Занепад

У 1998 році нерухоме майно, яким користувалися творчі спілки, було передано на їх баланс. Держава вивела Спілки з-під своєї опіки. Почався їх занепад, зокрема, ворзельського БТК.

Повалені дерева, на дахах балконів пансіонату виросли деревця, старі обвислі фіранки у головному корпусі, замість скла, забиті дошками вхідні двері – все це посилювало гнітюче враження запущеності. Де тут знайдеш охочих купити путівки. От і виходило зачароване коло – пустують будиночки, бо не ремонтовані, а неремонтовані, бо не приносять коштів. Але як не дивно, все ж у Будинку проводилися різноманітні конкурси, семінари, школи музичної майстерності, зокрема, закордонні – з Росії, Японії, Ізраїлю, США. Можливо через дивовижну ауру , яка наповнює це місце. Тут ніби витає дух творчості. Але не виключатимемо, що може багато хто з закордонних гостей, стомившись у себе вдома від акуратних газонів, хотів зануритись у «дику природу».

Заповідник як спасіння

Десь ще у 2009 році, пишучи про ворзельський БТК,наткнулась в інтернеті на Постанову Кабінету Міністрів від 19 вересня 2002 року № 1398 «Про затвердження Державної програми підтримки національних творчих спілок на 2003- 2005роки», де під № 38 Кабмін рекомендував вивчити питання щодо надання Будинку творчості композиторів «Ворзель» та Будинку творчості письменників «Ірпінь» статусу історико-культурного заповідника.

Про цю нереалізовану рекомендацію вивчити це питання нагадувала у своїх публікаціях на тему БТК.

Тим часом Спілка позбувалась  свого майна, а ворзельська громада землі. На землю у Спілки є державний акт на постійне користування. Зараз БТК розташоване на 9 га ( раніше було на декілька гектарів більше). Останній продаж спілчанського майна відбувся кілька років тому. За ці гроші встановили у 9-ти будиночках індивідуальне опалення, замінили сантехніку, почали оздоблення фасадів. Роялі з інших будинків були перевезені в теплі приміщення.

Десь у цей час на зміну Олені Куц, яка пропрацювала незмінним директором з 1962 року прийшов молодий керівник, сповнений бажання вивести Будинок творчості з занепаду.Планували зробити інтернет-сторінку, працювати з туристичними фірмами. Заключилидоговір з фірмою, яка займається вивізним харчуванням. Надіялись на продаж путівок. Але не вийшло.

Невдовзі, ворзельська громада зашуміла – на паркані Будинку творчості появилось оголошення про продаж будиночків, а з ними і 1, 8 га землі. Вже у цей час відбувся нечуваний «дерибан» зелених зон Ворзеля ворзельською владою. Позбутися ще майже двох гектарів землі ворзеляни не хотіли. І написали 7 серпня 2012 року разом з представниками громадськості та творчої інтелігенції Ірпеня (на території якого знаходиться ще одна культурна перлина України –Будинок творчості письменників ) Колективне звернення до Міністра культури Кулиняка М. А., Голови Національної спілки композиторів України Щербакова І. В., Ірпінського міського голови Скаржинського В. Д., Ворзельському селищному голові Венгрику О. П. щодо надання цим Будинкам творчості статусу державного історико-культурного заповідника.

Реакція посадовців

Від Міністерства прийшов детальний перелік довідок, які потрібні для оголошення комплексів заповідниками. Їх було багато і без допомоги місцевих влад не можна було обійтись. Якщо ірпінська влада пішла назустріч громадськості і створила групу, яка повинна була займатися цими питаннями, то ворзельська відмахнулася відпискою, що « Ворзельська селищна рада не має жодних повноважень та можливості розпоряджатися чужою власністю, відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України» (Принагідно скажемо, що діяльність ірпінської групи була зупинена керівництвом Спілки письменників, яке не бачило БТ письменників історико-культурним заповідником).

А голова Спілки композиторів прореагував буйно. Під Колективним зверненням підписалися відомі композитори, мистецтвознавці . З ними пан Щербаков провів «бесіди» і, за його словами, деякі з них відізвали свої підписи. У листах до членів Спілки він написав: « не хочеться думати, що за цією акцією стоїть рейдерство, рейдерське захоплення композиторської власності – але дуже й дуже на це схоже».

В інтерв’ю газеті «Особистий погляд» № 9 від 12 вересня 2012 року Голова спілки, зокрема, з приводу моєї публікації «Державо! Повернись лицем до культурної спадщини» висловив припущення, що в нього «склалося враження , що хтось її використовує». Не більше , не менше. Треба сказати, що ще зимою у нас з ним відбулася «розмова», яка залишила вкрай неприємне враження – я не могла вставити і слова у його суцільну істерику, крики . Ця «бесіда» повністю відбила охоту займатися БТК. Тому , коли люди почали говорити , телефонувати мені з приводу його нищення, відмахувалася або пропонувала йти до місцевої влади.

У січні 2013 року громадськість Ірпеня та Ворзеля звернулася з відкритим листом до керівництва НСПУ та НСКУ. У ньому пропонувались зустрічі у форматі «круглого столу», з метою досягнення порозуміння та налагодження подальшої співпраці. Але відповіді не отримала.

Підкреслимо, що статус історико-культурного заповідника мають на даний час 62 об’єкти України. Він може бути у приватній власності, але під постійним наглядом держави і громад ськості.

Ще одна спроба громадськості зберегти Будинок

Сезон 2012 року , мабуть, був успішним для БТК, бо всі домики були зайняті. А от у минулому році серед мешканців пішов поголос про його нищення.

Громадські організації Ворзеля ( Спілки ветеранів, афганців, чорнобильців, музей історії та культури «Уварівський дім», новостворена Народна рада Ворзеля) звернулись до Міністра культури Євгена Нищука з приводу знищення БТК і запропонували «створити на базі зруйнованого будинку творчості композиторів – історико-культурний заповідник «Ворзель – музична перлина України ( назва робоча). У такий спосіб ми зможемо зберегти це місце для прийдешніх поколінь». Міністр відгукнувся. Результатом розмови з ним була зустріч з відповідальними посадовцями у облдержадміністрації. Селищна рада теж захотіла бути причетною до благородної справи надання статусу історико-культурного заповідника БТК. І як результат – 22 серпня проголосувала на сесії це питання. Щось, очевидно, змінилось у її сприйнятті законів –ворзельська влада вже не вважає, що « не має жодних повноважень та можливості розпоряджатися чужою власністю, відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України», як це було два роки тому.

Вандалізм

Не можна збагнути, що рухало ініціаторами знищення Будинку. Дивлячись на цей вандалізм,чомусь згадується відома фраза « так не діставайся ти нікому!». Все потрощено – від адмінбудівлі до будиночків, де народжувались пісні, які вже давно стали народними. На сцені стоїть рояль з вирваними струнами , перевернуте піаніно у пансіонаті посипане пір’ям з подушок, навкруги бите скло, яке колись було вітражами. Не має унікальної музичної бібліотеки.

У Будинку творчості композиторів «Ворзель» відбулась наруга над українською культурою та її цінностями.

Данута КОСТУРА