Чт, 17.08.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [34]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Теорія

Нотація

Музична нотація — сукупність графічних знаків, призначених для запису музики. Пошуки способу знакової фіксації музики почалися ще в Давньому Єгипті, але тривають і досі. З розвитком музичного мистецтва і появою фігури композитора - творця музичних композицій, музична нотація стала необхідною умовою фіксації музичних творів.

Історія

Сучасний нотний запис є наслідком тривалої еволюції, початком якої можна вважати невменну нотацію, що з'явилася до восьмого століття. Походження невменної нотації достеменно невідома вичерпно, імовірно вона викристалізувалась у середньовічних чернечих хорах, для запису григоріанського хоралу. Невменні символи не вказували точної висоти і тривалості звуків, а тільки приблизний план направлення мелодії. Невменні позначення включали більше 20 символів, і мали свої особливості в різних регіонах, зокрема на Русі різновидом невменної нотації була знаменна нотація.

БлизькФайл:Neume2.jpgо 1000 року невменна нотація була вдосконалена різним вертикальним розміщенням невм in campo aperto (на полі без лінії). Пізніше було впроваджено спочатку одну горизонтальну лінію, червоного кольору, а потім другу - синього. В одинадцятому столітті Гвідо д'Ареццо впровадив до нотного письма 4 лінії. Тим не менш, його нотація ще не визначала ритмічних відносин. При цьому існували два типи графічних невменних позначень: романська (з якої виводиться сучасна) і готична (використовувалась у XIII–XV ст.), в сукупності ця система нотації називалася хоральною.

Наприкінці XII століття на зміну хоральній нотації прийшла т.зв. модальна нотація, розроблена школою в Нотр-Дамі. Ця нотація використовувала два наближені ритмічні значення, подвійного (imperfectio) і потрійного (perfectio) поділу. Довга тривалість іменувалася як lunga, а коротка як Brevis. Модальний запис передбачав 6 ритмічних малюнків, складених за зразком давньогрецьких метричних стоп, ці малюнки і визначали послідовність цих тривалостей.

Модальну нотацію змінила мензуральна нотація, що використовувалася приблизно у 1250–1600 роках. Мензуральна нотація не тільки точно визначала звуковисотні інтервалі, але також і ритмічні тривалості. Поступово збільшувалась і кількість символів, що визначають тривалість: близько 1250 почали використовувати semibrevis, а потім і дрібніші тривалості (близько 1280, Петрус де Крюс). До 1450 року використовувалась "чорна нотація" - голівки нот зафорбовувались у чорний колір. Після 1450 року поступово була введена "біла нотація", в якій голівки нот великої тривалості не зафарбовувались. Біла нотація налічувала до 8 тривалостей - maxima, longa, brevis, semibrevis, minima, semiminima, fusa або chroma, semifusa або semichroma. В мензуральній нотації окрім окремих нот з'являлись також лігатури, паузи та інші.

Сучасного вигляду музична нотація набула у XVII-XVIII століттях, хоча значення деяких знаків (наприклад крапки після ноти) могло і відрізнятися від сучасного, що створює певні складнощі для прочитання музики тієї епохи сучасними виконавцями. У другій половині XX століття ряд композиторів стали використовувати специфічні форми запису для відображення в тексті особливих ефектів звучання (звукових мас, вібрато, дестабілізації звуковисотності тощо).

Сучасні типи нотації

Найбільш поширеною стала в останні століття п'ятилінійна нотація, елементами якої є п'ятилінійний нотний стан, ключі, ноти і паузи, позначення розміру, темпу, динамічні, артикуляційні та інші позначення.

Поряд або замість нотної нотації використовуюься й інші форми запису. Наприклад, партію гітари та деяких інших струнних інструментів іноді записують табулатурою, де горизонтальні лінії відповідають струнам інструменту, а цифри на цих лініях позначають номер ладу, на якому повинна бути зіграна нота.

В теорії музики, а також для запису гармонічних функцій у джазі використовують буквенні позначення, в якій кожній ноті відповідає певна літера латинського алфавіту.

Назви нот

У сучасній практиці прийняті такі назви нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.

За еталон частоти ноти береться нота ля першої октави, частота якої повинна бути рівною 440 гц. Наведена вище система найменувань зобов'язана своєю появою гімну св. Іоанну. За назви перших шести нот узяті перші склади рядків гімну, що співався у висхідній октаві:

UT queant laxis
REsonare fibris
MIra gestorum
FAmuli tuorum,
SOLve polluti
LAbii reatum,
Sancte Ioannes.

Назви шести нот увів Гвідо д'Ареццо (нота до у нього називалася ут). "До" в подальшому змінило оригінальне "ут" для простоти співу (скоріш за все "до" походить з початку Dominus, Lord), хоча "Ут" все ще викорисовується у деяких місцях. Додана нота сі (скорочено від «Sancte Ioannes»; Х. Вальрант, близько 1574 року).

Нотний запис
Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т.д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються пазуами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.
Ноти
  Скрипичный ключ.png Пустой стан.pngДо1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngРе1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngМи1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngФа1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngСоль1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngЛя1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.pngСи1.jpgПустой стан.pngПустой стан.png  
    до ре мі фа соль ля сі  

Буквенні позначення

Інша розповсюджена система позначення нот - система буквенних позначень: ноти від до до сі позначаються буквами латинського алфавіту С, D, E, F, G, A, H (читається «ха»). Нота сі-бемоль позначається буквою B. Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is (напр. fis — фа-дієз), а пониження — додаванням складу es (des —ре-бемоль), крім B (сі-бемоль), аs (ля-бемоль), es (мі-бемоль).

Існує також американська система, яка відрізняється від класичної позначенням ноти сі літерою B, тоді як літера H не використовується.

Література

  • Rastall R. The Notation of Western Music. London, 1983; rev. 2nd ed., 1998
  • Барсова И.А. Очерки по истории партитурной нотации. Москва: МГК, 1997
  • Дубинец Е.А. Знаки звуков. О современной музыкальной нотации. Киев, 1999 (систематический обзор современных форм музыкальной нотации)
  • Поспелова Р.Л. Западная нотация XI–XIV веков. Основные реформы (на материале трактатов). М., 2003
  • Музичний словник, М.1966
  • Юцевич Ю. Є.. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан» 2003 р. ISBN 966-7924-10-6

Категорія: Теорія | Додав: composer (20.05.2010)
Переглядів: 2430 | Коментарі: 1
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017