ДУМИ — український пісенний народний героїчний епос, що виник під час козацьких війн проти турецько-татарських нападів, польско-шляхетського гніту в бо­ротьбі за національну незалежність. Д. — масштабні словесно-муз. оповіді-рецитації, що виконуються в супр. кобзи, бандури або ліри.

Першу згадку про співання Д. (з приводу загиблих воїнів, братів Струсів) містять "Аннали" С. Сарницького (1506). Перший запис думи з сюжетом героїчно­го змісту — про козака Голоту було знайдено М. Возняком у зб. Кондрацького (1684). 9 сю­жетів Д. уперше надруковано у зб. М. Цертелева "Опыт собрания малорусских народных пес­ней" (1819).

Думи поділяються на 2 істор. верстви: старшу — на теми боротьби з турками і татарами. До них належать Д. "Козак Голота", "Самійло Кішка", "Маруся Богуславка", "Отаман Матяш", "Хведір Безродний, бездольний", "Вте­ча трьох братів з міста Азова", "Самарські бра­ти", "Олексій Попович", "Івась Коновченко" та ін. Друга верства — про визвольні війни Б. Хмельницького та боротьбу проти польського панування в Україні: "Про Хмельницького і Барабаша", "Білоцерківський мир і нове повстання проти поляків", "Про корсунську перемогу", "Про смерть Богдана Хмельницького". Проміжну групу між переліченими сюжетами становлять соц.-побутові Д.: "Фесько Ганжа Андибер", "Проводи козака", "Бідна вдова і три сини", "Сестра і брат", "Козацьке життя" тощо. Д. відзначаються багатством і оригінальністю по­етики. їм властивий "вільний" вірш нерівноскладової будови, оздоблений поет, паралелізмами ("Ой у святу неділю / То не сива зозуля закува­ла, / Ні дробная пташка в саду щебетала, / Як се­стра до брата з чужої сторони / У далекі городи листи писала").

Думі властиві особливі риторичні фігури, пароніми: темная-темниця, сирая-сириця, безхліб'я-безбіддя; градації синонімів: плаче-ри- дас, квилить-проквиляє, січе-рубає, ідіоматичні словосполучення — стрільці-булахівці, орли-си- зокрильці і т. ін., що виокремлюють поет, стиль Д. з-поміж обряд., побут, пісенності та прози. У Д. домінує дієслівна рима, поширена архаїчна форма присудка в кінці речень: ("Хведора Без­родного, бездольного / Над сагою дніпровою, / В чистім полі поховали, / Семиперсну могилу на­сипали, / 3 семип'ядної пищалі подзвонили"). Поетично-музична форма Д. розгортається колонами- фразами, групуючись у більші частини - "уступи", підпорядковані цезурам рецитованого тексту. Незалежно від змісту, Д. виконуються на одну мелодичну модель, в основі якої 2—3 мелодичні формули, що постійно варіюються, підсилюючи пате­тичне звучання Д. та їх емоційну виразність. У ціло­му Д. становить маштабний цикл варіацій, типо­логічно близький до східного макомату.

До знакових характеристик Д. належить домінуючий в них дорійський лад з підвищеним 4-м ступенем та хроматизмами. Для Д. характерні початкові зачини-заплачки на вигуках "Ой", "Гей", розповідь-речитатив, завершальні "слави". "Уступи" Д. закінчуються мелод.-орнаментованими каданса­ми, а також інструентальними переграми. Для поетичного тексту Д. характерні кінцеві "славословія", напр., "Сла­ва не вмре, не поляже / Однині й до віка. / Да­руй Боже на мноп літа.". Д. генетично пов'язані з нар. пісенністю, зокр. з речитативними форма­ми — голосіннями. Поетико-муз. мова Д. увібра­ла елементи агіографічної літ-ри Київ. Русі, дух її морально-етичного спрямування. На новітньо­му істор. етапі розвитку на Д. позначилися впли­ви козацького бароко. Жанр Д. і тісно пов'язані з ними кобзарське та лірницьке мистецтво поши­рені в центр, і центр.-схід, регіонах України на теренах козацьких війн. Д. відіграли важливу роль в індивідуалізації творчого процесу у фоль­клорі й розвитку нар. професіоналізму. Видатни­ми виконавцями Д. були кобзарі О. Вересай, А. Шут, Г. Гончаренко, Н. Кравченко, £ Мовчан та ін., а також лірники А. Скоба, і. Скубій А. Гребінь та ін.

а