Народна артистка України Марія Бурмака

Знову по ФБ пішли хвилі "мовного питання" І відчуття шо немає більше сил протистояти, знаєте.. Ніколи мені не можна було дорікнути ксенофобськими настроями, але коли ображають своє теж не можу вкотре змовчати. ( хоч переконана-щоразу ця хвиля піднімається ззовні, аби зіштовхнути нас лобами)..Але оці тези з приводу " мова це не важливо", "або якою мовою зручніше"..

Ви знаєте, якби мій батько, харків'янин, десь в років 25 чинив би, як йому легше, а не доклав серйозних зусиль для того, аби мову вивчити і почати спілкуватись ( а він був повністю російськомовним).. Якби не примушував себе не зважати на кинуті в спину зневажливі слова "такие приличные, а говорят по-украински".. Якби не вивчив історію, не усвідомив би, що це була історія нищення українства, тобто не зрозумів би, наскільки мова завжди була важлива для нашої державності.. І, врешті, в 70-80-х не носив би вишиванку в Харкові, а тільки за це звинувачували у "буржуазному націоналізмі" з усіма наслідками....Не виховав би він і студентів, які і зараз пишуть з вдячністю на його адресу, що завдяки йому поселили любов до України в своєму серці. Може не було б у них нагоди зрозуміти драматичну історію Харкова, як українського міста. Він вчив їх відчувати себе українцями. Таких людей, які особливо в східноукраїнських містах своїм прикладом показували, що ця територія-це Україна, було завжди зовсім небагато. І це була справжня моральна битва за рідне. Врешті, якби мій батько не вирішив мене вчити українській мові в 4 роки, не було б фактично мене, тієї людини, яку ви знаєте по вчинках і ставленні до України.

То це на адресу таких людей зараз так легко кидаються слова "вишиватники" і "свідоміти", я б хотіла би знати?!!

Джерело: Сторінка на Фейсбуці