|
Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?
Es ist der Vater mit seinem Kind;
Er hat den Knaben wohl in dem Arm,
Er faßt ihn sicher, er hält ihn warm.
Mein Sohn, was birgst du so bang dein Gesicht? —
Siehst, Vater, du den Erlkönig nicht?
Den Erlenkönig mit Kron’ und Schweif? —
Mein Sohn, es ist ein Nebelstreif. —
„Du liebes Kind, komm, geh mit mir!
Gar schöne Spiele spiel’ ich mit dir;
Manch’ bunte Blumen sind an dem Strand,
Meine Mutter hat manch gülden Gewand.“ —
Mein Vater, mein Vater, und hörest du nicht,
Was Erlenkönig mir leise verspricht? —
Sei ruhig, bleibe ruhig, mein Kind;
In dürren Blättern säuselt der Wind. —
„Willst, feiner Knabe, du mit mir gehn?
Meine Töchter sollen dich warten schön;
Meine Töchter führen den nächtlichen Reihn
Und wiegen und tanzen und singen dich ein.“
Mein Vater, mein Vater, und siehst du nicht dort
Erlkönigs Töchter am düstern Ort? —
Mein Sohn, mein Sohn, ich seh’ es genau:
Es scheinen die alten Weiden so grau. —
„Ich liebe dich, mich reizt deine schöne Gestalt;
Und bist du nicht willig, so brauch’ ich Gewalt.“
Mein Vater, mein Vater, jetzt faßt er mich an!
Erlkönig hat mir ein Leids getan! —
Dem Vater grauset’s; er reitet geschwind,
Er hält in Armen das ächzende Kind,
Erreicht den Hof mit Mühe und Not;
In seinen Armen das Kind war tot.
|
Хто пізно так мчить у час нічний?
То їде батько, з ним син малий.
Чогось боїться і мерзне син -
Малого тулить і гріє він.
- Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?
- Король вільшаний он там стоїть!
Він у короні, хвостатий пан!
- То, сину, вранішній туман!
"Любе дитя, до мене мерщій!
Будемо гратись в оселі моїй,
Квіти прекрасні знайду тобі я,
У злото матуся одягне моя".
- Мій тату, мій тату, яке страшне!
Як надить вільшаний король мене!
- Годі, маля, заспокойся, маля!
То вітер колише в гаю гілля!
"Хлопчику любий, іди ж до нас!
Дочки мої у танку в цей час,
Дочки мої тебе прийдуть стрічать,
Вітати, співати, тебе колихать!"
- Мій тату, мій тату, туди подивись!
Он королівни вільшані зійшлись!
- Не бійся, мій синку! Повір мені:
То верби сивіють в далині!
"Мені, хлопче, люба краса твоя!
З неволі чи з волі візьму тебе я!"
- Мій тату, мій тату, він нас догнав!
Ой, як болюче мене він обняв!
Батькові страшно, батько спішить,
В руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
В руках уже мертвий лежав його син.
|
Хто верхи там скаче крізь вітер і млу?
То батько з синочком. Дитину малу
Притиснув до себе, щоб зручно було.
Дитині — спокійно, дитині — тепло.
«Синок, чом тремтиш?» — «Бо пройма мене — жах:
Царя лісового я бачу в кущах! — В короні, — потворний, з хвостом, дідуган!»
«Мій сину, то лине в долину туман».
«Дитя, мені миле, іди-но сюди!
З тобою я гратиму! Біля води
На березі безліч веселих утіх
Між квітів і хвиль і зірок золотих!»
«Татусю, рідненький, не чуєш хіба,
Що він мене — зве і слідом — шкандиба?!»
«Синочок, забудь за лихе, — Вітрець то пурхоче, де листя сухе».
«Мій хлопчику славний, зі мною ходім,
Пізнаєш чудове у Царстві моїм!
Із доньками будеш моїми, синок,
Тебе заколише, їх спів і танок!»
«Татусю, татусю, невже ж таки ти,
Ти мавок не бачиш? — Їх очі, роти!…»
«Мій синку, не бійся, я певен: самі
То верби старі мерехтять у пітьмі!»
«Я весь у нестямі! Мій красень, мерщій!
Не йдеш самохіть, — силоміць будеш — мій!..»
«Ой, татко, татусю, мене ж він хапа!
Ой, боляче, тяжко, пітьма наступа!..»
Їздець — підганяє коня без пуття
Й дитину — стиска, що аж — стогне дитя,
На силу домчало, тремтить, сам не свій,
Запізно: бо син у руках… — неживий! |
