«Il était un roi de Thulé,
Qui, jusqu'à la tombe fidèle,
Eut en souvenir de sa belle,
Une coupe en or ciselé ... »
Il avait bonne grâce, à ce qu'il m'a semblé.
«Nul trésor n'avait tant de charmes!
Dans les grands jours il s'en servait,
Et chaque fois qu'il y buvait,
Ses yeux se remplissaient de larmes.
Quand il sentit venir la mort,
Etendu sur sa froide couche,
Pour la porter jusqu'à sa bouche
Sa main fit un suprême effort ... »
Je ne savais que dire, et j'ai rougi d'abord.
«Et puis, en l'honneur de sa dame,
Il but une dernière fois;
La coupe trembla dans ses doigts,
Et doucement il rendit l'âme!» |
«В Фулі жив собі король,
котрий вірним був до могили.
В серці він носив образ милий,
і на згадку чашу зберіг…»
В нього гарні манери, він милий і стрункий.
«Всі коштовності і багатства
він так, як чашу, не любив!
І кожен раз, як з неї пив,
з його очей котились сльози.
А як настав останній час,
наказав чашу він подати.
Руку з зусиллям зміг підняти,
випити в останній раз!»
Я ніяково змовкла, почервоніла вся…
«Тоді в честь прекрасної дами
Пив він з сльозами на очах;
затремтіла чаша в руках,
душа, мов птаха, відлетіла…»
|
