Wie eine trübe Wolke
durch heit’re Lüfte geht,
wenn in der Tanne Wipfel
ein mattes Lüftchen weht:

So zieh ich meine Straße
dahin mit trägem Fuß,
durch helles, frohes Leben,
einsam und ohne Gruß.

Ach, daß die Luft so ruhig!
Ach, daß die Welt so licht!
Als noch die Stürme tobten,
war ich so elend nicht.

Печальна хмара в небі
пропливла й зникла геть,
в ялинових вершинах
веселий вітерець:

Блукаю містом й ледве
Я ноги волочу,
життя навколо, а я
один ходжу й мовчу.

Такий в повітрі спокій!
Весна прийшла й тепло!
Коли ревіли бурі,
Mені так сумно не було.