Проти чого протестують рокери? В кадрі - Сергій Зажитько і Сергій Пілютиков.
Уявіть собі, що Ви сіли в машину часу і віднеслися років на 30 назад. Отже....
Жовтень кінця 80-х. За вікнами похмуро. Центр Києва, столиці УРСР. Будівля Спілки композиторів. та сама, в якій свого часу зупинявся старший брат В. І. Леніна. Триває пленум композиторів УРСР. В залі – серйозна публіка – композитори, музикознавці, журналісти, люди з міністерства, люди в штатському. Композитори діляться новими здобутками, презентують свою творчість. Лунає російська мова – бо ж українську хтось забув, хтось ще не вивчив, хтось просто стидається.
У всіх в пам'яті ще розгін «Хрєнниківської сімки»[1], не висохла ще печатка постанови ВКПб про формалізм[2], старожили згадують «сумбур замість музики»[3]. Але в повітрі вже пахне свободою і передчуттям перемін. Вже з'являються перші естрадні ВІА, вже можна переписати у друзів на касету пісні бітлів, найсміливіші вже заспівають їх під гітару. І це відчуття свободи надихає!
Саме в цей час на сцені з'являється група в міру молодих, в міру амбітних, і вже достатньо відомих композиторів – Сергій П. і Сергій З. в компанії однодумців. Вони представляють публіці небувале.... – рок-альбом!!! Рок-альбом, Карле! «Рок»!!!!
Кінець 80-х.... В цей час мало хто взагалі знає, що таке «рок». Музикознавці досліджують біографії композиторів-кучкістів, теоретики ламають списи над паралельними квінтами у Моцарта. І тут раптом... рок-альбом.
Спочатку слово бере теоретик. Вона довго розповідає про те, яка це епохальна подія в культурі України, які бурхливі суперечки викликала попередня розвідка боєм – рок-концерт в консерваторії, як важко шановним авторам було знайти музикантів, які би знали, як грається рок, і ще важче – які вміють по-справжньому заспівати рок. Але їм неймовірно пощастило!
Композитори довго розповідають про те. як важко було їм зважитися на цей крок. Ще б пак! Відмовитися від основ поліфонії, від модальної техніки, від серіалізму й алеаторики, буквально від усього, чому стільки років вчились у консерваторії і відшліфовували після. «Мені дуже важко було зважитися написати одну єдину цілу ноту на весь такт. Адже ми звикли, що нот в такті повинно бути багато» – ділиться своїми враженнями Сергій П.
І ось, нарешті, всі затаїли подих – включається фонограма і ось воно, сокровенне:
«пшшш......сссс.....ти прідурак, прідурак, прідурак......ррррррр.....гр.......прідурак, прідурак, прідурак....уууууууу.............ррррррр..... »
Хтось в залі пригадує Маяковського, хтось – футуристів, але знову звучить рефрен
«прідурак, прідурак, прідурак......ррррррр.....уууууууууууу.....»
Хтось не витримує і покидає зал. Хтось чемно аплодує. Хтось вже подумки пише дисертацію і отримує за неї нобелівську. Думки розділились. Ні, Маяковський таких текстів не писав. Прогрес мистецтва – очевидний. І знову:
«рррррр....... ууууууууууу...........»
«Ви можете підійти до будь-якого політика або священика і сміливо плюнути йому в обличчя. Ви не помилитеся» – розповідає Сергій З. – «і ті, й інші роблять лохотрон. Так, лохотрон, адже лохами легше керувати».
«прідурааааааааааак»
«Рок – це культура протесту» – додає музикознавець.
***
Через якийсь час ви спускаєтесь в метро і чуєте до болі знайоме «поїзд прямує до станції Бориспільська». Цей голос повертає Вас до реальності. Так, ми у 2016-му. В Україні.
***
І на останок тест з історії музики.
Проти чого протестують композитори Сергій З. і Сергій П.?
- А. Проти атональності і змінних розмірів.
- B. Проти коротких тривалостей.
- C. Проти української мови.
- D. Як і Василь Васильович[4] – проти всіх.
Півтон Безвухий.
дзеркало статті – http://music-ukr.blogspot.com/2016/10/blog-post.html
