Нд, 30.04.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Теорія [33]
Історія [25]
Напрямки [15]
Напрямки музики, пора би їх всіх класифікувати
Жанри [18]
Українські композитори [30]
Тут міститься інформація про композиторів
Композитори Європи [24]
Російські композитори [4]
Інструменти і обладнання [13]
Українські співаки та співачки [2]
Музичні діячі [1]
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Музична енциклопедія » Жанри

Голосіння

ГОЛОСІННЯ — стародавній обрядовий жанр української народної творчості, пов'язаний зі смертю людини, по­хороном та поминками, рідше — рекруччиною або весіллям. В основі словесного ряду Г. ле­жить уявлення про смерть як про відхід із цього й перехід до ін. світу, покидання своєї родини та близьких (громади), переміщення у просторі. Відповідно до цих уявлень у Г. панують елемен­ти діалогу між громадою (чи її представником — профес. плакальницею-голосильницею або ж членом родини) й небіжчиком, який відходить. Г. — обов'язкова обряд, дія магічного характеру, що в тематиці та структурі має багато спільного із замовляннями. Подібно до інших архаїчних типів усної словесності, Г. як самостійні мистецькі твори ніколи не виконуються.

Існуючи ще з дохристиянських часів, Г. під впливом християнства зазнали незначних змін у традиц. текстовому ряді. В ін­шому вони повністю віддзеркалюють світогляд, уявлення наших найдавніших предків. Одна з найголовніших функцій Г. — відлякування співом і лементом усякої "нечистої сили" й збереження від неї душі покійного. Завданнями були також "пробудження" покійного і благання його повер­нутися.

Одним із важливих моментів філософії обрядової дії Г. — переконаність у тому, що про­тягом певного часу покійний чує і бачить усе, що діється довкола нього, тож із ним можна вести розмову, звертатися до нього. Осн. мотиви Г. також випливають із прадавніх вірувань: це возвеличування та "будження" покій­ника; запитування, чого він розгнівався й "віді­йшов", хто й чим його образив; хто з померлих родичів і чому "забрав його з собою", прохання зглянутись і обізватися хоч словом; уподібнення гробу до нової хати без вікон і дверей; запиту­вання, хто з померлих родичів і чого його "за­брав із собою"; зображення похорону хлопця чи дівчини як сумного весілля тощо. Часті мотиви Г. — сюжети перевтілення душ померлих у пта­шок і відліт їх у вирій, в інший світ. Пташки виступа­ють також у подобі посланців з "того світу", по­середниками між світами живих і мертвих. Окрім використання орніто-символіки в Г. популярним є також прийом персоніфікації долі, що виступає як окрема істота. Важливою є група мотивів, не пов'язаних безпосередньо з віруваннями, — це вияви щирого жалю, гнітючого суму, горя, розпу­ки, мотиви сирітства і вдівства, прояви любові та пошани до покійника.

Відтворення цих почуттів з часом вилились у традиційні і типові форми мелосу, що служать основою для імпровізації. Традиція усталених текстів у сучасних Г. знівелювалася: про її існування свідчать лише фрагменти окремих фраз, образів, ритмоінтонацій. Форма Г. близька до вільної, тексти не мають віршованої форми й ґрунтуються на розміре­ності ритмізованої мови. Стиль мови Г. — уро- чисто-піднесений, небуденний, патетичний. Його характерними особливостями є лірично-синтак­сичні повтори, риторичні запитання-звернення, тавтологічні структури. Г. позбавлені усталеної форми. Можна виявити певні риси чергування рядків, що пов'язуються найчастіше синтаксич­ним паралелізмом в укладі слів паралельних рядків.

Монодична мелодика Г. цілковито узалежнена від ритмізованої мови текстового ряду (поділ на фрази, ритміка, метрична структура). Найчастіше її викладено із щедрим використан­ням тріольної ритміки й багато прикрашено мелізмами, що є наслідком імпровізаційності виконання й емоц. наснаги твору. Початок роз­гортання мелодії — спокійно-епічний, що з пе­реходом до кожної наступної частини все біль­ше набуває емоційності й драматизму. Типовим є завершення мелодичних фраз і речень на II щаблі, що створює враження непевності, не­завершеності, невідомості. Лише наприкінці Г. досягається тонічний устій. Нерідко мелодія яв­ляє собою рецитацію на одному звукові з вис­хідним кроком, зупинкою та поверненням.

Поетика Г. вплинула на формування й характер більшості нових фольк.-поет, жанрів 16—19 ст., напр., чумацьких, бурлацьких, козацьких, жов­нірських, рекрутських, гайдамацьких пісень, і особливо на поетику й мелод. склад дум про турец. неволю. Найдавніші писемні згадки про Г. сягають літописних зводів часів Київ. Русі. Літературно оброблені укр. Г. зафіксовано у тво­рах польських письменників 16 ст. Я. Менеція (1551) та С. Кльоновича (1583). Мотиви Г. часто вико­ристовуються у творах сучасних українських композиторів (Л. Дичко, і. Карабиць, В. Рунчак, М. Скорик., Є. Станкович та ін.).

Література:

  • Колесса Ф. Українська усна словесність. — Л., 1938;
  • Кошиць 0. Відгуки минулого: 0. Кошиць в ли­стах до П. Маценка. — Вінніпег, 1954;
  • Архімович Л., Каришева Т. та ін. Нариси з історії української му­зики. — К., 1964. — Ч. 1;
  • Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К., 1990;
  • Колесса Ф. Старинні мелодії українських обрядових пісень (ве­сільних і колядок) на Закарпатті // Наук, збірник тов-ва "Просвіта". — Ужгород, 1934 (передрук.: Його ж. Музикознавчі праці. — К., 1970);
  • Прав­дюк О. Голосіння // ІУМ. - К., 1989. - Т. 1;
  • Шев­чук Ол. Жартівливе голосіння (нотатки медієвіста) /7 Проблеми етномузиколопї. — К., 1998. — Вип. 1.

 



Джерело: http://Українська музична енциклопедія Т.1 - с. 491
Категорія: Жанри | Додав: paleozavr (04.09.2014) | Автор: М. Грицик
Переглядів: 340
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017