Можливо, для когось це видаватиметься неочікуваним, але в зайнятому терористами Донецьку жевріє життя, працює консерваторія імені Прокоф'єва, і навіть народжується музика. І не просто музика, але новітня, просочена донецькою ватою музика.

30 січня 2015 року в Донецькій консерваторії відбулася прем'єра мабуть одного з перших  творів нової донецької епохи - "Пассакалия памяти жертв Новороссии", яку написав місцевий бас-гітарист і композитор Даніл Мілка.  Під "Новоросією" ймовірно мається на увазі союз двох терористичних організацій - "ДНР" і "ЛНР".  Запис цього твору доступний на YouTube, а ми подамо стислий його аналіз. 

Твір відкривається ударом оркестрового дзвону, з яким на pizzicato у виконанні контрабаса вступає тема пасакалії, що являє собою послідовність з 16 нот четвертної тривалості: e-fis-e-g-fis-g-g-fis-e-fis-e-g-fis-a-g-fis. Ця тема проходитиме через весь твір, визначаючи його тональний план - домінування мі-мінору, в якому на непарні такти припадатиме тонічна функція, а на парні - домінантова. В образному плані, вона може асоціюватися з кроком людини, що похитується то вліво, то вправо.

 Починаючи з другого проведення теми, на неї починають нашаровуватися мелодичні голоси. На другому проведенні вступає соло другий контрабас в низькому регістрі, відтворюючи пунктирний ритм, що нагадує ритм похоронного маршу, на третьому - до нього додається третій, потім - партія низьких віолончелей, потім - альтів. Перекриття регістрів, які утворюють три соло-контрабаси дещо нагадують початок Третьої симфонії А.Шнітке, де в такий спосіб створюється завуальоване звукове мариво. В образному плані тут може виникати асоціація з донецьким чорним пилом, який встеляє вулиці, розмиваючи їх контури. 

Приблизно на четвертій хвилині твору включається остинатна партія малого барабана (постійно грає ритмічну фігуру - тріольні вісімкі + четвертна), ідея якої імовірно почерпнута в "Болеро" Равеля (або 7-ї симфонії Шостаковича), на його фоні відбувається поступова динамізація, підключається мідна група, що грає низхідну хроматичну гаму від тонічного звуку, поступово підводячи до наступного - дисонантного розділу форми. 

Якщо протягом перших 8 хвилин звучання композитор обмежувався переважно мі-мінорним звукорядом, то на 8-й хвилині він починає включати дисонуючий звук фа-♮,  а надалі застосовує ходи паралельними тритонами та інші дисонантні співзвуччя. Тут можуть виникати асоціації зі скерцо з 8-ї симфонії Д.Шостаковича, яку в образному плані трактують як розгнузданість ворожої сили.

В цей час у струнних з'являється мелодія, що віддалено нагадує український гімн, проте у спотвореному вигляді.  В контексті предписаної автором програми образна асоціація тут може виникнути така - розгнуздана панахида головорізів Мотороли, що ховають свого поплічника, хитаючись зі сторони в сторону, згадують в якийсь момент і про своє українське громадянство.

Епізод закінчується динамічними фігураціями струнних у високому регістрі, що відверто справляють враження верещання, після якого наступає певний момент тиші і, нарешті, третій - "просвітлений" епізод. В цьому епізоді тема пасакалії вже припиняє своє звучання, натомість тональність змінюється однойменним мажором.

Прийом тонального просвітлення після дисонантної розгнузданої оргії є не таким вже й частим в музичній літературі. Найбільш переконливо його використав свого часу А. Берг у фіналі опери "Воццек", зображаючи дитя, яке щойно втратило свою маму, але ще не усвідомило цього. Думається, образ божевільного спустошення, неусвідомленої втрати - це найбільш близька образна асоціація передостаннього епізоду пасакалії.

Втім закінчення твору має мінорний нахил, тут знову звучить тема пасакалії, оркестровий дзвін, утворюючи таким чином смислову арку.  

На наш погляд, цей твір може стати класикою самобутнього донецького симфонізму, який ми би пропонували назвати "ватним симфонізмом", причому не тільки за політичною ідеологією, що  кореспондується з цим стилем, але і характером самого тематизму - не пересиченим смисловими зв'язками й вигадливістю. 

Доречно буде згадати,  що прихід до влади червоних головорізів століття тому також зрештою викликав до життя не тільки велику кількість творів, присвячених В.І. Леніну та його поплічникам,  але і метод "соцреалізму", що довлів, в тому числі, й над пізнім С. Прокоф'євим та Д.Шостаковичем. 

Півтон Безвухий