БАЛАЛАЙКА — нар. 3-струн. щипковий інструмент сімейства тамбуровидних. Деякі дослідники вважають, що Б. виникла у побуті скоморохів Київ. Русі, була відрожена й модернізована В. Андрєєвим у кін. 19 ст., набула поширення й в Україні. Від 1920-х є складовою оркестрів нар. інстр. (Харків, В. Комаренко). Згодом, у повоєн. час, вийшла на естраду як сольний акад. інстр. Б. має дерев, корпус трикутної форми, складений з окремих сегментів, довгий гриф з дещо відтягнутою назад голівкою, метал. струни (у 18 ст. 2 з них були жильні, у су- час. Б. — нейлонові). На грифі конц. Б. 16—20 метал, ладів. Нар. Б. настроювали переважно за "гітарним" принципом, по тонах мінорного тризвука, конц. Б. — інакше: 2 струни (мі 1-ї окт.) звучать в унісон, 3-я (ля) — на кварту вище. Осн. прийоми звуковидобування — брязкання пальцями правої руки (без вел. пальця), тремоло, pizzicato, glissando, флажолети тощо. У відповідній групі оркестру рос. нар. інструментів використовуються різновиди Б. (прима, секунда, альт, бас, контрабас). В Україні Б. пов'язана з діяльністю виконавця і педагога Є. Блінова, його учнів — А. Рябініна, Ю. Алексика, В. ілляшевича , Т. Кокоші (Ану- фрієнко), В. Заболотного, Г. Шишкіна, їхніх вихованців та колег — А. Гриценка, Є. Тростянсь- кого, В. Мосяженка, О. Сірої, С. Галкіна, В. Відмицького, О. Мурзи, В. Урбановича, В. і Є. Чорнокондратенків, Л. Козачок та ін. До укр. репертуару входять концерти Т. Шутенко, Н. Шульмано, К. Мяскова, О. Канерштейна, Я. Лапинського; соната Ю. іщенка, п'єси В. Полевого, С. Зубцова, В. Золотухіна, А. Мухи та ін. Виконувався концерт для бандури та балалайки Г. Таранова. У 1960—80-х збагачено фонд метод, та пед.-інструкт. літ-ри.
Літ.: Давидов М. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. — К., 1998;
Його ж. Історія виконавства на народних інструментах (українська академічна школа). — К., 2005.
Джерело: http://Українська музична енциклопедія. Т.1 с.129 |