Сб, 21.10.2017
Композитор
Меню сайту

Категорії каталогу
Публіцистика [48]
Все що могло би бути у журналах чи газетах
Наукові статті, матеріали конференцій [9]
Афоризми [3]
Українська мова [8]
Митці про українську мову. Цитати, есе.
Пошук
$
Статистика
Посилання
Українська рейтингова система статистика Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Статті » Публіцистика

Жінки й чоловіки на композиторському олімпі

Традиція відмічати свято 8 березня була закладена демонстрацією, яку провели 8 березня 1857 року робітниці текстильної промисловості в Нью-Йорку на знак протесту проти нестерпних умов праці та низької заробітної плати. В наступні роки ця традиція була підхоплена робітницями інших міст і нарешті у 1909 році за ініціативою Клари Цеткін Соціалістичний інтернаціонал проголосив цей день Міжнародним Жіночим Днем.

Боротьба жінок за рівноправ'я з чоловіками відбувалася і на музичному фронті. Відомо, що у християнських церквах тривалий час жінкам заборонялося співати у церквах - це вважалося "аморальним".

Але страждали від заборони насамперед чоловіки. Якщо у середньовіччя у церквах поряд з дорослими чоловіками співали хлопчики, то пізніше церква вдалася до злочинів - найталановитіших із дітей кастрували, завдяки чому їх голос залишався високим на все життя. Першими офіційно визнаними співаками-кастратами минулого були Пьєтро Паоло Фоліньято й Джироламо Россіні, які наприкінці XVІ століття співали в соборах Рима.

Голоси понівечених чоловіків високо цінувалися - вони відрізнялися силою і блиском, причому цінувалися не тільки в церкві, але, згодом і у театрі. Співаки-кастрати виконували найскладніші жіночі оперні арії, їх голосом милувалися аристократи. Церква дивилася на понівечення чоловіків крізь пальці й ця жорстока практика тривала принаймні до XIX століття - останній відомий співак-кастрат, соліст Сикстинської капели А.Морескі помер у 1922 році. Чи варто додавати, що далеко не всім кастрованим вдавалося досягти олімпу співочої слави і багато з них уходили в монастирі або й просто доживали у стражданнях і злиднях.

Бінґен фон Гільдеґард

Між тим історія зберігла імена жінок, чий внесок у музичну скарбницю був хоч і не епохальним, проте вартим уваги. Це жінка-богослов Бінґен фон Гільдеґард (1908 - 1179), яка заснувала дві жіночі общини. Вона була автором численних медичних, ботанічних трактатів, а також і автором музичних композицій. У 1150-тому році вона зібрала свої літургічні твори у збірку "Співзвуччя мелодій небесних одкровень" до якої увійшло понад 70 монодичних співів. Також вона є автором ораторії "Ряд чеснот" ("Ordo vіrtutum"), що присвячена темі боротьби за Душу людську. Ораторія написана для 16 жіночих голосів - Чеснот і одного чоловічого - диявола, який до того ж не вміє співати через свою потворну природу. Цей гімн фемінізму іноді роглядають як предтечу оперному жанру, хоча до появи Флорентійської камерати залишалося ще понад 4 століття.

Композиторки бароко

В епоху бароко жіночу творчість ніхто, крім них самих, не розглядав як щось серйозне, і часом дамам, що займалися музикою, доводилося виявити незвичайну силу волі, щоб відстояти своє право складати. Тим не менш декілька імен жінок-композиторок епохи історія все-таки засвідчила.

Франческа Каччіні (1587-1640), італійська композиторка, поетеса, співачка й лютнистка. Донька композитора Джуліо Каччіні, вона вчилася музиці у батька, дебютувала як співачка на весіллі Генріха ІV і Марія Медічі, її голос високо цінував К.Монтеверді. В історію музики вона увійшла як перша жінка-композиторка, що стала автором опери - це була комічна опера "Звільнення Руджеро" (1625), складена до приїзду польського принця, майбутнього короля Владислава ІV - нещодавно ця опера була відроджена і в 1980-1990-х роках поставлена в Кельні, Феррарі, Стокгольмі, Миннеаполісі, Варшаві. Також вона є автором мадригалів і мотетів.

Барбара Строцці (1619 - 1677), італійська співачка і композиторка, прийомна донька флорентійського поета Джуліо Строцці. Вона створила безліч мадригалів і мотетів, переважно на слова свого прийомного батька, вона була першою композиторкою, яка наважилась публікувати свої авторські твори поодинці, а не у збірниках.

Елізабет-Клод Жаке де ла Герр (1665–1729), французька композиторка, чиє ім'я потрапило до трактату Еврара Тітона дю Тійє "Французький Парнас" (1732), в якому були увічнені в строгому ієрархічному порядку усі найбільш значні діячі французької культури. У 1687 році вийшла її книга "П'єс для клавесина". Вона писала також тріо, сонати, кантати, залишила оперу "Кефал і Прокрида" (1694) - першу оперу, написану жінкою у Франції.

Композиторки епохи романтизму

Епоха романтизму в цьому плані не надто відрізнялась від попередніх. Чоловіки затьмарюють жінок славою і талантом, однак пару імен все-таки згадаємо:

Фанні Мендельсон (1805-1847), сестра славетного Фелікса Мендельсона. Її голосом захоплювався Ґете, що присвятив їй вірш (1827). В 1829 вийшла заміж за берлінського художника Вільгельма Гензеля, народила сина. В 1839-1840 подорожувала з родиною по Італії. Виступала з недільними концертами, у тому числі - виконувала Баха, Моцарта, Бетховена, а також твору брата. Фанні Мендельсон стала автором трьох органних прелюдій (1829), драматичної п'єси для сопрано й оркестру "Геро й Леандр" (1832), фортепіанного й струнного квартетів, декількох кантат, вокальних творів на вірші Ґете, Гейне, Ленау, Ламартіна й інших поетів-романтиків, ліричних п'єс для фортепіано, серед яких найбільш відомий цикл із 12 мініатюр "Рік" (1841).

Клара Шуман (1819-1896), будучи дружиною знаменитого Роберта Шумана, вона стала напевно найвідомішою музиканткою минулого. У свій час вона була більше відомою як піаністка - почавши концертувати з 12 років, вона стала першою виконавицею і пропаганидсткою творів свого чоловіка, а також і інших композиторів, зокрема Й.Брамса. Вона є автором ряду фортепіанних п'єс, фортепіанного концерт ля мінор, каденцій до концертів Моцарта й Бетховена, а також ряду пісень. Варто згадати, що разом з тим вона виховувала 8 дітей і доглядала свого чоловіка в час його хвороби.

Композиторки і виконавиці 20 століття

Лише у 20 столітті, жінки виходять на музичний олімп слави поряд і на рівних з чоловіками. Першими звичайно вийшли на світову арену вокалістки. Це й зрозуміло - як тільки вони позбулися конкурентів у вигляді чоловіків-кастратів (а чоловіки від цього тільки виграли - тисячі з них були врятовані від понівечення), дорога до світової слави їм стала відкритою. За ними пішли піаністки, такі як Анна Єсіпова (1851-1914), що виховала цілу плеяду російських піаністів і зокрема С.Прокоф'єва, Маргарита Лонг (1874 - 1966), чиє ім'я носить конкурс у Брюсселі, і нарешті Ванда Ландовська (1879 -1959), яка зробила для відродження клавесину стільки, скільки мабуть не зробив жоден із чоловіків.

Хоча за статистикою жінки-виконавиці все-таки поступаються чоловікам: у списках переможців виконавських конкурсів переважають чоловіки: наприклад конкурс Шопена вдавалося виграти лише двом піаністкам - Галині Черни-Стефанській (1949) та марті Аргерих (1965), а серед пепреможців конкурсу П.І.Чайковського у категорії фортепіано лише одна жінка - японка Аяко Уехара і та перемогла вже у 21 столітті.

Композиторки на світову арену вийшли вже десь у другій половині століття. В академічній музиці одразу хочеться відмітити Софію Губайдуліну (нар. 1934) - напевно це перша композиторка, яку на повному серйозі і цілком заслужено ставлять поруч із чоловіками - такими як Альфред Шнітке і Едісон Денісов, коли говорять про московську авангардову школу. В Україні жінки мабуть складають чоловікам найсильнішу конкуренцію. Насамперед це Леся Дичко (нар. 1939) та Ганна Гаврилець (нар. 1958). Обидві - лауреатки Шевченківської премії. А також - Алла Загайкевич (нар. 1966) , серед українських академістів-електронників вона однозначно на першому місці.

Погляд у 21 століття

І все-таки, схоже, композиторки відчувають якийсь комплекс перед композиторами, хоча може й навпаки - чоловіки почали відчувати якийсь комплекс і організовувати різноманітні акції на кшталт "музика жінок-композиторів". Наприклад у Києві у 2004 році наші піаністи Євген Громов та Йожеф Єрмінь підготували концерт "жінкі в музиці", програма якого відбиралася за статевою ознакою - звучали лише твори композиторів-жінок, тоді як твори композиторів-чоловіків підлягали нещадній дискрімінації.

Гадаю, чоловікам пора замислитись над сучасним становищем і подумати про гідну відповідь Кларі Цеткін. Вже сьогодні, наприклад, Київська консерваторія штампує композиторок і композиторів приблизно в однаковій кількості, жінки освоюють споконвічно "чоловічі" інструменти - тромбони і туби, все частіше беруть в руки диригентські палички і, нарешті, все частіше обіймають керівні посади. Чи можуть при цьому жінки народжувати й виховувати, як Клара Шуман - до восьми дітей - питання напевно риторичне. Однак чоловіки у цій можливості були й назавжди залишуться дискрімінованими - самою природою.

Отже, зі святом, любі жінки! Щастя вам, кохання, і, головне, залишайтся Жінками!

Категорія: Публіцистика | Додав: paleozavr (03.04.2016) | Автор: Півтон Безвухий
Переглядів: 212
Усього коментарів: 0

Добавлять коментарі могут только зареєстрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Півтон Безвухий © 2017