Народився в родині сільського вчителя. Перші музичні уроки одержав від батька й органіста І. Б. Вайса в Хершинге. В 1837 г. був прийнятий хористом у монастир Санкт-Флоріан біля Лінца,
де навчався грі на органі й скрипці. Великий вплив на формування
майбутнього музиканта зробило звучання органа монастирської церкви,
одного із кращих в Австрії.
У 1841-1855
рр., вчителював, грав на органі у невеликих австрійських селищах.
Початком музичної діяльності Брукнера вважається 1855 р., коли він став
соборним органістом Лінца. В 1856-1861 рр. він проходить заочний курс у найбільшого австрійського музичного теоретика С. Зехтера, в 1861-1863 рр. займається під керівництвом диригента Лінцького оперного театру О. Китцлера, під впливом якого вивчає опери Вагнера. В 1865 р. на прем'єрі опери Вагнера "Тристан й Ізольда" у Мюнхені відбулося особисте знайомство Вагнера й Брукнера. В 1864 г. закінчений перший зрілий твір Брукнера - Меса ре-мінор (№ 1), в 1866 г. - перша симфонія (виконана в 1868 г. у Лінці під управлінням автора).
З 1868 р. Брукнер живе у Відні, викладач гармонії, контрапункту й органа в консерваторії віденського товариста друзів музики; з 1875 р. - доцент Віденського університету, з 1878 г. - із Придворної капели. В 1869 г. як органіст гастролював у Франції (Нансі, Париж), в 1871 г. - у Великобританії (Лондон, був запрошений на відкриття "Альберт-холу").
У Відні Брукнер стикнувся із труднощами сприйняття його музики публікою й музикантами. Тільки після прем'єри сьомої симфонії (1884, Лейпциг)
до нього прийшла широка популярність; в останнє десятиліття життя
Брукнера його симфонії входять у репертуар відомих диригентів (Г.
Ріхтера, А. Никиша, Ф. Вайнгартнера й ін.). Брукнер був визнаний гідним
ордена Франца-Йосифа (1886), звання почесного доктора філософії Віденського університету (1891). Відповідно до свого заповіту, похований у Санкт-Флоріані.
Творчість
Основну частину спадщини Брукнера становить симфонічна й духовна музика. Поряд з Брамсом й Малером, Брукнер є одним з найбільших австро-німецьких симфоністів другої половини XIX
ст. Незвичайність і складність музичної мови, що виділяє Брукнера серед
сучасних йому композиторів, пов'язана з умовами становлення його
творчої індивідуальності. Композиторський стиль Брукнера формувався під
впливом різних, часом протилежних музичних традицій. Протягом довгого
часу Брукнер перебував у сфері церковної музики, яка в австрійській
традиції майже не змінювалася протягом століть, і тільки в сорокарічному
віці він звернувся до інструментальних жанрів, пізніше зосередившись на
симфонічній творчості.
Брукнер опирався на традиційний тип 4-х-частинної симфонії, зразком йому служили симфонії Бетховена
(насамперед дев'ята симфонія, що стала своєрідною "моделлю" для його
творів); ідея "програмної" музики, що одержала велике поширення в епоху
пізнього романтизму, була йому далека. Але й у симфоніях Брукнера можна
знайти вплив барочної музичної традиції (у тематизмі й формоутворенні).
Приділяючи велике значення теоретичним знанням, Брукнер досконально
опанував музичною теорією й поліфонічною технікою; поліфонія грає в його
музиці істотну роль (найбільш характерна щодо цього п'ята симфонія).
Один з видатніших органістів-імпровізаторів свого часу, Брукнер нерідко
переносив на оркестр характерні для органа типи фактури, принципи
розподілу тембрів; при звучанні його симфоній часом виникають асоціації
із церковною акустикою.
Глибока релігійність Брукнера, що дозволяла йому присвятити свої кращі твори - "Te Deum" і дев'яту симфонію - "улюбленому Богові", проявляється в частому звертанні до сфери григоріанського хоралу
і, насамперед , у містичній споглядальності повільних частин його
симфоній, в екстатичних кульмінаціях, у яких суб'єктивні переживання,
страждання окремої людини розчиняються в преклонінні перед величчю
Творця.
Брукнер глибоко почитав Р. Вагнера й уважав його найбільшим із сучасних композиторів (Вагнеру присвячена третя симфонія,
під враженням від смерті Вагнера написана повільна частина сьомої
симфонії); вплив Вагнера відбився на гармонії й оркестровці творів
Брукнера. При цьому музично-естетичні ідеї Вагнера були за межами
інтересів Брукнера, який сприймав винятково музичну сторону
вагнеровского творчості. Сам Вагнер високо цінував Брукнера й
висловлювався про нього як про "найбільшого симфоніста після Бетховена".
Великі масштаби брукнеровских симфоній, тяжіння до масивних, потужних
оркестрових фарб, довжина й монументальність розгортання дозволяють
говорити про епічні риси його стилю. Переконаний у споконвічній гармонії
й цілісності всесвіту, Брукнер слідує в кожній симфонії стійкій
"моделі", що передбачає кінцеве ствердження гармонічного, світлого
початку. Загостренням трагічних конфліктів, особливо інтенсивним
симфонічним розвитком відзначені три останніх симфонії Брукнера (сьома,
восьма й дев'ята).
Більшість творів Брукнера мають кілька редакцій або варіантів, що
нерідко істотно відрізняються один від одного. Це пов'язане з тим, що
композитор ішов на поступки своєму часу, намагаючись зробити свої твори
доступнішими, а також з підвищеною самокритичністю Брукнера, його
безперервною творчою еволюцією. Його найближчі друзі й учні також
вносили зміни до партитур композитора, що призначалися для виконання й
печатки (часто це відбувалось без згоди автора). У результаті цього
протягом багатьох років музика Брукнера звучала у зміненому виді.
Оригінальні партитури творів Брукнера були вперше опубліковані тільки в
30-40-і рр. ХХ ст., у рамках зібрання творів композитора.
В 1928 р.у Відні було відкрито Міжнародне товариство Брукнера. У Лінці регулярно проводиться присвячений Брукнеру музичний фестиваль.
Твори
11 симфоній, включно з 2, не позначеними номерами;
духовна музика (Реквієм — 1849; Магніфікат — 1852; 3 бвеликі меси —
1864, 1866 — для хора і духового оркестра (вторая ред. 1882), 1868; Te
Deum — 1884; псалми, мотети і др.);
світські хори («Germanenzug» для чоловічого хору й духового оркестру
— 1864; «Helgoland» для чоловічого хору і оркестру — 1890 и др.);
твори для органу;
струнний квінтет (1879) та ін.
Література
Anton Bruckner Gesamtausgabe, unter der Leitung von R. Haas und A. Orel. Wien-Leipzig, 1934-44 (незаконч);
Anton Bruckner kritische Gesamtaugabe, unter der Leitung von L. Nowak, Bd. I—XXIV. Wien, 1951—2005;
Соллертинский, И. Седьмая симфония Брукнера, в кн.: Музыкально-исторические этюды. Ленинград, 1956;
Друскин, М. Антон Брукнер в кн.: История зарубежной музыки второй половины XIX века, вып. 4. Москва, 1963;
Раппопорт, Л. Антон Брукнер. Москва, 1963;
Белецкий, И. Брукнер. Ленинград, 1979;
Филимонова, М. Антон Брукнер, в кн.: Музыка Австрии и Германии XIX века, кн. 3. Москва, 2003;
Göllerich A, Auer M. Anton Bruckner. Ein Lebens- und Schaffensbild. Bd. I—IV. Regensburg, 1922—1937.
Kurth, E. Bruckner, Bd. I—II. Berlin, 1925;
Haas, R. Anton Bruckner, Potsdam, 1934;
Nowak, L. Anton Bruckner. Musik und Leben. München-Wien, 1964;
его же: Über Anton Bruckner. Gesammelte Aufsätze. Wien, 1985;
Simpson, R. The essence of Bruckner. London, 1967;
Schönzeler, Н. H. Bruckner. London, 1971;
Anton Bruckner: Dokumente und Studien, hrsg. von F. Grasberger u.a., Bd. 1-13. Graz-Wien, 1980—2004.
Wagner, M. Bruckner: Leben, Werke, Dokumente. Mainz-München, 1983;
Crawford, H. Anton Bruckner. A documentary biography, p. I—II. New York, 2002.
