Пт, 15.12.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Публіцистика [48]
Все що могло би бути у журналах чи газетах
Наукові статті, матеріали конференцій [9]
Афоризми [3]
Українська мова [8]
Митці про українську мову. Цитати, есе.
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Статті » Публіцистика

У захист російського Прокоф'єва
Симфонічний концерт до 25-ліття незалежності України, організований диригентом Кирилом Карабицем і режисером Сергієм Проскурнею, пройшов з величезним успіхом і привернув увагу чисельних ЗМІ.


Щоправда обговорювали не стільки сам концерт, скільки.... братів Капранових, які напередодні концерту дещо неґречно висловились з приводу включення до програми творів російських авторів - Мусоргського, Чайковського і Прокоф'єва. Полемікою захопились настільки, що пан Проскурня навіть забувся оголосити  Сергія Прокоф'єва, а Чайковського охрестив Петром Ільковичем, аби ні в кого не виникло сумнівів, що він насправді наш - український. Але все по-порядку.


1. Концерт.
На наш погляд слід було би підкреслити кілька позитивних моментів:

  1. Просто неба на центральній площі нашої країни звучала якісна симфонічна музика. Чи можна було мріяти про таке років 5 тому? Навряд чи , бо ж "неформат"? А виявляється, що "Формат", ще й як. 
  2. Поряд з відомими й апробованими творами, такими як увертюра до "Тараса Бульби" прозвучали зовсім маловідомі твори - симфонія Березовського, симфонічна увертюра Вербицького і той же таки "Заповіт" Прокоф'єва. Ризик? Можливо. Але, ці твори мали не менший успіх.
  3. Оркестр 25-річних. Дещо авантюрна ідея, але звучав оркестр злагоджено і яскраво. І завдяки майстерності диригента, і завдяки високому рівню підготовки наших музикантів - все-таки музична освіта у нас поки що на висоті. Отже, ідея себе виправдала.

2. Національність Прокоф'єва.

Окремі музиканти, поринувши з головою у полеміку з Капрановими вирішили оголосити Прокоф'єва українцем, аби ж ні в кого, не дай Боже, не виникло сумніву в тому, що Прокоф'єв має право звучати в Україні. Насправді музика Прокоф'єва вже давно завоювала право звучати в усьому світі і не потребує нашої адвокації, але міфи все-таки треба розвінчувати.

Отже, яким чином ми визначаємо національність? Критеріїв є декілька - походження, виховання й культурна приналежність, самоідентифікація, герб та прописка в паспорті. Спробуємо застосувати їх до Прокоф'єва.

Сергій Прокоф'єв у 1918Походження. У своїй автобіографії Прокоф'єв пише, що на 1/16 в ньому, ймовірно, тече шведська кров, і на 15/16 - російська. На жаль про українську - жодної інформації.

Виховання. Хоча Прокоф'єв і народився на теренах України, його батьки переїхали сюди лише в 1878 році з Росії за запрошенням власника маєтку - поміщика Сонцова, який також був росіянином. Отже навряд чи маленький Сергій міг отримати українське виховання від батьків, навряд чи він міг отримати й від односельчан. Принаймні серед яскравих спогадів, якими рясніє його автобіографія, ми не знайдемо жодного, що свідчив би про залучення маленького Прокоф'єва до співу українських пісень чи участі в українських обрядах. Навпаки, Прокоф'єв скаржиться на те, що в Сонцовці бракувало "інтелігентних сусідів".

Мова. Український народ належить до ґрона тих народів, які не тільки змогли виробити власну мову, але й написати нею численні літературні твори. Отже для українського народу мова є важливим ідентифікатором, і тут доречно буде  процитувати В. Даля, який писав "Хто якою мовою думає, той до того народу належить".

На жаль ми не маємо жодних свідчень про те, що Прокоф'єв послуговувався українською. Автобіографія, листування, замітки в журналах, камерно-вокальна та оперна музика - всюди російськомовні тексти. Навіть «Заповіт» в опері «Семен Котко» написано на російський переклад віршу Шевченка, виконаний Н.Тихоновим, а не оригінальний шевченківський текст.

Музика. Сама по собі музична мова є інтернаціональною, і може отримати національне забарвлення хіба в трьох випадках:
- якщо вона включає відмітні риси фольклору;
- якщо вона написана на тексти поетів нового часу;
- якщо вона супроводжується детальною програмою.
Навряд чи в музиці Прокоф'єва доцільно шукати український фольклор - фольклористом Прокоф'єв взагалі не був. Вокальна музика, як ми вже зазначили, написана виключно на російськомовні тексти. А щодо програми, поодинокі приклади звернення до України дійсно є - балет «на Дніпрі», хор «Золотий Донбас» і опера «Семен Котко», але й вони по-перше поступаються зверненням до суто російської тематики («Олександр Невський», «Війна і мир», обробки російських народних пісень op.106) і по-друге подають українські події в російсько-радянському баченні - борці за незалежність України виступають негативними героями, тоді як борці за радянську владу - позитивними. Отже і тут переконливих аргументів за Прокоф'єва-українця немає.

Місце проживання. Як відомо, Прокоф'єв прожив у Сонцовці лише свої перші 13 років, до вступу до Петербурзької консерваторії. У 1910 році після смерті батька сім'я Прокоф'євих покинула Сонцовку і з тих часів жити на Україну Прокоф'єв вже не повертався. Після Жовтневого перевороту Прокоф'єв жив за кордоном - у США і потім у Франції, а з 1936 - в СРСР, переважно у Москві, де й був похований.

Паспорт. На жаль паспорту Прокоф'єва ми не бачили. Так. Перепрошуємо. Не бачили. Лише здогадуємось, що він був "сєрпастим-молоткастим" і там могла бути графа "національність", і щось в ній мало бути написано. Якщо хтось бачив, будемо вдячні за скан.  До речі цікавий факт - 1918 року паспорт Прокоф'єву видав особисто Луначарський.

3. Чи доцільно виконувати твори росіян на святі Незалежності України?

Якщо говорити про концерт на Майдані 24 серпня 2016 року, то його програму склали твори (а) композиторів-українців і (б) композиторів - представників інших національностей, але про Україну.

На наш погляд останні твори звучать в подібній ситуації органічно якщо вони (а)  якісні і (б) це позитивна згадка про Україну. 

Наприклад, у випадку «Мазепи» Ф. Ліста позитивність очевидна. Ференц Ліст поставився до нашого славетного гетьмана з неабияким співчуттям— ми чуємо в його поемі боротьбу, героїку і нарешті переможний фінал, не без романтичної ідеалізації, яка захоплює і просто спонукає слухача так само співчувати за нашого гетьмана. Симфонічна поема «Мазепа»— це безцінний подарунок угорського композитора Україні.


У випадку «Заповіту» Прокоф'єва ситуація складніша. Якщо говорити про оперу «Семен Котко» в цілому, тут представлення України негативне, бо позитивними героями виступають червоні негідники, на совісті яких подальший голодомор і репресії. Щоправда на відміну від Г. Майбороди, який в своїй опері «Арсенал» намагався очорнити петлюрівців усіма засобами музичної мови, Прокоф'єв до такої низості не опускався. Його музична мова взагалі не ставить оцінок— перекручення лишаються виключно на совісті лібретиста.


Безпосередньо ж «Заповіт», якщо його виконувати поза контекстом усієї опери, не містить посилань на червоногвардійців взагалі. І якщо виконувати «Заповіт» українською (адаптується дуже органічно, подякуємо К. Карабицю за адаптацію) він лише додає ще одну, своєрідну інтерпретацію Шевченківського тексту- позбавлену сентиментів чи емоційної екзальтованості. Смисловий акцент в прокоф'євській інтерпретації робиться не на боротьбу чи мрію про світле майбутнє, а радше на саму смерть— невідворотний для всіх відхід в небуття. Тому й мелодія «Заповіту» важко запам'ятовується, але лишає суворе враження і спонукає замислитися над вічним.


Звичайно, таку музику важко назвати святковою чи урочистою. Проте, й 25-річчя Незалежності ми відмічали на тлі війни на Донбасі, яка унесла життя вже кількох тисяч кращих синів України. Мабуть, саме тому публіка на Майдані слухала Прокоф'єва з такою увагою.


4. Чи доцільно оголошувати Прокоф'єва українцем?

Спокуса звичайно на тлі браку всесвітньовідомих українських композиторів - велика. Але все-таки не доцільно. Тому що:

1. Слід визнати, що геніями можуть бути не тільки українці. І поляки, і французи, і німці, і росіяни, і ще сотні націй - всі вони дарували світу геніальних митців.

2. Написано ж - "не вкради". Приписувати собі чужі заслуги - те саме, що красти. Прокоф'єва подарувала світу Росія, а не ми. 

3. Спроба  пошити Прокоф'єва в українці нівелює унікальність української культури. Слід за Прокоф'євим в українці доведеться записати Осю Кобзона, Гаріка Кричевського і іже з ними. І тоді замість власної ніші в європейській мультикультурній сім'ї ми перетворимося на безлику пляму на глобусі, митці якої тільки й знають, що ганяються за кон'юктурою ринку.  

Півтон Безвухий



Джерело: http://music-ukr.blogspot.com/2016/08/blog-post_27.html#more
Категорія: Публіцистика | Додав: paleozavr (13.09.2016) | Автор: Півтон Безвухий
Переглядів: 139
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017