Ріголетто

Опера на три дії

Лібретто Франческо Марія П’яве за драмою Віктора Гюго «Король бавиться».

Український переклад Людмили Старицької-Черняхівської.

Літературна редакція Максима Стріхи.

Доля Людмили Старицької-Черняхівської (1868 – 1941), драматурга, поетеси, дочки Михайла Старицького, близької подруги Лесі Українки, пізніше – члена Центральної Ради, учасниці Собору УАПЦ, склалася драматично. Арешт у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» у січні 1930-го поклав край її творчій роботі, зокрема й над перекладами. На сумнозвісному «відкритому процесі» на сцені Харківської опери до вже літньої Людмили Михайлівни, дочки славетного поета (у 1930 році на такі речі ще зважали!) поставилися «ліберально» – присудили 5 років ув’язнення, але відразу ж замінили термін на умовний і звільнили з-під варти в залі суду. Вона навіть зуміла повернутися із заслання в Сталіному (нині Донецьку, де її чоловік, Олександр Черняхівський, теж відомий діяч Визвольних змагань та УАПЦ, організовував місцевий медінститут) до Києва в 1936-му.

Після того доля письменниці склалася так, як і мусила тоді скластися доля старої і заслуженої української інтелігентки. У 1938 році було розстріляно її дочку, талановиту перекладачку Вероніку Черняхівську (мати до кінця вірила, що та перебуває в таборах, і писала клопотання в усі можливі інстанції, намагаючись полегшити її долю). А після вибуху війни заарештували, пригадавши всі давні «гріхи», й саму Людмилу Михайлівну. 73-річна письменниця загинула під час етапування до Казахстану в неопалюваному товарному вагоні.

Людмила Старицька-Черняхівська належала (разом із Миколою Вороним, Дмитром Ревуцьким, Олексою Вараввою, Павлом Тичиною, Максимом Рильським) до когорти тих письменників, які створювали корпус високохудожніх перекладів для Харківського, Київського та Одеського державних оперних театрів, де мову виконання всіх опер за декретом Раднаркому УСРР було змінено в 1926 р. з російської на українську. Людмила Михайлівна переклала тоді лібретто «Орфея» Глюка, «Фауста» Гуно, «Ріголетто» та «Аїди» Верді, «Мадам Баттерфлай» Пуччіні, «Золотого півника» Римського-Корсакова, а також «сухі речитативи» до лібретто «Севільського цирульника» Россіні (для Харківського театру Олекса Варавва переклав це лібретто з прозовими діалогами, але в Києві оперу вирішено було поставити традиційно).

У тоталітарному СРСР арешт письменника автоматично означав і заборону використання всіх його творів. Але оперні переклади Старицької-Черняхівської в трагічні 1930-ті в Київській опері ще виконували – без зазначення імені перекладачки. У сезоні 1934-35 років «Мадам Баттефлай» і «Ріголетто» ще йшли без жодних змін, а «Аїда» – з мінімальним редагуванням. Зазнаючи тяжкої матеріальної скрути, літня письменниця навіть спробувала була отримати за ці переклади належний гонорар – і, хоч як це дивно, виграла суд, який і зафіксував її авторство в зазначених вище випадках.

Але аж до «перебудови» ім’я Людмили Михалівни згадуватися вже однозначно не могло. Перекладені нею опери ставили в перекладах, під якими стояли підписи інших авторів. Однак аж до початку 1990-х її переклад «Ріголетто» таки звучав на сцені Київської опери в постановці, здійсненій у 1975 р. диригентом Олегом Рябовим та режисером Володимиром Бегмою (зберігся прекрасний трансляційний запис із Анатолієм Солов’яненком, Сергієм Козаком та Клавдією Радченко в чільних партіях, https://www.youtube.com/watch?v=szKfy4bk0Ec&t=6s ). Проте як перекладачі в афіші були вказані Майстренко (заст. директора театру, який на судовому процесі в 1934 р. сам визнав, що переклад Старицької-Черняхівської йде без змін тексту) та Завадський. А з 1996 р. ця вистава йшла на сцені Національної опери України вже італійською.

Тим часом знайомство з текстом Людмили Старицької-Черняхівської переконує: він не лише надає опері високого драматичного звучання при виконанні зі сцени, а й може читатися як високовартісний самостійний художній твір. Оскільки практика виконання 1930-80-х рр. внесла у цей переклад певні співацькі «відсебеньки» й спотворення (що мали на меті наблизити його до загальноприйнятого в СРСР російського перекладу), для цієї публікації зроблено спробу відновити по змозі оригінальний текст письменниці, який максимально близько відтворює за змістом і за звучанням італійський оригінал  славетної опери Джузеппе Верді.