Was vermeid' ich denn die Wege,
Wo die ander'n Wand'rer geh'n,
Suche mir versteckte Stege,
Durch verschneite Felsenhöh'n ?
Habe ja doch nichts begangen,
Daß ich Menschen sollte scheu'n, -
Welch ein törichtes Verlangen
Treibt mich in die Wüstenei'n ?
Weiser stehen auf den Straßen,
Weisen auf die Städte zu.
Und ich wandre sonder Maßen
Ohne Ruh' und suche Ruh'.
Einen Weiser seh' ich stehen
Unverrückt vor meinem Blick;
Eine Straße muß ich gehen,
Die noch keiner ging zurück.
|
Чом завжди я уникаю,
Проторованих шляхів,
Путь кріз скелі обираю,
Де ніхто ще не ходив?
Я завжди до миру прагнув,
Так чому мене веде,
Чом безглузда сила тягне
У пустелю, від людей?
Я один бреду, блукаю,
Хоч стовпи й вказали путь,
Без передиху шукаю,
Де мені передихнуть.
Лиш єдиний стовп я бачу,
Замість інших всіх порад,
Він тропу мені означив,
Де ніхто не йшов назад
|
Чом тікаю я шляхів тих,
куди инші люди йдуть?
Чом завжди мені самітна
через сніжні скелі путь?
Людям злого не чинив я,
щоб боятись їх мені,
що ж за люте безголів'я
тягне в гори кам'яні?
Простяглись стовпи без краю
по дорозі верстовій,
я ж мандрую. я шукаю
без спокою спокій свій,
Стовп мій шлях мені вказує
мушу йти ним рад не рад
тим шляхом самітно йду я,
що ніхто не йшов назад.
|