Пн, 26.06.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [34]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Напрямки

Електронна музика

ЕЛЕКТРОННА МУЗИКА (ЕМ.) — напрям у музиці 2-ї пол. 20 ст., музика, що створюється за допомогою електронної, електроакустичної та звуковідтворювальної апаратури у спеціальних сту­діях. У 1950-х ЕМ. називали твори, скомпоновані зі звучань, створених і трансформованих елек­тронними пристроями (електричними генера­торами й модифікаторами звуку). Такі твори могли існувати тільки будучи зафіксованими на магнітній плівці. З кінця 1960-х з'явилася можливість детального фіксування творів ЕМ. та їх відтворення (чи й виконання) за пев­ним записом чи іншою партитурою безпо­середньо в концертних умовах. Від 1980-х із появою доступних і мобільних комп'ютерів, а згодом і персональних комп'ютерів й уніфі­кованих комп'ютерних програм необхідність магнітофонної фіксації ЕМ. відійшла в минуле. Від початку 1990-х з'явилися компактні різно-цільові комп'ютери, що уможливили створення повноцінної ЕМ. у невеликих приватних студіях електронної музики (напр., відомі студії ЕМ. К. Кніттеля чи Ч. Виджицького (Ч. Нємена) у Варшаві, де створюються композиції легкої та оформлювальної (студія Ч. Виджицького) та експериментальної академічної, театральної і кіномузики (студія К. Кніттеля). Термін ЕМ. умовний і не визначає стилю, призначення, естетичних чи художніх засад музики. ЕМ. практику­ється, як правило, у спец, студіях великих культурних і наукових центрів. Найважливішими з них є: "Студія ЕМ." у Кельні, "Студія музичної фонології" у Мілані, "Студія музичної фонології II" у Флоренції, "Студія електронної музики" у Токіо, студії в Олбані під Нью- Йорком та в Белграді, "Експериментальна студія Польського радіо" у Варшаві, "Columbia Prinston Music Centre" у Нью-Йорку, аналогіч­ні — в Утрехті, Льєжі, Лондоні, Торонто, Мюн­хені, Ейндговені, Парижі. У кол. СРСР перші досліди у цій галузі велись у 1920-х (Є. Шолпо), 1959 створено експеримент, синтезатор АНС Є. Мурзіна, але 1-а студія в Москві від­крилася лише 1967. Значну частину ЕМ., як за кордоном, так і в Україні, створено на приватних студіях. ЕМ. не передбачає уніфікації техніки компонування чи комп'ютерної обробки звуко­вого матеріалу.

Кількість композиторів, які звертаються до ЕМ., постійно зростає. Найважливішими перевагами ЕМ. є практично невичерпні можливості моде­лювання та реалізації й трансформації звук, матеріалу в просторі й часі та різноманітні спо­соби оперування ним. Проте застосовувана тут одноразова незмінна фіксація звучання (поді­бно до грамплатівки), з виключенням подаль­шого творчого втручання "живого" виконавця- концертанта, породжує суттєві проблеми. Перші зразки ЕМ. було створено в Кельні 1953 Г. Аймертом, Р. Бейєром, К. Штокгаузеном, В. Мейєр-Епплером (фізик) та Ф. Енкелем (інженер). Найголовнішою відмінністю ЕМ. від акустичної музики є можливість творити влас­не форму звука (найчастіше засобом синтезу простих елементів), а також формувати й трансформувати його тембр. Система запису партитури ЕМ. не є усталеною і змінюється конкретним автором (часто навіть за компо­нування кожного наступного твору). Основою в роботі з ЕМ. до 1980-х років був матеріал, зафіксований на магнітній стрічці (амер. про­тотип ЕМ., створений 1951 у Прінстонському університеті В. Усачевським і О. Ленінгом, було названо "music for tape" — "музика для магнітної стрічки"). Із цією стрічкою проводили найріз­номанітніші модифікації: монтування, синхро­нізації з іншими носіями звуку чи його частинами, використовуючи часом як виразовий матеріал навіть звучання зафіксованих при синхроніза­ціях швів склеювання стрічки. Домінуючим і визначальним тут є не сам матеріал (зрештою, незмінно багатий), а спосіб оперування ним. Із настанням ери комп'ютеризації при компону­ванні ЕМ. почала переважати техніка цифрової обробки й створення нових звучань. Майже завжди в ЕМ. обраний матеріал визначає характер твору, композитор — логіку й спосіб розгортання композиції, техніку компонування, застосовувану комп'ютерну програму. Останніми десятиліттями при компонуванні ЕМ. найчастіше використовуються персональні комп'ютери і спеціальні комп'ютерні програми, що полегшує нотування й відтворення зразків ЕМ. Через це композитори часто включають до творів поряд із електронним обладнанням традиційні інструменти й людські голоси. Від кінця 20 ст.  ЕМ., що виникла як один із напрямків авангардизму перетворилася на один із конституційних напрямків сучасної музики. Первісно використовувані назви на окреслення творів ЕМ, - музика для магнітної стрічки та конкретна музика, нині практично вийшли з ужитку, заміненими окресленнями "комп'ютерна музика" та більш загальним — експериментальнa музика.

Відгалуженнями ЕМ. є т. зв. інтернет-музика та Інтернет-концерти. Нині найуживанішими сферами застосування ЕМ. є експериментальна й оформлювальна музика в кіно, т-рі, видовищних мистецтвах та мультимедійних проектах. Найпоказовішими зразками ЕМ. є: "Студія І і ІІ",  "Наспів юнаків"  (1956) К. Штокгаузена, "Етюд І" (1954) Г. Аймерта, "Трансітія І" (1959), "Скамбі" (1957) А. Пуссера, "Контінуо" Б. Мадерни, "Присвята Джойсу" (1958) "Моменти" (1960) Л. Беріо, "Артикуляції" (1958) Д. Ліґеті, Симфонія (1966) Б. Шеффера, "Віолострієс" (1973) Б. Пармеджані. В українській музиці до ЕМ. зверталися Л. Грабовський, А. Загайкевич, Ю. Ланюк, І. Небесний, Ю. Шев­ченко, О. Щетинський. Перші зразки української ЕМ. було створено за кордоном.

Література:

  • Когоутек Ц. Техника композиции в музыке XX века. — М., 1976; Павлишин С. Музика XX століття. — Л., 2005;
  • Суслова Л. Опыт исследо­вания электронной музыки (на примере твор­чества Э. Артемьева): Автореф. дисс. ...канд. искусств. — М., 1994;
  • Артем'єв Е. Нотатки про електронну музику // Музична критика і сучас­ність. — К., 1978. — Вип. 1;
  • Шип С. Електронна музика: проблеми і перспективи // Там само. — Вип. 2;
  • Спаринський О. Електронна музика: вчора, сьогодні, завтра // Музика. — 1985. — № 4;
  • Алпарова Н. Меня находит звук: импровизация на тему: композитор в мире электроники //Муз. ака­демия. — 1994. — № 4;
  • Гайденко І. Особливості створення музичного твору за допомогою сучас­них комп'ютерних технологій // Музичний твір як творчий процес: Наук, вісник НМАУ. — К., 2002. — Вип. 21;
  • [б. о.]. За синтезатором — на ярмарок // Вісті з України. — 1995. — 24 трав.;
  • Черевко К. Естетико-композиційні засади елек­тронної музики та їх втілення в українській музичній культурі // Музикознавчі студії Інституту мистецтв ВДУ ім. Лесі Українки та НМАУ ім. П. І. Чайковського. — Вип. 1. — Луцьк, 2007;
  • Experimented Musik. Raum Musik. Visuelle Musik. Medien Musik. Wort Musik. Elektronik Musik. Computer Musik / Hg. von F. Winckel. — Berlin, 1970;
  • Eimert H., Humpert H. U. Das Lexikon der elektrorrschen Musik. — Regensburg, 1973; Sch ffer B. Maiy informator muzyki XX wieku. — Krakow, 1975;
  • Kotoński W. Muzyka eiektronizcna. — Warszawa, 1989; Griffiths P. A guice to electronic music. — London, 1979; Manning P. Electronic and computer music. — Oxford, 1985.

 

 



Джерело: http://Українська музична енциклопедія - Т.2 -с.17-19
Категорія: Напрямки | Додав: paleozavr (22.12.2014) | Автор: Б. Сюта
Переглядів: 656
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017