Музика епохи Відродження або музика Ренессанса — період у розвитку європейської музики приблизно між 1400 (1430)
і 1600 роками. Як і в культурі взагалі, ренесанс в музиці
характеризується відновленням інтересу до античної культури, прагненням
відобразити багатоманіття світу і, разом з тим ідеями гармонії і
благозвуччя.
Часові рамки
Історичний поворот від середньовіччя до відродження констатували багато діячів європейської культури (в Італії — Петрарка, Лоренцо Валла а ін.). Як культурно-історична категорія термін відродження уперше вжитий у 16 ст. Дж. Вазарі, у музикознавстві він застосовується з 2-й половини XIX століття (А. В. Амброс, X. Ріман, А. Експер). Існують різні точки зору на історичні границі музичного відродження. Як правило, початок епохи Відродження у музиці відносять до першої половини XV століття, що охоплює творчість Дж. Данстейбла і Г. Дюфаї. Цей період відзначається формуванням ренесансного ідеалу гармонії й краси, норм строгого стилю, перехід до благозвучного евфонічного контрапункту). Завершальна стадія епохи відродження у музиці припадає на другу половину XVI століття, охоплюючи творчість Палестрини, О. Лассо, композиторів венеціанської школи, а також появу перших опер. Цей період характеризується поступовим відходом від ренесансних принципів — руйнування норм «строгого стилю», народження гомофонно-гармонічного складу, формування принципу контрасту.
Естетика
Ренесансна естетика у своїх основних принципах заперечувала середньовічну. Музичні теоретики (Й. Тінкторис, Царліно) протиставляли сучасну їм манеру письма (maniera moderna) старій (antica, vecchie), середньовічну музику розглядали як створену «невігласами», «варварами». Однак реально музика відродження зберегла наступність стосовно ряду принципів культури середньовіччя. Зокрема, музика як і раніше розглядалася як наука і за середньовічною шкільної традицією входила у квадривій поряд з арифметикою, геометрією й астрономією (у теоретичних трактатах, як і раніше, підкреслювалася особлива актуальність числа, числової пропорції, симетрії для музичної композиції). З іншої сторони, у надрах В. визрівали деякі принципи, що ведуть до бароко, у тому числі починали складатися ефектне трактування слова, риторичні фігури, що зближувало музику із системою трівія (граматика, риторика, діалектика).
Жанрове багатоманіття
У зв'язку з переходом від середньовічної теоцентричної культури до антропоцентричної відбулися сутнісні зміни і в музичному мистецтві. Середньовічний естетичний канон став поступово руйнуватися під впливом ренесансного індивідуалізму. Початок нотодруку, нові умови побутування музики (поява демократичної публіки, розквіт аматорського музикування) вели до переосмислення її соціального статусу. Зросла роль світських жанрів (фроттола, вілланелла, вільянсико, шансон, мадригал, у кінці 16 ст. — опера, балет), самостійною стала інструментальна музика (хоральні обробки, ричеркари, канцони, імпровізаційні п'єси — прелюдії, токати, фантазії), відродився інтерес до танцювального мистецтва (поява численних танцювальних жанрів, нотних танцювальних збірників, керівництв і перших професійних танцмейстерів).
Жанри і стилі музики відродження розрізнялися й залежно від їхньої соціальної функції — музика народна й «учена», церковна і світська, для «недосвідчених аматорів» і для «вишуканих вух»; так, витончена хроматика пізнього мадригалу призначалася «для сеньйорів і князів» (musica reservata).
Оновлення музичної мови
Змінилося також інтонаційне наповнення традиційних церковних жанрів — меси й мотету: у якості cantus firmus стали використатися не тільки григоріанські, але й світські мелодії; допускалося вільне поводження з cantus firmus — його включення й виключення, роздроблення по голосах, поліфонічні перетворення, проведення від разних ступенів і т. д., з'явилися композиції без cantus firmus (меса «Mі-Mі» Окегема, «Меса папи Марчелло» Палестрини). У композиторській творчості, таким чином, виникло завдання «винаходу» матеріалу (лат. inventio), що стало найважливішої творчою проблемою музичного мистецтва Нового часу. Як і у живопису епохи В., у музиці відбувалася динамизація просторів, характеристик (нові фактурні рішення — наскрізна імітаційність, вільні включення й вимикання голосів, антифони хорів, ефект луни, протиставлення соло і хору, вокальних і інструментальних розділів). Техніка композиції зазнала істотних змін і у зв'язку з перетвореннями модальної системи — поширенням хроматизму, формуванням мажору й мінору, появою тонально-гармонічної функціональності, установленням нової тризвукової концепції вертикалі (теоретично розроблена Дж. Царліно).
Ряд нових явищ у музиці В. був безпосередньо натхненний деякими ідеями античності. Зокрема, хроматика пізнього мадригалу пов'язана з реставрацією античного вчення про хроматичні й енармонічні інтервальні роди (Н. Вичентино), зміна пифагорова строю чистим — зі зверненням до інтервальних обчислень Птолемея і Аристоксена, зародження опери й балету — зі спробами реконструювати античний синтез мистецтв і монодію із супроводом (французька Академія поезії й музики, Флорентійська камерата).
Композиторські школи та представники
В епоху відродження при опорі на загальностильові закономірності відбувалося активне формування національних шкіл — нідерландської (Дюфаї, Й. Окегем, Жоскен Депре), італійської (Палестрина, Джезуальдо і др.), французької (К. Жанекен), німецької (Г. Фінк, Арнольд фон Брук), англійської (Данстейбл, Дж. Тавернер), іспанської (К. де Моралес, Т. Л. де Виктория), чеської (Я. Т. Турновський, К. Гарант), польської (Миколай з Радома, Вацлав з Шамотул). Складалися також школи отд. міст (римська на чолі з Палестриною, венеціанська на чолі з А. і Дж. Габріелі й ін.) і індивідуальні композиторські стилі.
Література
Грубер Р. И., История муз. культуры, т. 1,ч.2, М.—Л., 1941, т. 2, ч. 1—2, М., 1953—59;
К о н е н В. Д., К вопросу о стиле в музыке Ренессанса, в её кн.: Этюды о заруб, музыке, М.,21975;
Брянцева В. Н., Ливанова Т. Н., Проблемы Ренессанса в совр. зап. музыкознании, в кн.;
Ливанова Т. Н., Из истории музыки и музыкознания за рубежом, М., 1981;
Евдокимова Ю. К., Симаков а Н. А., Музыка эпохи Возрождения…, М., 1982;
Симакова Н., Вок. жанры эпохи Возрождения, М., 1985;
Евдокимова Ю., История полифонии, в. 2-А: Музыка эпохи Возрождения; XV век, М., 1989;
Besse-ler H., Die Musik des Mittelalters und der Renaissance, Potsdam, 1931—34, 1937;
Lowinsky E., The concept of physical and musical space in the
Renaissance, in: Papers of American musicological society
(annualmeeting, 1941);
його ж, Music in the culture of the Renaissance, «Journal of the History of ideas», 1954, v. 15, № 4;
В u k о f z e r M. P., Studies in medieval and renaissance music, N. Y., 1950;
R e e-s e G., Music in the Renaissance, N. Y., 1954, N. Y.—L., 1959;
The Renaissance image of man and the world, ed by B. O' Kelley,
iColumbusl, 1966; Brown H. M., Music in the Renaissance, Englewood
Cliffs, 1976;
