Джа́комо Анто́ніо Доме́ніко Міке́ле Секо́ндо Марі́я Пуччі́ні (іт. Giacomo Antonio Domenico Michele Secondo Maria Puccini; 22 грудня 1858, Лукка — 29 листопада 1924, Брюссель, Бельгія) — італійський оперний композитор.

Життя і творчість

Пуччіні народився в місті Лукка, в музичній сім'ї. По смерті батька, п'ятирічного Пуччіні відправили на учення до його дядька, який вважав його поганим, недисциплінованим учнем. Надалі, Пуччіні отримав місце церковного органіста і хормейстера.

Упродовж чотирьох років Пуччіні займався в Міланській Консерваторії. У 1882-м року брав участь в конкурсі одноактних опер. Його перша опера Le Villi  поставлена була в 1884-м року в Teatro dal Verme. Опера ця привернула увагу Джуліо Рікорді, голову впливового видавничого будинку, що спеціалізується на виданні партитур. Рікорді замовив Пуччіні нову оперу, якою стала «Едгар» .

Третя його опера, Манон Леско, закінчена в 1893-м року, мала величезний успіх. Незважаючи на помітний вплив Ріхарда Вагнера, талант Пуччіні виявився в цій опері в майже повному своєму блиску. Ця ж опера знаменує собою початок роботи Пуччіні з лібретистами Луїджі Ілліка і Джузеппе Джакоза.

Наступна опера Пуччіні, Богема принесла Пуччіні світову славу. Одночасно оперу з тією ж назвою і по тому ж роману писав Ружеро Леонкавалло, внаслідок чого між двома композиторами виник конфлікт, і вони перестали спілкуватися.

За «Богемою» послідувала Тоска, прем'єра якої відбулася на рубежі століть, в 1900-м році. Під тиском з боку примадонни Ла Скала Даркле, що виконувала головну роль в цій опері і наполягала на наявності у головної героїні арії, яку можна було б виконати в концерті, Пуччіні доповнив другий акт опери, написавши знамениту сьогодні «Visi d'arte». Також, він дозволив Даркле, блондинці, не надягати парик (у тексті лібретто Тоска — брюнетка).

Чіо-чіо-сан («Madama Butterfly») поставлена була в 1904-му році і пізніше зазнавала змін. Друга постановка опери — в театрі «Ґранде» мала успіх значною мірою завдяки співачці Соломії Крушельницькій.

Після цього нові опери стали з'являтися рідше. У 1903-му році Пуччіні, завзятий автомобіліст, потрапив в аварію. У 1909-му році вибухнув скандал, пов'язаний з тим, що страждаюча припадками ревнощів дружина композитора Ельвіра звинуватила домробітницю Дорію Манфреді в любовному зв'язку з Пуччіні, після чого домробітниця наклала на себе руки. (Чи був зв'язок насправді — невідомо). Родичі Манфреді пред'явили позов, і Пуччіні заплатив призначену судом суму. У 1912-му році помер видавець Пуччіні, Джуліо Рікорді, який зіграв величезну роль в просуванні композитора до популярності.

Проте, в 1910-му році, Пуччіні закінчує оперу Дівчина із заходу, про яку згодом говорить, як про найсильніший свій опус. Спроба написати оперету (очевидно із-за неймовірної у той час популярності жанру, в якому тоді передували Франц Легар і Імре Кальман) закінчилася невдачею. У 1917-му році Пуччіні закінчує переробку своєї оперети в оперу (Ластівка).

У 1918-му році відбулася прем'єра триптиху опер, що складається з трьох одноактних опер (у паризькому стилі, відомому як гранд-гиньоль: жахи, сентиментальна трагедія, і фарс. Остання, фарсова, частина, під назвою «Джанні Скікки», здобула популярність і іноді виконується в один вечір з оперою МасканьїСільська Честь, або з оперою ЛеонкаваллоПаяци.

Помер Пуччіні в 1924-му році із-за наслідків операції горла, в брюссельській клініці. Останній акт його останньої опери (Турандот) залишився незавершеним. Є декілька версій кінцівки, найчастіше виконується версія, написана Франком Альфано. На прем'єрі цієї опери диригент, близький друг композитора, Артуро Тосканіні зупинив оркестр на тому місці, де починалася частина, написана Альфано. Поклавши паличку, диригент обернувся до публіки і сказав, «Тут опера кінчається, тому що у цей момент маестро помер».

Композиторський стиль

Не схильний до музичного новаторства, Пуччіні просто використовував прийоми, що подобалися йому, винайдені попередниками і сучасниками (зокрема, Верді, Вагнером, і веристамі). Незвичайно обдарований мелодично, він твердо слідував своєму переконанню, що музика і дія в опері повинні бути нерозривні. З цієї причини, зокрема, в операх Пуччіні немає увертюр. Завдяки мелодійному багатству своїх творів, опери Пуччіні, поряд з операми Верді і Вагнера, є найчастіше виконуваними операми в світі. Рідкісний оперний театр сьогодні насмілюється скласти репертуар сезону, не включивши в нього хоч би один твір цього композитора.

Послідовники

Мелодичний вплив Пуччіні був величезний. Пуччіністамі назвав його послідовників Іван Соллертинський, відзначивши, що «самим ярим» представником цього руху став Кальман. До «пуччіністів» також відносять Ф.Легара та І.Дунаєвського.

Сучасники про Пуччіні

• У 1912-му році один дуже відомий італійський критик, у зв'язку з постановкою однією з опер Пуччіні, написав в своїй статті наступне. «Це просто ганьба, що світ думає, ніби італійська музика — це, в основному, твори цього старомодного мелодиста, тоді як в Італії є такі композитори-інтелектуали, як Ільдебрандо Піцетті».
• Інший критик, Карло Берсезіо, так описав свої враження від прем'єри «Богема» (у «La gazetta») — «Богема не залишить ніякого сліду в історії оперного театру. Авторові цієї опери слід визнати свій твір помилкою».
• Видавець Рікорді, дізнавшись про сумніви, що терзали композитора під час перших репетицій «Богеми», написав йому — «Якщо цією оперою ви не попали в точку, маестро, я зміню професію і почну торгувати салямі».
• Лібреттист Ілліка писав Пуччіні, «Працювати з вами, Джакомо — це як жити в пеклі. Сам Іов не виніс би таких мук».
• У 2006-му році опера «старомодного мелодиста» «Богема» відзначила своє сторіччя. У другій половині двадцятого століття вона зайняла місце в п'ятірці найчастіших виконуваних в світі опер і з тих пір з цієї п'ятірки вже не виходила.

NB

Незадовго до смерті Пуччіні відмічає в одному з своїх листів, що «опера закінчилася як жанр, оскільки люди втратили смак до мелодії і готові терпіти музичні композиції, що не містять нічого мелодійного».

Опери

• «Вілліси» («Le Villi») (1884)
• «Едгар» (1889)
• «Манон Леско» (по А. Ф. Прево, 1893)
• «Богема» (по А. Мюрже, 1896)
• «Тоска» (по В. Сарду, 1900)
• «Мадам Баттерфляй» (по Д. Беласко, 1904; також відома під назвою «Чіо-Чіо-сан»)
• «Дівчина з Заходу» (по Д. Беласко, 1910)
• «Ластівка» (1917)
• «Триптих» («Плащ», «Сестра Анджеліка», «Джанні Скіккі»; 1918)
• «Турандот» (по К. Гоцці, завершена після смерті композитора Ф. Альфано).

Література

• Нестьев И. Дж. Пуччини. Очерк жизни и творчества. М., 1966
• Левашева О. Пуччини и его современники. М., 1980