Президент України підписав сумнозвісний законопроект 2669-д, що передбачає закріпачення працівників культури. Відповідне повідомлення з'явилося на сайті Верховної ради України 19 лютого 2016.
Законопроект 2669-д передбачає переведення на контрактну основу всіх без винятку працівників культури. Тепер музиканти, актори, музейники, працівники клубів зможуть працювати лише на контрактах терміном 1-3 роки, після чого проходити конкурсну процедуру, в результаті якої контракт може бути подовжено, а може й ні.
 
Законопроект викликав негативну реакцію митців. Митці звертали увагу на те, що примусовий перехід творчих працівників, що працюють на умовах колективних трудових договорів, на строкові контракти - є погіршенням умов праці та звуженням прав та свобод громадян України і суперечить чинному українському законодавству і низці міжнародних актів, зокрема:
- Кодексу законів про працю (ст. 1, 9),
- Конституції України (ст.. 43, згідно з тлумаченням Конституційного суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98),
- Конвенції Міжнародної організації праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця,
- Рекомендації МОП № 166 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця,
- Директиві Ради 1991/383/ЄЕС від 25 червня 1991 року.
- Директиві Ради 1999/70/ЄС від 28 червня 1999 року,
З відповідною інформацією до Законодавчого органу звертались, зокрема:
До речі, на суперечність чинному законодавству і європейським конвенціям вказувало й Головне управління:
"подібний підхід до реалізації заходів, пов’язаних з автоматичним «припиненням безстрокового трудового договору» у зв’язку з набранням чинності цим Законом, на нашу думку, не враховує усталені європейські стандарти дотримання прав людини при здійсненні люстраційних заходів. Так, практика Європейського суду з прав людини у дотичних до процесу люстрації справах (йшлося про порушення положень статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 6 – право на справедливий суд; 8 – право на повагу до приватного і сімейного життя; 14 – заборона дискримінації; статті 3 Першого протоколу – право на вільні вибори) свідчить, що критично важливим для збереження правового призначення люстраційних заходів є відповідність механізму люстрації критеріям, розробленим Парламентською Асамблеєю Ради Європи." - йдеться у висновку.
 З критикою проекту виступали також керівники національних колективів - Анатолій Авдієвський (хор ім.Верьовки), Мирослав Вантух (ансамбль танцю ім.П.Вірського), Михайло Резнікович (Національний театр імені Лесі Українки). Щоправда вони звертали увагу на інші спірні аспекти Законопроекту - а саме перевагу директора над художнім керівником та обмеження строку керівництва лише двома термінами.
У листі наголошувалося також на неможливості сліпого запозичення західного досвіду: "Адже, на відміну від Заходу, ми не маємо тих соціальних гарантій для працівників галузі, які є там. На сьогоднішній день заробітна платня у нас не дає можливості зробити серйозні заощадження, що дозволили б звільненій людині деякий час протриматися, а переїхати у пошуках нового місця роботи в інше місто в нашій країні майже неможливо…"
На жаль народні депутати проігнорували і думку громадськості, і висновок Головного управління і 240 голосами прийняли цей законопроект. Голосами поділилися депутати усіх коаліційних фракцій, хоч і не одностайно.
Вже після ухвалення законопроекту в другому читанні музиканти звернулися до Президента України з проханням ветувати закон, як такий, що погіршує умови праці й суперечить чинному законодавству.
 Більше 600 підписів зібрали музиканти Київського національного академічного театру оперети, Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, Київського академічного молодого театру, Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва, Академічного симфонічного оркестру симфонічного оркестру Національної філармонії України, Національного духового оркестру України, Державного естраднро-симфонічного оркестру тощо. Аналогічний лист написала і профспілкова організація Національної опери України.
На жаль, Президент України вирішив проігнорувати численні звернення мистецької громадськості, проігнорував висновок Головного управління, проігнорував суперечність Конституції України і 19 лютого 2016 закон підписав.
Єдиним, хто підтримував згаданий законопроект виявився Колектив Національного художнього музею України. Втім їх у згаданому законопроекті цікавить виключно процедура зміни керівника музею, тоді як перспектива переведення усіх працівників на контрактну форму лишилася поза увагою колективу.
Ініціатором законопроекту є депутат від «Самопомочі» Ірина Подоляк, яка нещодавно прославилася тим, як в сесійному залі «натхненно тисла зелену кнопку і була переконана, що вона жовта...»...
Півтон Безвухий.
Текст доступний на умовах сс by 4.0
P.S. Від редакції. На наш скромний погляд певні позитивні ідеї в Законопроекті 2669 є. Власне застосування контрактної форми та прозорих конкурсних процедур щодо керівників закладів - цілком правильна ідея. Але чому би не почати реформу з Міністерства культури і не запровадити відкритий публічний конкурс на посаду міністра, його заступників та керівників департаментів?
Джерело: https://music-ukr.blogspot.com/2016/02/2669.html | 
