Нд, 30.04.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Публіцистика [48]
Все що могло би бути у журналах чи газетах
Наукові статті, матеріали конференцій [9]
Афоризми [3]
Українська мова [8]
Митці про українську мову. Цитати, есе.
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Статті » Публіцистика

«Куди зникли гроші з українського музичного бізнесу і як їх повернути?»

Куди зникли гроші з українського музичного бізнесу

 

До Вашої уваги — публікація російського музичного оглядача Алєксандра Варєніци у виданні «інсайдер» про проблеми українського бізнесу в музичній сфері. Стаття стосується попси, але і для нас є над чим подумати… 

 

«Куди зникли гроші з українського музичного бізнесу і як їх повернути?»

 
Відповідь на перше питання ми можемо дати відразу: гроші, зароблені два роки тому (і раніше), давно вже скінчилися. Гроші, які музичний бізнес міг би заробити сьогодні, залишаються в кишенях споживачів і сейфах спонсорів. Більша частина, звичайно, у останніх.
Саме з них починається горезвісний харчовий ланцюжок, без наявності якого всі компоненти музичного бізнесу через якийсь час починають редукувати або зникати зовсім.

 
Так уже влаштована система. Глобальне годує приватне. Алкогольні бренди або модні енергетики не шкодують грошей на любов мільйонів і вже тим більше на лояльність лідерів думок. Яскравим фасадом їх реальних намірів слугують великі фестивалі, багатотисячні рейви, масштабні музичні конкурси.
 
 
 
Прямий ефект від подібних ініціатив сильно розмитий. Це гра в довгу, робота на імідж і довгострокову перспективу. З нинішньою ситуацією в країні про це ніхто не думає.
 
Транснаціональні корпорації, що представляють левову частку інвесторів в музичному бізнесі, поставили Україну на паузу. Вони не бажають вплутуватися в ті проекти, по яких неможливо скласти план як мінімум на п'ять років.
 
 
 
З цієї причини, починаючи з 2014 року і по теперішній момент, на локальних представників великих брендів, що раніше активно працювали на нашій музичній сцені, ніхто навіть не намагається виходити з новими цікавими пропозиціями. Ринок схлопнув з двох сторін, в буквальному сенсі переламавши хребет в цілому непогано відбудованій індустрії, що досить стрімко розвивалася. Зверху вмить закінчилися всі спонсорські дотації, знизу значно впала платоспроможність населення. І якщо з останнім фактором можна було б ще якось працювати (брати кількістю людей, а не ціною квитків і відбивати заходи за рахунок бару — так найчастіше надходили в кризу 2008 року), то з першим залишалося тільки миритися.
 

Ефект доміно

 
Першими постраждали промоутери та концертні агентства. Вони дружно відмовилися від заходів за участю світових зірок, стадіонних концертів і грандіозних вечірок, на зразок тих, що ще восени 2013 року влаштовувала радіостанція Kiss FM всередині «Арена-Сіті». Треба розуміти, що без підтримки спонсорів великі проекти часто просто позбавлені сенсу. Це ризикований прогін семизначних бюджетів заради прибутку в межах п'ятизначних сум. І це завжди колосальна праця, за яку варто братися тільки, будучи гранично мотивованим і спокійним за результат.
 
Само собою, слідом за промоутерами впали в анабіоз і всі, хто працював на підряді великих проектів: прокатники звуку, світла, конструктори сцен, аж до кейтерингу, охоронних агентств і компаній прибиральників. Відчув кризу у сфері Ентертеймент і рекламний бізнес, в буквальному сенсі раптово перервали свою діяльність і без того нечисленні профільні ЗМІ.
 
Недовго думаючи, артисти пішли в соціальні мережі і скоротили свій пул до 4-5 каналів комунікації зі слухачем («Аристократи» Comma, Cultprostir та ін.). Зверху їм подали несподіваний сигнал: дорога вільна. Будь ласка, рухайтеся на самий верх! Артистів, благо, зібралося чимало. Як гриби після дощу на місцевій сцені виросли пару десятків нових цікавих проектів, які могли б посунути з чартів героїв далекого минулого. І це стало б ще одним свідченням оновлення країни, її омолодження та модернізації. Під таким прапором спочатку й збиралися.
 
Але не сталося. Поки що. Артисти, звичайно, не проти б у кумири мільйонів. Амбіцій хоч відбавляй, але тільки робити тепер все потрібно самим. Вигодували їх ЗМІ так само молоді і популярні лише в межах столиці. Стрімкі «ліфти» такі як Pepsi Stars of Now або можливості розігріву приїжджих суперзірок тимчасово недоступні. Майданчики, що люб'язно відкрили свої двері для нашої музики, особливо не поспішають йти назустріч і пропонують умови за оренду, що дозволяють заробити або хоча б мінімізувати ризики тільки їм, залишаючи промоутерів і групи в статусі зовсім вже наївних альтруїстів.
 
Стартовому капіталу на кліпи, рекламу, промо кампанії, хороші студії взятися нема звідки. Зелені і самовпевнені продюсери-менеджери не вміють працювати і лише створюють видимість, часто залишаючи предметні пропозиції без відповіді. Принцип «собаки на сіні» завжди був частиною нашої ментальності. Адекватні продюсери (ті, хто вміщуються на пальці однієї руки) інвестувати не поспішають. Їм, як і всім, простіше «перечекати».
 
Тим часом Київ, завжди слугував такою собі рекламної площиною, сьогодні працює вхолосту. Забави заради артисти роблять сольні і спліт-концерти, іноді навіть виставляють розпродані, але це не може бути самоціллю для тих, хто займається музикою професійно і заробляє на цьому гроші. Далі треба їхати в тур, монетизувати, відбивати вкладення. Але їхати вже майже нікуди.
 
 
 
    Григорій Фатьянов, засновник компанії Be Management
 Ми відкрилися якраз до початку Майдану, так уже збіглося. На той момент ми вели справи шести електронних артистів і стрімко розширювали свій ростер. До весни 2014 року з нами було вже плюс-мінус 15 українських діджеїв і музикантів, яких ми самі вважали кращими або ж найбільш перспективними на локальній сцені.
        Велика частина тих хлопців, яких ми підписали на менеджмент, ще до початку роботи з нами встигли об'їздити всю країну. Причому не один раз. Нам не потрібно було їх активно продавати або навіть розповідати клубам і промоутерам, хто це такі.
 
        Ми повинні були просто систематизувати їх роботу і допомогти цивілізовано вести справи. Разом з Кримом до моменту нашого запуску в українській базі було близько 90 закладів, які потенційно могли привезти хорошого діджея, групу або поп-артиста другого ешелону. З цих позицій ми стартували.
 
        У квітні 2014-го, проробивши моніторинг ринку, ми оптимізували свою українську базу, залишивши лише платоспроможні заклади, які продовжували працювати і запрошувати артистів якщо не з інших країн, то хоча б зі столиці. В оновленому списку залишилося 20 закладів. Потім закрилися ще чотири місця, причому в найбільш розвинених містах - Харкові та Одесі. Для загального розуміння, ми прибрали зі своєї бази ті заклади, що не можуть собі дозволити артиста дорожче 5000 грн. Хоча саме в цьому, економ сегменті, судячи з усього, сьогодні тільки і зберігається якесь життя і гастрольна активність. Ми ж почали довгу і ретельну підготовку до виходу на міжнародний ринок, з кращими артистами з нашого ростера.
 
 Така ж ситуація з гастролями у більшості українських артистів, крім хіба що представників поп-сцени, чия діяльність і доходи не настільки прозорі і публічні. Втім, і хвилюють вони нас в найостаннішу чергу. Український шоу-бізнес - це паралельний світ, який безпосередньо пов'язаний тільки з лихими корупційними грошима (точніше їх наявністю у основного клієнта, архетип якого уявити не складно) і майже ніяк зі світовими тенденціями і зовнішніми зв'язками.
 

Де взяти гроші

 
 Давайте спочатку поглянемо на проблему з позиції артистів. Очевидно, що всім їм потрібно терміново шукати зовнішні ринки. Поточний тренд ніби натякає: Ай да, в Європу! Твереза ​​оцінка своїх можливостей тут же підказує: для початку хоча б в східну її частину. Там всі наші друзі: поляки, угорці, прибалтійці. Українські артисти завжди були неймовірно талановиті, самобутні, привабливі зовні, працелюбні і легко змогли б підкорити суміжні простори. Благо, вже майже всі навчилися здорово співати англійською. Загалом, одні плюси. Але ось вам перший же реальний факт.
 
 
 
У середині травня поточного року в клубі Sentrum пройшов грандіозний фінал конкурсу Sziget-2015. Протягом цілого місяця 40 (!) Кращих українських незалежних проектів змагалися, скандалили і сперечалися за право виступити на далеко не найпопулярнішому і не найпрогресивнішому фестивалі Європи. Один єдиний переможець (їм справедливо стала Onuka) виступить НЕ на головній сцені Sziget в Будапешті. Група все ще НЕ включена до офіційної програми фестивалю, а на сайті Sziget-2015 навіть не було новини про те, що список артистів поповнив представник від України, що пройшов настільки жорсткий відбір.
 
 
 
Власне, ось те об'єктивне вікно можливостей, яке залишає Східна Європа для артистів з України. Поговоримо про Західну? Що ж, давайте. Єдина можливість заявити про себе за межами рідної країни (виключаючи нескінченні тури для діаспор) — це «виставкові» ініціативи та програми. Весь 2014 в цьому напрямку велася активна робота. Мода на Україну і українське сьогодні сходить нанівець, і ми можемо констатувати, що нічого особливо примітного великому світу ми так і не показали. Етнічний колорит фрік кабаре Dakh Daughters користувався попитом і раніше. Хоча це і не зовсім музичний проект. Слухати їх запису будинку — заняття досить дивне. А всі ті, хто пробував зіграти на контрасті — «дивіться, яке адекватне і сучасне в такий-то похмурої, відсталій країні» — отримали у відповідь байдуже: ну, так, так буває. Проблема в тому, що ми шукаємо вхід з двору, в той час, як парадний нам ніхто не закривав. Робите міжнародного рівня продукт? Будь ласка, ось промо сервіси, соціальні мережі, лейбли, зарубіжні агенти. Сьогодні можна зробити кар'єру, не виходячи з дому. Але тільки чеки за послуги з просування виписують виключно в фунтах і євро. Поточний момент, м'яко кажучи, не найкращий час для глобальної експансії.
 
 
З іншого боку, є Росія — ринок номер один для більшості українських артистів впродовж останніх 15 років. Величезний, багатий і щедрий, він завжди був відкритий до нашої музики, якою б мовою вона не виконувалася. Але після анексії Криму і війни на Донбасі багато артистів, що стали успішними в Росії, завмерли в розгубленому очікуванні.
 
 
Пресу стрясали гучні мережеві скандали за участю Ані Лорак, Івана Дорна та інших. Очевидно, що в сформованій ситуації захоплено аплодувати пісням про санкції у виконанні Кобзона і Газманова — це занадто. Така поведінка неминуче зустріла б обурення в суспільстві. Але де та червона лінія, якою варто було б розділити всі багаторічні зв'язки між українською і російською сценами? (дійсно, за цю лінію ще треба боротися й боротися... - П.Б.) Політичної регуляції питання не було (і бути не може) (насправді може і повинно, але чи вистачить у наших мандатоносців волі? - П.Б.), суспільство реагує по ситуації. Ніхто не застрахований від зриву концерту російських музикантів в Києві, українські артисти донині бояться приймати пропозицію виступити в Москві. Навіть представники глибокого андеграунду і навіть за запитом тієї частини аудиторії, що категорично не поділяє політику Кремля.
 
 
 
Ситуацію доводить до абсурду одна на всіх соціальна мережа ВКонтакті, в якій медійно зростає більшість українських проектів. Найбільші музичні спільноти з промовистими назвами «Рідний звук», Батьківщина, «Нові Тут» природним чином (насправді - абсолютно протиприродним, очевидна помилка росіянина - П.Б.) не поділяють українську і російську музику на різні культурні простори. Не робить цього і молода аудиторія, яка просто не готова визнавати наявність будь-яких кордонів у сучасному світі. Шкода, але в реальному житті всередині цього середовища проходить чіткий розділ. Раніше гаряче улюблені в Україні групи Tesla Boy, Pompeya, Therr Maitz більше не виступають в наших містах. Фанати Вані Дорна з Москви збираються в подорож, щоб послухати свого кумира в Мінську. Сенсація року — проект Onuka — в останній момент скасовує багатьма очікуваний концерт в клубі «Шістнадцять тонн».
 

  Міжнародний досвід: що робити

 
Якщо ж подивитися на проблему з боку організаторів заходів і всіх, хто за ними стоїть, тобто кілька прикладів того, як діяли інші країни в ситуаціях, близьких до нашої. У Чорногорії, Польщі, Угорщині, Хорватії свого часу приватні інвестори кооперувалися з міністерствами культури і туризму, створюючи на території цих країн великі міжнародні фестивальні бренди, які приносили відчутний дохід до державного бюджету. Так з'явилися і піднялися до небувалих висот EXIT, Dimension Festival, Stop Making Sense і багато інших.
 
В Україні подібна практика поки неможлива. Чинний склад Мінкультури розглядає ініціативних людей як настирливих жебраків, а не рівноправних партнерів. Будь-який прецедент з відмовою у фінансуванні проекту супроводжується низкою схвальних відгуків. Хотіли, мовляв, красиво пожити за рахунок народу? Не вийде!
 
Але є й інший спосіб. В Індії, Південній Кореї, Австралії, Норвегії, Швеції та багатьох інших країнах поп-сцена та інді-сцена, номінально знаходяться по різні сторони барикад, отримують інвестиції від одних і тих же людей — представників мейджор-лейблів, топ-продюсерів. Звичайно, в цьому є суттєва підміна понять і ряд етичних дилем. Але в поточних умовах в Україні навряд чи хтось був би проти, якби люди рівня Костянтина Меладзе чи Юрія Нікітіна вклали якусь частину своїх мільйонних статків у розвиток нової незалежної музики.
 
Один оплачений нафтогазовий корпоратив приносить більше, ніж може коштувати вся разом узята індустрія сотень ентузіастів, про долю якої ми говоримо.
 
Але цей шлях також вимагає кардинальної зміни мислення, чого найближчим часом не станеться. Тому залишається лише «рятувальний круг» у вигляді франшиз, які рано чи пізно прийдуть сюди, скупивши одним махом відразу всіх — артистів, агентства, видавців, ЗМІ, конкурентів.
 
У країні, надовго дезінтегрованою зі світових музичних процесів, «рятівників» зустрінуть сотні професіоналів і артистів, які давно вже готові до гри за новими правилами.
 
Р.S. Автор навмисно вивів за дужки очевидні соціальні та політичні чинники, що впливають абсолютно на всі сфери українського бізнесу. Але лише для того, щоб не відвести і без того широку тему для дискусії в зовсім інше русло
 
 
 
 переклав Півтон Безвухий


Джерело: http://music-ukr.blogspot.com/2015/06/blog-post.html
Категорія: Публіцистика | Додав: paleozavr (04.06.2015) | Автор: Алєксандр Варєніца
Переглядів: 156
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017