Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (22 (10) березня 1842 р., с. Гриньки (Полтавщина) — 6 листопада (24 жовтня) 1912 р., Київ) — видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

Біографія

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. 1855 р. Миколу віддали до привілейованого навчального закладу — другої Харківської гімназії. У Харкові він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».

Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді».

1867—1869 — вчився у музичн навчання у Лейпцигу.

1874—1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.

З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908—1912 — голова ради правління «Українського Клубу».

У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко, П.Демуцький, Л.Ревуцький, О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.

Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.Творча спадщина

Творча спадщина

Микола Лисенко по праву вважається засновником українського музичного мистецтва. У цьому відношенні велику цінність представляє як його музична так і етнографічна спадщина.

Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О.Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894).

У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо), що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості[1]. Попри жорстоку політику царату, спрямованій на знищення української мовної самосвідомості, що простягалася й на музичну сферу, зокрема Емському акту 1876 р. забороняв також і друкування українською текстів до нот.

Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах (26) і солоспівах (51), написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (І.Франко, Леся Українка, О.Олесь, О.Кониський та ін.). А коли брав за основу вірші інших — наприклад, Г.Гейне чи А.Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених М.Старицьким, Лесею Українкою, М.Славинським, Л.Старицькою-Черняхівською тощо. Показово, що у кількісно великій вокальній спадщині Миколи Лисенка є лише один романс «Признание» на російський текст С.Надсона. Однак уже інший солоспів на вірші цього вельми популярного серед музикантів російського поета — «У сні мені марилось небо» — перекладний.

Вшанування

Іменем Миколи Лисенка названі провідні мистецькі установи України. Це Львівська консерваторія, Харківський оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київська спеціалізована музична школа. Ім'я Лисенка носить також провідний камерний колектив - струнний квартет.

Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені Лисенка. Періодично в Києві проводиться Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка. У Києві діє Будинок-музей Миколи Лисенка. Іменем Лисенка названі вулиці у Києві та Львові.Список творів

Сценічні твори

Опери:

• «Андрашіада» (лібр. М.Старицького і М.Драгоманова, 1866-77),
• «Чорноморці» (лібр. М.Старицького за п'єсою Я.Кухаренка, 1872),
• «Різдвяна ніч» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1873),
• «Утоплена» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя «Майська ніч», 1883),
• «Наталка Полтавка» (п'єса І.Котляревського, вокальні номери аранжував М.Лисенко, 1889),
• «Тарас Бульба» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1890),
• «Відьма» (текст Л.Яновської, 1901, незак.),
• «Сапфо» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1896-1904),
• «Енеїда» (лібр. М.Садовського за І.Котляревським, 1919),
• опера-хвилинка «Ноктюрн» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1912),

дитячі опери (перші в укр. музиці)

• «Коза-Дереза» (1888),
• «Пан Коцький» (1891),
• «Зима і Весна, або Снігова краля», 1892) - всі 3 на лібр. Дніпрової Чайки (Л.Василевської);

Музика до спектаклів

• «Чарівний сон» (текст М.Старицького, 1894),
• «Остання ніч» (текст М.Старицького, 1899) та ін.;

Вокально-симфонічні твори

кантати:

• «Б'ють пороги» (1878),
• «Радуйся, ниво неполитая» (1883),
• «На вічну пам'ять Котляревському» (1895) - всі на сл. Т.Шевченка;

Для симфонічного оркестру

• Менует і Адажіо, Увертюра на тему укр. нар. пісні «Ой запив козак, запив» (всі 1869, рукописи не знайдено).
• Симфонія (ч.І, 1869),
• Фантазія «Український козак-шумка» (1872);

камерно-інструментальні твори

• Струнний квартет (ч.З, 1868),
• Струнне тріо (1869);

для скрипки з фортепіано

• Фантазія на дві українські народні теми (1872-73, варіант -для флейти і фп.),
• Елегійне капричіо (1894),
• Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),
• обробка української народної пісні «Сонце низенько» (1912);

для віолончелі і фортепіано

• елегія «Сум» (1901);

для фортепіано(56)

• Українська сюїта у формі старовинних танців (1867-69),
• 2 концертні полонези (1975),
• 2 рапсодії на українські народні теми (1875, 1877),
• Соната (1875),
• Баркарола (1873),
• рондо, ноктюрни, мазурки, полонези, скерцо, вальси, марші, пісні, п'єси та ін.;
• транскрипції;

Хори

На слова Т.Шевченка

• «Іван Гус» (1881),
• 3 хори з поеми «Гамалія» («Ой діброво, темний гаю» (1881), «Іван Підкова» (1903), «Орися ж ти, моя ниво» (1903))
• «Встає хмара з-за лиману» (1903),
• «Давидів псалм» (1910) та ін.,

На слова інших авторів:

• «На прю!» (сл. М.Старицького, 1876),
• «Пливе човен» (народні слова, 1900),
• «Вічний революціонер» (сл. І.Франка, 1899),
• «Три тости» (сл. О.Олеся,' 1906),
• «До 50-х роковин з дня смерті Т.Шевченка» (сл. В.Самійленка, 1911)
• «Молитва» (сл. О.Кониського, 1885) та ін.;

Романси

Усього - 51

Вокальні ансамблі

• «Ми заспівали й розійшлись» (сл. Т.Шевченка, 1869),
• «Коли розлучаються двоє» (сл. Г.Гейне, 1893),
• «Пряля» (сл. Я.Щоголєва, 1898) та інші;

Обробки народних пісень

Усього - понад 600 обробок українських народних пісень для хору або сольного виконання, з них

• 12 збірок по 10 творів (1886— 1903),
• «Веснянки» - два вінки (1897),
• «Колядки і щедрівки» (1897),
• «Купальська справа» (1897),
• «Весілля» (1903),

для дітей

• «Молодощі» (1876),
• «36. нар. пісень» (1908) та ін.

Музикознавча спадщина

• Музично-фольклористичні праці: записи (13, 138, 20) українських народних пісень (з варіантами), пісень різних сусідніх народів, танців, маршів, дум (5) від кобзарів;
• Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм (1873; опубліковано в «Записках Юго-Западного Отдела Русского Географического Общества», т.1, К., 1874; передрук.: К., 1978);
• Про торбан і музику Відорта (Киевская старина, 1892, кн.2);
• Народні музичні інструменти на Україні (Зоря, Л., 1894, № 1, 4-10; передрук: К., 1955);
• літературно-критичні розвідки; Листи, К., 1964.