Сергій Рахманінов
Франческа да Ріміні
Опера на дві картини
Лібрето Модеста Чайковського за V піснею «Пекла» Данте.
Український переклад Максима Стріхи
Дійові особи:
Тінь Вергілія - баритон
Дант - тенор
Ланчотто Малатеста, володар Ріміні - баритон
Франческа, його дружина - сопрано
Паоло, його брат - тенор
Кардинал
Дія відбувається в Ріміні наприкінці ХІІІ століття
Пролог
Дант із тінню Вергілія в другому колі Пекла, де караються винні в гріхові перелюбу
Тінь Вергілія:
Тепер вступаєм ми в сліпу безодню.
Я шлях тобі вкажу,
Рушай услід!
Дант:
Як я піду, коли ти сам боїшся!
Ти досі був мені опора...
Тінь Вергілія:
Страждання тих, хто зазнає там муки,
В мені збудили гостре співчуття, не страх.
Ходім, чекає довга путь...
Ми вже, мій сину, там, де меркне світло.
Злий вихор тут в кружінні споконвічним
Жене з собою душі, повні муки,
І корчить, і терзає їх, і б'є!...
З усіх усюд вони сюди прямують
І без вогню надії на спасіння
В безмежнім жалі стогнуть і страждають.
Дант:
Кого ж повітря чорне так карає?
Тінь Вергілія:
Людей, що підкоряли розум палу чуття...
Дант:
Хто двійко тих, що без ваги для вітру?
О, я хотів би з ними розмовлять...
Тінь Вергілія:
В ім’я того чуття, що їх жене,
Прохай, - вони твою вшанують волю.
Дант:
Засмучені, страждання повні тіні,
Коли це вільно вам, наблизьтесь! Хто ви?
Страждання ваші викликають сльози...
Скажіть мені, допоки стишивсь вітер,
Звідкіль ви є, і чом сюди ви впали?
Франческа і Паоло:
Немає гіршої скорботи в світі,
Як щастя дні у спогаді вертати в нещасті...
КАРТИНА І.
Сцена 1.
Зала у палаці Ланчотто в Ріміні
Ланчотто (до Кардинала):
Я відповім: Ланчотто Малатеста
Без зайвих слів веління втілить Папи!
Ви не вернете ще у Рим, -
Вже згинуть вороги священного престолу.
Сьогодні в ніч ми рушимо на Форлі!
Готуйтеся рушати!
Смерть усім, хто збунтувався проти Папи!
Хор:
Смерть! Смерть!
Смерть усім гібелінам!
Ланчотто:
Благословіть ви нас ім'ям владики, -
Мене, мій меч, і воїнів моїх!
(до свого почту)
Готуйтесь вирушать!
(до слуги)
Поклич мою дружину.
Сцена 2
Ланчотто сам у кімнаті
Ланчотто:
Ніщо не заглушить ревнивих дум…
Суремний клич будив раніше
Вогонь в крові,
Війна неначе душу звеселяла...
Я кликав світ увесь на бій!
А нині.... Де колишній пал?
Франческо, Франческо, як мене змінила ти!
Отець твій, так, отець у всьому винен!
Проклятий Гвідо! - він ошукав тебе!
Суть приховав!
Я Паоло послав, аби відкрито, по-лицарськи
Дружиною назвать тебе при вівтарі.
А він, дитя, послухав хитрі намовляння Гвідо і вдав:
То він цей шлюб бере з тобою...
І ти повірила!
Ти клялася Богові,
Неначе муж твій він, не я!
Тут корінь зла...
Якби ти тільки знала, що не брату, -
Мені, мені присягу промовляла вірності -
Смиренна, ти на брата Паоло
Й не позирнула б!
Кохать його й не думала б.
Мені, лише мені ти вірною була б...
Страшних ти слів:
«Чому на глум, чому мене ви ошукали?» -
Не казала б...
Смиренна, ти, можливо, не його, -
Мене б ти покохала...
А тепер?
Все ясно тут!
І ти, ти любиш брата...
Ви разом з ним смієтеся із мене!
Кульгавий чорт, чи рівня я йому?
Похмурий, злий, іще й жінок сахаюсь...
А Паоло стрункий, з лиця принадний,
Він ніжний, він її причарував...
Прокляття!
Ні, розв'язати слід мій сумнів нестерпучий...
Хай умре...
А що, як це все тільки хворе марення душі?
Й ти не вчиняла зради?
Тоді вигнання загоїть рану...
Так! Паоло зникає назавжди.
І я ще зможу щастя з нею стріть....
А правда де? О Боже, де?
Входить Франческа
Вона!
Ланчотто, пекло в спільники поклич,
Аби підступніше сплести тенета!
Сцена 3
Франческа:
Чи кликав володар мене?
Ланчотто:
Так! Так, Франческо,
Я сьогодні рушу в ніч в похід на гібелінів.
Ти ж сама залишися, сама....
Франческа:
Як мені скаже мій володар.
Твоїй покірна волі, в монастирі сховаюся на час...
Ланчотто:
Дарма, тобі на охорону буде брат Паоло...
Чом ти вуста стулила?
Франческа:
Твоя покірна я повік служниця.
Ланчотто:
Франческо, о Франческо!
Чи ніколи мені повік від тебе
Не почуть ні слова ласки та привіту?
Скажи, чи погляд твій завжди такий похмурий?
Франческа:
Мій пане й муже,
Я весь час була і буду вам покірлива жона.
Корюся вам, обов'язок священний чиню.
Ланчотто:
Ні, я не покори, ні! -
Кохання в тебе прошу!
Подивись, на що став схожий нині
Грізний Малатеста!
Переді мною все здригалось перше.
Одним лиш порухом руки
Приводив я все до покори...
А нині при тобі німий став і безсилий...
О, злинь, молю, зійди з висот твоїх, зоре моя!
Покинь оселі етерові,
Де спить, не знаючи любові
Краса твоя!
Хоч раз у промені смеркання,
Пойнята пристрастю, кохання
Вділи й мені!
Дай спити радощі незнані,
Втонути в їхнім океані
У глибині!
Прокляття!
Ти мене кохать не зможеш!
Франческа:
Пробачте, я обманювать не вмію…
Ланчотто:
Насправді так?
Ну, що ж, нехай, тобі я вірю...
Попрощаюсь потім...
Іди... та знай, що весь час люблю тебе і жду...
Франческа:
Коли прибуде знов мій муж?
Ланчотто:
Як знищу ворогів, тоді лиш...
Стій! Ні... ні... іди...
Коли вернусь? Побачиш скоро!
КАРТИНА II
Сцена 1
Паоло читає Франчесці лицарський роман
Паоло:
«Гіневра прехороша,
Відіславши пажів та служниць, одна сиділа.
Тоді з'явивсь у сяйві обладунку Галего;
Він коліно прихилив і мовив так:
“Дозволь слузі красот твоїх небесних, королево,
Впустить героя!
Іменем твоїм він доконав ряд подвигів великих.
Він син героя короля Гіневіза.
А звуть його безстрашний, непереможний Ланселот,
‘що з озера з'явився’.
Припасти жде тобі до стіп!”»
Як думаєш, Франческо,
Чи велить Гіневра йти до неї Ланселоту?
Франческа:
О, так! Не зрозуміла б я її,
Коли б вона його не пожаліла.
Паоло:
Але сама жорстока ти...
Франческа:
Мовчи, зрадливий!
Ти забув, що склав присягу
Не говорить про те, чого не смію
І не повинна слухать?
Паоло:
О, Франческо!
«Як перші промінці світання
Забарвлять схід у барву ніжно-світлих руж,
Так само щоки зблідлі королеви,
Як згадано ‘прибульця із озера’,
Вмить зашарілись радісним рум’янцем.
Кивнувши враз голівкою, Гіневра
Дозволила ввійти герою,
І Галего ввів того,
Хто з ним раніше ворогував,
А зараз, повен трему і страху,
Не смів очей звести на королеву».
О, як було їм солодко і жаско...
Щастило їм!
Франческа:
Щастило їм! О, так!
Паоло:
«І ось почувся голос ніжний дами:
“Мій лицарю безстрашний, що ти хочеш?”
Та говорить бідненька не могла.
‘Син озера’ звів зір їй просто в очі.
Тоді побачила вона, що більше питать не треба їй,
Що прагне він так само, як і вона,
Зоріть і мліть в захопленім мовчанні...»
Франческа:
О, не дивись на мене так, читай:
Паоло:
Читать мені про те,
Як він, щасливий, коханій вкрив
Цілунками вуста,
Й забувши все,
Поринули у пристрасть,
Завмерши у блаженстві раювання?
О, Франческо!
Франческа:
О, не ридай, мій Паоло, не треба...
Хай раю тут нема ясного,
Хай тут смутні судились дні, -
Недовга путь життя земного.
Як мить пролинуть сни земні!
Не плач, тягар земного лиха
Дарує нам блаженство там,
Де мук нема, де вічна втіха,
Де височить любові храм!
Там, в вишині, за світу гранню,
Де щастя вічності сія,
У сповитті твого кохання
Зроблюся я навік твоя!
Паоло:
Навіщо рай, як там жаги немає,
Коли жага бентежить кров?
Коли для мене щастя раю -
Земна любов?!
О, пристрасне блаженство поцілунку!
Безплотних духів світлий стрій
Віддам за солодощі трунку,
За доторк твій!
За мить одну, за мить палку єднання,
Коли до вуст вуста стремлять!
У ній усе світів тривання,
Вся благодать!
Франческа:
На жаль! Я іншому дружина!
Паоло:
Ні! Ні! Для неба ти моя!
Господь нас поєднає!
Мені ти присягла сама, -
І небо свідком тут! -
З'єднала життя своє з моїм!
Франческа:
Іди... іди... облиш мене... не треба...
Паоло:
Для неба ти моя!
Франческа:
Нам буде кара в муках пекла!
Паоло:
З тобою буду там! О! Франческо!
Франческа:
О! Паоло!
(Дует)
З тобою пекло краще раю!
Де ти, там щастя без кінця!
В твоїх обіймах завмираю
Й не прагну райського вінця!
Візьми мене... твоя.... твоя...
За мить одну, за мить палку єднання,
Коли до вуст вуста стремлять...
У ній усе світів тривання
І благодать!
О, світла мить! О, мить блаженна!
Жаданий! Навіки твоя!
В тобі довічні радощі!
Паоло
(дует):
Де ти. там щастя без кінця!
З тобою пекло краще раю!
Моя і в щасті і в стражданні...
Усюди, скрізь де ти, там я!
Прилинь, прилинь мені в обійми!
За мить одну, за мить палку єднання,
Коли до вуст вуста стремлять...
У ній усе світів тривання
І благодать!
О світла мить! О мить блаженна!
Кохана! Все, все віддам!
В тобі довічні радощі!
Все, все віддам!
Несподівано з’являється Ланчотто
Ланчотто:
Вічне вам прокляття!
Вбиває закоханих
Епілог
Тіні Паоло й Франчески:
О, цього дня
Ми більше не читали!
Хор духів Пекла:
Немає гіршої скорботи,
Як щастя дні у спогаді
Вертати в нещасті... | 
