Иоганн Себастьян Бах. М.: Музыка, 1982.
• М. С. Друскин. Пассионы и мессы Иоганна Себастьяна Баха. М.: Музыка, 1976.
• А. Милка, Г. Шабалина. Занимательная бахиниана. Выпуски 1, 2. СПб.: Композитор, 2001.
• С. А. Морозов. Бах. (Биография И. С. Баха в серии ЖЗЛ), М.: Молодая гвардия, 1975. (Книга на www.lib.ru)
• М. А. Сапонов. Шедевры Баха по-русски. М.: Классика-XXI, 2005. ISBN 5-89817-091-X
• Ph. Spitta. Johann Sebastian Bach (два тома). Leipzig: 1880. (нем.)
• K. Wolff. Johann Sebastian Bach: the learned musician (New York: Norton, 2000) ISBN 0-393-04825-X (hbk.); (New York: Norton, 2001) ISBN 0-393-32256-4 (pbk.) (англ.)