К. Дебюссі, сл. П. Бурже «Романс»
(укр. переклад Г. Данканич)
L'âme évaporée et souffrante,
L'âme douce, l'âme odorante
Des lis divins que j'ai cueillis
Dans le jardin de ta pensée,
Où donc les vents l'ont-ils chassée,
Cette âme adorable des lis?
N'est-il plus un parfum qui reste
De la suavité céleste
Des jours où tu m'enveloppais
D'une vapeur surnaturelle,
Faite d'espoir, d'amour fidèle,
De béatitude et de paix?... |
Втомлена душа білих квітів,
тиха ніжність, духмяні мрії,
мов лілії, що розцвіли
в садах рясних твоїх думок…
Куди повітряний струмок
поніс душу лілій ясних?
Невже пропали аромати
небесних мрій моїх крилатих?
Тих днів, коли мене гойдав
туман надій, що повен був
віри, зітхань, кохання, світла,
справжньої краси й миру?
|
Підготовлено в рамках Першого всеукраїнського конкурсу вокалістів "Світова класика українською", 2017 р. Ліцензія cc by-sa 3.0 | 
