6 квітня у залі Київської опери прозвучала опера "IYOV", яку створили режисер Владислав Троїцький та композитори Роман Григорів та Ілля Розумейко.
 |
| Опера Iyov. Зображення з офіційного трейлера |
Постановка на сцені Київської опери «Йова» - подія епохальна. Справа в тому, що Національна опера останніми роками дуже рідко радує нас прем'єрами сучасних творів. Власне єдиною прем'єрою останнього десятиліття була опера "Мойсей" Мирослава Скорика, про яку ми писали раніше. Це була помітна подія нашого мистецького життя, яка завдячувала своїй появі двом обставинам - посаді художнього керівника Національної опери, яку на той час обіймав сам композитор, і фінансовій допомозі Ватикану. Щоправда, ця опера витримала лише невелику кількість постановок у Києві і ще кількох містах України і невдовзі покинула репертуар театрів.
До опери «Іов» власне сама Національна опера стосунку і немає, окрім того факту, звичайно, що надала для вистави своє приміщення, за що 1300 глядачів, що переповнювали її залу, вельми вдячні. «Іов» раніше вже ставився у Києві в рамках фестивалю «Гольфстрім», ставився в інших містах України і ставився за кордоном - у Польщі, Австрії, Македонії, Данії, а у січні цього року - на фестивалі Prototapes у Нью-Йорку.
Спробуємо розібратися, чим ця опера відрізняється від "Мойсея" і інших опер, які ставлять в наших театрах, і чим вона могла так зачарувати шанувальників?
Власне з точки зору жанру, «Йова» правильніше було б називати ораторією, а не оперою. В ній немає як таких дійових осіб або персонажів - є лише читець (точніше - чтиця), що читає біблійну оповідь про нещастя Йова, і є вокалісти, які поміж читаннями виконують в супроводі музичних інструментів музичні номери, написані переважно на тексти латиномовного реквієму. Ці номери є своєрідним коментарем або емоційною інтерпретацією дії, проте прямого стосунку до дії не мають.
На відміну від класичних ораторій, де маса звуку досягається кількістю оркестрантів та хористів, тут децибели забезпечуються системою звукопідсилення. Власне музичних інструментів лише три - це препарований рояль із знятою кришкою, на якому грають як по клавішах, так і безпосередньо по струнах, віолончель і ударна установка. Ці інструменти знаходяться безпосередньо на сцені, вони освітлені прожектором і таким чином інтегровані у сценічне дійство.
Більшість ансамблевих номерів виконується шістьма вокалістами, які розташовуються навколо роялю або, рідше, виходять в лінію на авансцену. Як і музичні інструменти, вони завжди представлені білими кольорами. Є також кілька сольних номерів, які виконуються солістом з авансцени. Чтиця розташовується на штучному підвищенні у глибині сцени. Там же відеоряд, переважно це геометричні візерунки, що нерідко нагадують кров, інколи - чорно-біла трансляція гри інструменталістів великим планом. Натомість як така сценічна дія, за винятком перегрупувань вокалістів і одного маленького епізоду з поспішним виходом робочого на сцену, сценічна дія відсутня. Натомість постійне і контрастне освітлення разом з відеорядом та театральним димом створюють певну стійку атмосферу, яка приковує увагу глядача від початку і не відпускає до кінця вистави.
Музика також переважно витримана у мінімалістичному ключі. Ви не знайдете в ній ані запам'ятовуваних мелодій, як в операх Верді, ані барвистих гармоній як у Дебюссі, ані складних лейтмотивних нашарувань, як у Вагнера, ані навіть дисонантних напластувань, як у Берга. Переважно тональна, інколи монодична, інколи сонористична з мінімальним гармонічним планом, але з енергійною ритмічною основою у швидких номерах або ж із виразною атакою звуку у повільних, - такою є музика І. Розумейка і Р. Григоріва. В окремих номерах у цей мінімалізм вплітаються етнічні елементи, зокрема тібетський горловий спів. Мабуть єдине, що достатньо чітко вкарбовується в пам'ять - це звуки мінорного тризвуку, що виконуються піццикато на роялі, яким опера відкривається і закінчується.
В цілому, як нам здається, «Йов» є більше мистецтвом режисера, ніж композитора. Скажімо, опери Моцарта або ораторії Генделя ми можемо слухати в аудіо, виконувати окремі арії, і навіть просто читати клавіри, і вони лишаються при цьому геніальними й безсмертними самі по собі. «Йова» уявити собі поза театральною постановкою дуже важко, щезне найголовніше, власне те, чим досягається катарсис. Тобто якщо раніше головною фігурою в опері був композитор, а першою задачею режисера було розуміння його намірів, то у випадку «Йова» головний - саме режисер, а композитори - радше помічники і інтерпретатори його ідей.
Мінімалістичний підхід наводить і на інші думки. Якщо потужність звуку можна забезпечити лише кількома інструментами, кількома голосами і системами звукопідсилення, то симфонічні оркестри і хори поступово відійдуть до розряду раритетів, їх кількість скорочуватиметься, натомість все більше важитиме індивідуальна майстерність і талант окремих виконавців.
Насамкінець, побажаємо Національній опері і власними силами поставити щось справді сучасне, вітчизняне, і не менш привабливе ніж «Йов». Талановиті режисери там є.
Джерело: https://music-ukr.blogspot.com/2018/04/iyov.html | 
