Дж. Россіні. «Севільський цирульник»:

І дія: №1. Вступ - №2. Каватина Фігаро -  №3. Канцона Альмавіви - №4. Дует Фігаро та Альмавіви - №5. Каватина Розіни.- №6. Арія Базіліо
 - №7. Дует Розіни й Фігаро - №8. Арія Бартоло - №9. Фінал І дії

ІІ дія: №10. Дует Графа й Бартоло - № 11. Арія Розіни. - № 12. Аріетта Бартоло.- №13. Квінтет - № 14. Арія Берти. - № 15. Буря - № 16. Терцет: Розіна, Граф і Фігаро - №17. Речитатив і фінал.

№2. Каватина Фігаро

(З'являється Фігаро)

Фігаро:
Ля ля ля ле ра, ля ля ле ра!
Ля ран ля ле ра, ля ран ле ра!
Місця! Народе, геть розступись! Місця!
Ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля!
Перший фактотум я в місті цьому, перший!
Ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля!
Доленьку маю я не вередливу,
Жить мені любо, живу щасливо!
Ось я такий! Ось я такий!
Ах, браво, Фігаро, браво, бравісимо, браво!
Ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля!
Де ж іще знайдеться другий такий, де ще…
Ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля!
Де ж іще знайдеться другий такий,
Де ж іще знайдеться другий такий, ла ла ла ла.
Ля ле ран ля, ля ре ля ре ля ля ля ран ля ля ран ля!
В мене день-нічку повно роботи,
Всі мене кличуть і радісно ждуть,
Кинув давно я всякі турботи,
Ясний приємний шляхетний мій путь!
Ля ле ран ля, ля рен ля, ля рен ля, ля рен ля, ля рен ля, ля рен ля!
Бритви, ланцети, гребінки, шампуні
Куди б я не йшов, то з собою ношу,
Бритви, ланцети, гребінки, шампуні
Куди б я не йшов, то з собою ношу!
Ждуть мене франти, дами-красуні,
Ждуть і старенькі, всім догоджу я,
Ждуть мене франти, ля ле ран ле ра,
Дами-красуні, ля ле ран ля, ля, ля!
Ах, доленьку маю я не вередливу,
Жить мені любо, живу щасливо!
Ось я такий! Ось я такий!
Сто голосів зовуть, варт лиш з’явитися,
Дами і панни, франти й старенькі:
Гей, де перука? Дай поголитись!
Кров пустить треба! Гей, завиватись!
Сто голосів зовуть, варт лиш з’явитися,
Сто голосів зовуть, варт лиш з’явитися,
Гей, де перука? Швидше голитись! Збігай з листом цим…
Фігаро! Фігаро! Фігаро! Фігаро! Фігаро!
Фігаро! Фігаро! Фігаро! Фігаро!
Мій Бог! Та що за галас! Наче на сполох!
Захвилювалось все просто враз!
Всім догоджу я, тільки поволі,
І не всі разом, і не всі разом, і не всі разом, я прошу вас!
Фігаро!.. Я тут! Гей, Фігаро!... Я там!
Фігаро тут, Фігаро там, Фігаро тут, Фігаро там,
Фігаро вверх, Фігаро вниз, Фігаро вверх, Фігаро вниз.
Зроблено все, що від мене залежало,
І всім приємно, ось я такий, ось я такий, ось я такий,
Ось я такий, ось я такий!
Ах, браво, Фігаро, браво, бравісимо,
Ах, браво, Фігаро, браво, бравісимо!
Де ж це на світі знайдеться, знайдеться такий!
Ля ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля ран ля ля ран!
Де ще на світі, де ще на світі знайдеться, знайдеться такий!
Перший фактотум, ось я такий!
Перший фактотум, ось я такий!
Ось я такий, ось я такий, ось я такий!

Так, так, життя чудове!
І труд малий мені, а втіх багато!
Всякчас в кишені є п’ять-шість дублонів, -
Це доказ вам, який я скрізь відомий.
Я такий, що, як не я, не вийде заміж
Ні одна з дівчаток у Севільї,
А вдови теж до мене ідуть за женихами.
Я цілий день з гребінчиком мотаюсь,
А ночі всі я присвятив гітарі, -
Тим гідності своєї не трачу я,
А втіхи безліч маю!
Не життя це, та де там, - це вічне свято!
Але в крамницю час іти вже.

Граф:
Здається, я не помиляюсь!

Фігаро:
А хто ж воно такий?

Граф:
Так, це він, звичайно. Фігаро!

Фігаро:
До послуг ваших!
Ах! От зустріч! Пане графе!

Граф:
Мовчи про графа, ні слова!
Мене ніхто тут ще не знає,
І треба, щоб ніхто не знав,
Я маю на те причини певні.

Фігаро:
Все ясно, все ясно! І я зникаю геть!

Граф:
Ні!

Фігаро:
Я зайвий?

Граф:
Зостанься при мені; ти можеш пригодитись
Мені в важливих справах.
Та раніше поясни, яким це чином ти опинився тут?
Клянусь душею, ти квітнеш, наче персик!

Фігаро:
То все з нужди, сеньйоре!

Граф:
Негідник!

Фігаро:
Спасибі!

Граф:
А чи ти став скромнішим?

Фігаро:
О, звичайно! А ваша світлість як в Севільї?

Граф:
Все будеш знати:
На Прадо зустрів я дівчину-красуню,
І, як дізнався, якийсь-то медик зве її дочкою.
Старий із нею тут десь оселився.
В неї закохався, кинув рідний свій край,
І вслід поїхав. А тут і дні і ночі тінню
Блукаю круг цього ось балкону.

Фігаро:
Того балкону? І медик він?
О прокляття! Вам везе, ви щасливий!
Та вам же сир сам пада в макарони!

Граф:
Як це?

Фігаро:
Ось як: в цьому домі і перукар я, і хірург,
Цирульник і ботанік я, часом ветеринар я,
І домоуправитель!

Граф:
От нагода!

Фігаро:
Скажу вам, що красуня йому і зовсім не дочка,
Вона у нього вихованка.

Граф:
О, радий я це чути!

Фігаро:
Тоді… тихо!

Граф:
А що?

Фігаро:
Там хтось виходить!
(Ховаються за аркою)

Розіна (на балконі):
Ні, не прийшов іще він. Шкода!

Граф:
Життя моє! О божество! О радість,
Нарешті я вас бачу!

Розіна:
Хоч сором тисне, та листа передам я!

Бартоло (з’являючись на балконі):
Ну як, Розіно, яка погода?
(Помічаючи в руці в Розіни лист)
А то в вас що такеє?

Розіна:
О сеньйор, це дрібничка!
Лише слова для арієти
«Даремна ваша обережність».

Граф:
Чудово! «Даремна ваша обережність»!

Фігаро:
Крутійка!

Бартоло:
Що це значить?
Яка ще обережність?

Розіна:
Як мило! Зоветься так
Новітня драма під музику.

Бартоло:
Ах, драма!
Але ж зараз стали всі писать не драми, а дурниці!
Предовгі, ще й нуднющі всі жахливо,
В них кульгаві всі вірші, варварські рими,
Смаку й не бувало!

Розіна (навмисно впустивши аркуш):
Ах, ось пригода!
Арієта упала, повернуть її прошу!

Бартоло:
Миттю! Миттю!

Розіна (подаючи знак Графові підібрати аркуш)
Тс! Тс!

Граф:
Все ясно!

Розіна:
Швидше!

Граф (підіймаючи аркуш):
Не тривожтесь!

Бартоло (вийшовши на вулицю):
Та де ж він є?

Розіна:
Ах, вітер підхопив його й гонить,
Дивіться!

Бартоло:
Щось я не бачу…
Ох, синьйорино, де ж той аркуш?
(Прокляття! Вона сміється з мене!)
В дім вертайте скоріше, чуєте ви, що кажу я?
Цю ж мить сховайтесь!

Розіна:
Йду вже, йду вже! Ну й злюка!

Бартоло:
Цей балкон я візьму й замурую!
Чом не йдете?

Розіна:
Ах, життя це нещасливе!
(Заходить у дім)

Граф:
О, нещаслива панна!
Безнастанні ті муки співчуття викликають!

Фігаро:
Хутко, хутко читайте, що вам пишуть.

Граф:
Читаймо разом!
Ваша постійна увага до мене породжує мою цікавість. Мій опікун скоро піде з дому, і, щойно його не буде, знайдіть засіб повідомити мені ваше ім’я, ваш стан і ваші наміри. Я не маю змоги з’являтися на балконі інакше, як у супроводі мого тирана. Будьте певні, що я на все готова, аби розбити ці ланцюги. Нещаслива Розіна.

О, так, їх розіб’єм!
Та поясни ти, що за людина
Той опікун Розіни?

Фігаро:
Лихий, немов диявол,
Жахливий він скнара,
Ще й сварливий,
Років сто, певно, має,
А схотів залицятись.
Задум той простий:
Щоб забрати в Розіни спадщину її,
Старий надумав з нею шлюб узяти.
Та тихо!

Граф:
Що?

Фігаро:
Хтось там виходить!

Бартоло (виходячи):
Я негайно вернуся.
Нікого не впускайте!
А дон Базіліо як прийде, мене він хай діждеться.
Скоріш весілля нам треба справить!
Так, сьогодні, сьогодні все влаштую!

Граф:
Женитись, чув ти, ще сьогодні хоче
З Розіною цей дурень!
Та ти ще не сказав мені, хто дон Базіліо…

Фігаро:
О, велике він брехло, і сват відомий, і підлабузник,
А грошей він не знає, і пахнуть як вони.
Він музики учитель вам знаної особи.

Граф:
Тепер я знаю, знаю все, що треба!

Фігаро:
Подумать варто вам тепер про Розіну,
Згадать, про що просила.

Граф:
Ні, я не хочу їй виявлять, хто я,
І тебе прошу мовчати.
Ах, хай мене самого покохає,
А не багатство і не титул графа Альмавіви.
Ти тут поможеш?

Фігаро:
Я? Ні, сейньор, робіть ви це без мене.

Граф:
Без тебе? Та як же?

Фігаро:
Чекайте! Тут скрізь потрібна обережність.
Між іншим, я не помиляюсь.
За жалюзі оцими стоїть Розіна.
Ну, беріться за діло без вагання;
Немов у канцонеті найкраще буде проспівати
Про все, що слід, сеньйор!

Граф:
У канцонеті?

Фігаро:
Так, прошу! Ось вам гітара, починайте!

Граф:
Та я…

Фігаро:
Вагання киньте!

Граф:
Я починаю!