Вт, 24.10.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [34]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Теорія

Лади народної музики

ЛАДИ НАРОДНОЇ МУЗИКИ (ЛНМ.) — абстра­говані від ритму й мелодики структури, де фор­малізуються відношення опорних (устоїв) і неопорних (неустоїв) тонів. ЛНМ. моделюються у вигляді звукоряду — ступеневої або кількісної послідовності всіх звуків відповідної мелодії. Нар. мелодія утворюється із системи поспівок, кожна з яких формується навколо свого опор­ного тону ("Щедрик" в обр. М. Леонтовича складається з єдиної повторюваної поспівки з устоєм на нижньому тоні). Наспів є одноопорним, якщо всі поспівки спираються на один опорний тон, і багатоопорним, якщо поспівки мають різні устої.

Звукоряд, за правилами етномузикології, виписується нотами в низхідному порядку. Це зумовлюється тим, що кінцеві опорні тони біль­шості нар. мелодій перебувають у нижній його частині, а мелодичні контури наспівів зберігають генетичні зв'язки з інтонаціями мовлення. За цих умов довершений каданс розміщується внизу. Обсяг звукоряду від найвищого до най­нижчого звуків називається амбітусом. У схемі звукоряду нестійкі тони позначаються заштри­хованими овалами без штилів, гол. устій позна­чається цілою нотою, побічні устої (залежно від їх значення) — половинною нотою, чверткою, вісімкою зі штилями.

Сусідні звукоряди виявляють спільність чи відмінність їх звук. складу й перебувають у стосунках "накладання на відстані". Таке яви­ще отримало назву інтерференції звукорядів. Вона буває ідентичною (повна тотожність двох лад. сегментів), еквівалентною (наявність суб-тону чи альтерації), автентичною (2 лад. сег­менти не мають спільних тонів), плагальною (1 спільний тон), інтерплагальною (1-й звукоряд має ширший амбітус і містить усі звуки корот­шого звукоряду), трансплагальною (звукоряди мають 2 і більше спільних звуків, але відрізня­ються за амбітусом). Інтерференція звукорядів застосовується в кібернетичній етномузиколо­гії (див. Етнологія музична) у програмах авто­матизованого аналізу муз.-фольк. текстів.

Різноманітні модифікації в лад. сфері поро­джують численні види ладової змінності. Залежно від інтервалу між попереднім і наступ, устоями змінність буває великосекундова, малотерцева, квартова та квінтова. До різновидів лад. змінності належить транспозиція — перене­сення поспівок чи частини мелодії на певний інтервал, здебільшого вгору (квінтова, кварто­ва в чардашевих формах, великосекундова — в коломийках}.

До особливих категорій ладової змінності нале­жить варіативність інтонування деяких тонів наспіву, особливо терції, сексти (в межах наспіву вони можуть бути вел., малими, ней­тральними, заниженими та завищеними), дещо менше — кварти (здебільшого завищується аж до інтонації тритона). Досить вживаною є альтерація, менше — хроматизм, що не вжи­вається між сусідніми звуками й тому отримав назву хроматизму на відстані. У зв'язку з цим терміни "альтерація" і "хроматизм" виявляють­ся зближеними й певною мірою можуть вжи­ватись як синоніми. Деякі нестійкі тони наспіву використовуються в певних позиціях і мають визначені лад. функції та власні назви: вел. секунда знизу до устою — субсекунда, кварта знизу до нижнього устою — субкварта.

ЛНМ. систематизуються: а) за числом звуків — клас тонових звукорядів; б) за амбітусом — клас хордових звукорядів; в) за інтервальною структурою — клас хазматонових звукорядів. Тонові звукоряди утворюються з чергувань великих секунд і терцій: дитоніка (2 звуки в межах терції, рідше — кварти); тритоніка (3 звуки в межах кварти, напр., до — ре — фа або домі-бемоль — фа); тетратоніка (4 звуки в межах квінти, напр., до — ре — фа — соль або до — мі-бемоль — фа — соль); пентатоніка (5 звуків у межах сексти або септими).

Хордові звукоряди утворюються з чергувань великих і малих секунд на основі діатоніки: біхорд (2 сусідні звуки); трихорд (3 звуки в межах тер­ції: до — ре — мі або до — ремі-бемоль);

тетрахорд (4 звуки в амбітусі кварти); пента-хорд (5 звуків у квінті); гексахорд (6 звуків у сексті); гептахорд (7 звуків у септимі).

Хазматонові звукоряди утворюються з чер­гування вел. інтервалів — терцій, кварт, квінт, октав тощо. Для укр. фольклору мало властиві, трапляються в народів Океанії.

До ЛНМ. зараховують також т. зв. "середньо­вічні лади", октавні за амбітусом: автентичні, де нижній і верхній устої перебувають на відстані квінти, та плагальні, де відстань між устоями — кварта. Автентичні Л. включають іонійський, еолійський, дорійський, міксолідійський, фригій­ський, лідійський. Плагальні — ті самі структури з приставкою "гіпо-": гіпоіонійський, гіпоеолійський тощо. Діатонічна структура плагальних і автентичних ладів ідентична, однак плагальні ладо-звукоряди розпочинаються на кварту ниж­че, порівняно з автентичними. У муз. фольклорі плагальні Л. мають місце в давніх реліктових та нерозвинених муз. формах дит., колискових та календарно-обряд. пісень [як своєрідне низхід­не зісковзування з осн. звука (тоніки)], а також у піснях із заповненою субквартою. Плагальні Л. типові для пісенного фольклору західних регіонів України — Карпатського й Прикарпатського.

Окрім октавних ладів, в укр. фольклорі трапля­ється 9-щаблевий мінор, характерною рисою якого є низький 2-й щабель, що використо­вується октавою вище й може розглядатися як варіант "хроматизму на відстані" (напр., сі 1-ї октави в ля мінорі в 2-й октаві звучить уже як сі-бемоль).

 

На новіших пластах укр. фольклору (від 18 ст.) позначились європ. маж.-мін. система, гомофонно-гарм. стиль (див. Стиль музичний). Поширеним був гарм. і мелод. мінор. На цей фольк. мат-л спирається апокрифічна традиція і пісенно-романсова творчість.

Окрім описаних ЛНМ., у музиці народів світу існує ще значна кількість Л., що не мають чіткого визначення й потребують подальшого ретельного опрацювання. Це згадана вище хаз-матоніка, а також Л.: "качельні", "сходинкові", "фанфарні", "мовно-рецитаційні", "варіантно-змінні", "натурально-обертонові", "тонально-мовні", "тембрально-гортанні", "специфічно-інструментальні" (насамперед у дух. музиці з незвичним, необертоновим розташуванням гральних отворів).

Література:

  • Сокальский П. Русская народная музьїка, великорусская й малорусская в ее строєний мелодическом й ритмическом.... — X., 1888;
  • Фаминцын А. Древняя индокитайскся гамма в Азии й Европе... — С.Пб, 1889; Касіпальский А. Особенности народно-русской музьїкальной системы. — М.; Петроград, 1923; 'М., 1961;
  • Кушнарев X. Вопросы истории й теории армян-ской монодической музьїки. — Ленинград, 1958; Правдюк О. Ладові основи української народної музики. — К., 1961; Золочевський В. Ладо-гармонічні основи української народної музики. — К., 1964;
  • Гошовский В. Украинские песни Закарпатья. — М., 1968; Його ж. К типо-логии армянской песни. Горани. — Ереван, 1983;
  • Колесса Ф. Мелодії українських народ­них дум / Підгот. до друку С. Грица. — К., 1969; Його ж. Фольклористичні праці / Підгот. до друку В. Юзвенко. — К., 1970; Квитка К. Избранные труды. — М., 1971-1973. — Т. 1-2;
  • Успенский Н. Лады русского Севера. — М., 1973; Алексеев 3. Проблему формирования лада. — М., 1976;
  • Чекановска А. Музыкальная зтнография: Методология й методика. — М., 1983;
  • Іваницький А. Українська народна музична творчість: Посібник для вищих та серед, учб. закладів. — К., 1990;
  • Його ж. Українська музична фольклористика: Методологія і методика. — К., 1997;
  • Єфремова Люд. Наспіви українських весіль­них пісень. — К., 2006;
  • Петр В. Злементы античной армоники // РМГ. — 1896. — № 10; 'С.Пб, 1896;
  • Його ж. О мелодическои складе арийской песни: Историко-сравнительный опыт // РМГ. — 1897. — № 1—4; 1898; перевид.: С.Пб, 1899;
  • Його ж. О составах, строях й ладах в древне-греческой музыке. — К., 1901;
  • Никольский А. Звукоряды народной песни // Сборник работ зтнографической секции ГИМН'а. — М., 1926. — Вып. 1; Серов А. Русская народная песня как предмет науки // Його ж. Избранные статьи. — М., 1950. — Т. 1;
  • Харлап М. Народно-русская музыкальная система й проблема происхождения музыки // Ранние формы искусства. — М., 1972;

 



Джерело: http://Українська музична енциклопелдія. Т3 - с.22-23
Категорія: Теорія | Додав: paleozavr (15.09.2016) | Автор: А. Іваницький
Переглядів: 1019
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017