Нд, 22.07.2018
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Переклади текстів [18]
Місце для перекладів текстів, що зустрічаються у музичній практиці.
Установи та їх Списки [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Інше » Переклади текстів

Рахманінов. Франческа да Ріміні. Переклад М. Стріхи

Сергій Рахманінов

Франческа да Ріміні

Опера на дві картини

Лібрето Модеста Чайковського за V піснею «Пекла» Данте.

Український переклад Максима Стріхи

 

Дійові особи:

Тінь Вергілія - баритон

Дант - тенор

Ланчотто Малатеста, володар Ріміні - баритон

Франческа, його дружина - сопрано

Паоло, його брат - тенор

Кардинал

 

Дія відбувається в Ріміні наприкінці ХІІІ століття

 

Пролог

Дант із тінню Вергілія в другому колі Пекла, де караються винні в гріхові перелюбу

 

Тінь Вергілія:

Тепер вступаєм ми в сліпу безодню.

Я шлях тобі вкажу,

Рушай услід!

 

Дант:

Як я піду, коли ти сам боїшся!

Ти досі був мені опора...

 

Тінь Вергілія:

Страждання тих, хто зазнає там муки,

В мені збудили гостре співчуття, не страх.

Ходім, чекає довга путь...

Ми вже, мій сину, там, де меркне світло.

Злий вихор тут в кружінні споконвічним

Жене з собою душі, повні муки,

І корчить, і терзає їх, і б'є!...

З усіх усюд вони сюди прямують

І без вогню надії на спасіння

В безмежнім жалі стогнуть і страждають.

 

Дант:

Кого ж повітря чорне так карає?

 

Тінь Вергілія:

Людей, що підкоряли розум палу чуття...

 

Дант:

Хто двійко тих, що без ваги для вітру?

О, я хотів би з ними розмовлять...

 

Тінь Вергілія:

В ім’я того чуття, що їх жене,

Прохай, - вони твою вшанують волю.

 

Дант:

Засмучені, страждання повні тіні,

Коли це вільно вам, наблизьтесь! Хто ви?

Страждання ваші викликають сльози...

Скажіть мені, допоки стишивсь вітер,

Звідкіль ви є, і чом сюди ви впали?

 

Франческа і Паоло:

Немає гіршої скорботи в світі,

Як щастя дні у спогаді вертати в нещасті...

 

КАРТИНА І.

Сцена 1.

Зала у палаці Ланчотто в Ріміні

 

Ланчотто (до Кардинала):

Я відповім: Ланчотто Малатеста

Без зайвих слів веління втілить Папи!

Ви не вернете ще у Рим, -

Вже згинуть вороги священного престолу.

Сьогодні в ніч ми рушимо на Форлі!

Готуйтеся рушати!

Смерть усім, хто збунтувався проти Папи!

 

Хор:

Смерть! Смерть!

Смерть усім гібелінам!

 

Ланчотто:

Благословіть ви нас ім'ям владики, -

Мене, мій меч, і воїнів моїх!

(до свого почту)

Готуйтесь вирушать!

(до слуги)

Поклич мою дружину.

 

Сцена 2

Ланчотто сам у кімнаті

 

Ланчотто:

Ніщо не заглушить ревнивих дум…

Суремний клич будив раніше

Вогонь в крові,

Війна неначе душу звеселяла...

Я кликав світ увесь на бій!

А нині.... Де колишній пал?

Франческо, Франческо, як мене змінила ти!

Отець твій, так, отець у всьому винен!

Проклятий Гвідо! - він ошукав тебе!

Суть приховав!

Я Паоло послав, аби відкрито, по-лицарськи

Дружиною назвать тебе при вівтарі.

А він, дитя, послухав хитрі намовляння Гвідо і вдав:

То він цей шлюб бере з тобою...

І ти повірила!

Ти клялася Богові,

 

Неначе муж твій він, не я!

Тут корінь зла...

Якби ти тільки знала, що не брату, -

Мені, мені присягу промовляла вірності -

Смиренна, ти на брата Паоло

Й не позирнула б!

Кохать його й не думала б.

Мені, лише мені ти вірною була б...

Страшних ти слів:

«Чому на глум, чому мене ви ошукали?» -

Не казала б...

Смиренна, ти, можливо, не його, -

Мене б ти покохала...

А тепер?

Все ясно тут!

І ти, ти любиш брата...

Ви разом з ним смієтеся із мене!

Кульгавий чорт, чи рівня я йому?

Похмурий, злий, іще й жінок сахаюсь...

А Паоло стрункий, з лиця принадний,

Він ніжний, він її причарував...

Прокляття!

Ні, розв'язати слід мій сумнів нестерпучий...

Хай умре...

А що, як це все тільки хворе марення душі?

Й ти не вчиняла зради?

Тоді вигнання загоїть рану...

Так! Паоло зникає назавжди.

І я ще зможу щастя з нею стріть....

А правда де? О Боже, де?

 

Входить Франческа

 

Вона!

Ланчотто, пекло в спільники поклич,

Аби підступніше сплести тенета!

 

Сцена 3

 

Франческа:

Чи кликав володар мене?

 

Ланчотто:

Так! Так, Франческо,

Я сьогодні рушу в ніч в похід на гібелінів.

Ти ж сама залишися, сама....

 

Франческа:

Як мені скаже мій володар.

Твоїй покірна волі, в монастирі сховаюся на час...

 

Ланчотто:

Дарма, тобі на охорону буде брат Паоло...

Чом ти вуста стулила?

 

Франческа:

Твоя покірна я повік служниця.

 

Ланчотто:

Франческо, о Франческо!

Чи ніколи мені повік від тебе

Не почуть ні слова ласки та привіту?

Скажи, чи погляд твій завжди такий похмурий?

 

Франческа:

Мій пане й муже,

Я весь час була і буду вам покірлива жона.

Корюся вам, обов'язок священний чиню.

 

Ланчотто:

Ні, я не покори, ні! -

Кохання в тебе прошу!

Подивись, на що став схожий нині

Грізний Малатеста!

Переді мною все здригалось перше.

Одним лиш порухом руки

Приводив я все до покори...

А нині при тобі німий став і безсилий...

О, злинь, молю, зійди з висот твоїх, зоре моя!

Покинь оселі етерові,

Де спить, не знаючи любові

Краса твоя!

Хоч раз у промені смеркання,

Пойнята пристрастю, кохання

Вділи й мені!

Дай спити радощі незнані,

Втонути в їхнім океані

У глибині!

Прокляття!

Ти мене кохать не зможеш!

 

Франческа:

Пробачте, я обманювать не вмію…

 

Ланчотто:

Насправді так?

Ну, що ж, нехай, тобі я вірю...

Попрощаюсь потім...

Іди... та знай, що весь час люблю тебе і жду...

 

Франческа:

Коли прибуде знов мій муж?

 

Ланчотто:

Як знищу ворогів, тоді лиш...

Стій! Ні... ні... іди...

Коли вернусь? Побачиш скоро!

 

КАРТИНА II

Сцена 1

 

Паоло читає Франчесці лицарський роман

 

Паоло:

«Гіневра прехороша,

Відіславши пажів та служниць, одна сиділа.

Тоді з'явивсь у сяйві обладунку Галего;

Він коліно прихилив і мовив так:

Дозволь слузі красот твоїх небесних, королево,

Впустить героя!

Іменем твоїм він доконав ряд подвигів великих.

Він син героя короля Гіневіза.

А звуть його безстрашний, непереможний Ланселот,

що з озера з'явився.

Припасти жде тобі до стіп!»

Як думаєш, Франческо,

Чи велить Гіневра йти до неї Ланселоту?

 

Франческа:

О, так! Не зрозуміла б я її,
Коли б вона його не пожаліла.

 

Паоло:

Але сама жорстока ти...

 

Франческа:

Мовчи, зрадливий!

Ти забув, що склав присягу

Не говорить про те, чого не смію

І не повинна слухать?

 

Паоло:

О, Франческо!

«Як перші промінці світання

Забарвлять схід у барву ніжно-світлих руж,

Так само щоки зблідлі королеви,

Як згадано прибульця із озера,

Вмить зашарілись радісним рум’янцем.

Кивнувши враз голівкою, Гіневра

Дозволила ввійти герою,

І Галего ввів того,

Хто з ним раніше ворогував,

А зараз, повен трему і страху,

Не смів очей звести на королеву».

О, як було їм солодко і жаско...

Щастило їм!

 

Франческа:

Щастило їм! О, так!

 

Паоло:

«І ось почувся голос ніжний дами:

Мій лицарю безстрашний, що ти хочеш?

Та говорить бідненька не могла.

Син озера звів зір їй просто в очі.

Тоді побачила вона, що більше питать не треба їй,

Що прагне він так само, як і вона,

Зоріть і мліть в захопленім мовчанні...»

 

Франческа:

О, не дивись на мене так, читай:

 

Паоло:

Читать мені про те,

Як він, щасливий, коханій вкрив

Цілунками вуста,

Й забувши все,

Поринули у пристрасть,

Завмерши у блаженстві раювання?

О, Франческо!

 

Франческа:

О, не ридай, мій Паоло, не треба...

Хай раю тут нема ясного,

Хай тут смутні судились дні, -

Недовга путь життя земного.

Як мить пролинуть сни земні!

Не плач, тягар земного лиха

Дарує нам блаженство там,

Де мук нема, де вічна втіха,

Де височить любові храм!

Там, в вишині, за світу гранню,

Де щастя вічності сія,

У сповитті твого кохання

Зроблюся я навік твоя!

 

Паоло:

Навіщо рай, як там жаги немає,

Коли жага бентежить кров?

Коли для мене щастя раю -

Земна любов?!

О, пристрасне блаженство поцілунку!

Безплотних духів світлий стрій

Віддам за солодощі трунку,

За доторк твій!

За мить одну, за мить палку єднання,

Коли до вуст вуста стремлять!

У ній усе світів тривання,

Вся благодать!

 

Франческа:

На жаль! Я іншому дружина!

 

Паоло:

Ні! Ні! Для неба ти моя!

Господь нас поєднає!

Мені ти присягла сама, -

І небо свідком тут! -

З'єднала життя своє з моїм!

 

Франческа:

Іди... іди... облиш мене... не треба...

 

Паоло:

Для неба ти моя!

 

Франческа:

Нам буде кара в муках пекла!

 

Паоло:

З тобою буду там! О! Франческо!

 

Франческа:

О! Паоло!

(Дует)

З тобою пекло краще раю!

Де ти, там щастя без кінця!

В твоїх обіймах завмираю

Й не прагну райського вінця!

Візьми мене... твоя.... твоя...

За мить одну, за мить палку єднання,

Коли до вуст вуста стремлять...

У ній усе світів тривання

І благодать!

О, світла мить! О, мить блаженна!
Жаданий! Навіки твоя!

В тобі довічні радощі!

 

Паоло

(дует):

Де ти. там щастя без кінця!

З тобою пекло краще раю!

Моя і в щасті і в стражданні...

Усюди, скрізь де ти, там я!

Прилинь, прилинь мені в обійми!

За мить одну, за мить палку єднання,

Коли до вуст вуста стремлять...

У ній усе світів тривання

І благодать!

О світла мить! О мить блаженна!

Кохана! Все, все віддам!

В тобі довічні радощі!

Все, все віддам!

 

Несподівано з’являється Ланчотто

 

Ланчотто:

Вічне вам прокляття!

 

Вбиває закоханих

 

Епілог

 

Тіні Паоло й Франчески:

О, цього дня

Ми більше не читали!

 

Хор духів Пекла:

Немає гіршої скорботи,

Як щастя дні у спогаді

Вертати в нещасті...

Категорія: Переклади текстів | Додав: paleozavr (15.06.2018) | Автор: Максим Стріха
Переглядів: 17
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2018