Wie hat der Sturm zerrissen
des Himmels graues Kleid!
Die Wolkenfetzen flattern
umher im matten Streit.
Und rote Feuerflammen
zieh’n zwischen ihnen hin;
Das nenn’ ich einen Morgen
so recht nach meinem Sinn!
Mein Herz sieht an dem Himmel
gemalt sein eig’nes Bild –
es ist nichts als der Winter,
der Winter, kalt und wild!

Порвала буря темну
тканину сірих хмар,
Тремтять шматки, і вітер
жене їх, як вівчар.
І стрічки полум'яні
між хмарами тріщать.
Бурхливий ранок – серцю
співзвучне відчуття!
Бо серце в цій стихії
знаходить образ свій.
Тож славлю місяць лютий,
суворий і гучний!