Es bellen die Hunde, es rascheln die Ketten;
es schlafen die Menschen in ihren Betten,
träumen sich manches, was sie nicht haben,
tun sich im Guten und Argen erlaben:

Und morgen früh ist alles zerflossen.
Je nun, sie haben ihr Teil genossen
und hoffen, was sie noch übrig ließen,
doch wieder zu finden auf ihren Kissen.

Bellt mich nur fort, ihr wachen Hunde,
laßt mich nicht ruh’n in der Schlummerstunde!
Ich bin zu Ende mit allen Träumen—
was will ich unter den Schläfern säumen?

Валують собаки, бринять ланцюги їх,
A люди у ліжках спокійно мріють, 
Сняться їм речі, яких не буває,
Їх добре й зле уві сні розважає.

Ранок настав, і зникли всі сни ті…
Нехай! Bідчують вони утіху:
Під вечір повернуться до хати
І будуть подушку свою цілувати...

Лайте мене, собак пускайте!
Тут мені спати, благаю, не дайте.
Бо мрій таємних немає в мене,
Чужий я в ваших краях буденних.