Рі́хард Штра́ус (Richard
Strauss; 11 червня 1864 — 8 вересня 1949) — німецький композитор.
Біографія
Народився у Мюнхені. Батьком композитора був оперний валторніст Франц Штраус, який дав йому початкову
музичну освіту. В 1882 Ріхард поступив до Мюнхенського університету, де вивчав
історію та філософію, однак через рік кинув його і переїхав до Мюнхена. В
1885 став асистентом Ганса фон Бюлова, тоді — придворного
капельмейстера в Мюнхені, а через рік зайняв його місце на цій посаді.
Перші композиції Штрауса близькі за стилем Мендельсону і Р.Шуману.
У Мюнхені Штраус захопився творчістю Р. Вагнера, цьому сприяло знайомство зі
скрипальом Александро Ріттером, чоловіком однієї з племінниць Вагнера.
Нове зацікавлення породило симфонічну поему «Дон Жуан», що вважається
першим зрілим твором Р.Штрауса. Прем'єра поеми в 1889 році розділила
публіку, однак сам автор так описав свої враження: «Тепер тішу себе
думкою, що став на шлях, який хотів би обрати, цілком свідомий, що не
було митця, якого люди не вважали би божевільним». В наступних роках він
написав ще ряд симфонічних поем: Tod und Verklärung (Смерть і
визволення, 1888-89), Till Eulenspigels lustige Streiche (Пригоди Тіля
Уленшпігеля, 1894-95), Also sprach Zarathustra (Так говорив Заратустра,
1896), Don Kichot (Дон Кіхот, 1897) i Ein Heldenleben (Життя героя,
1897-98).
В 1901- 09 Ріхард Штраус очолює Всенімецьку музичну спілку. В цей час
він звертається до оперного жанру. Перші дві опери — Гутрам (1894) i
«Згаслі вогні» (1901) не були вдалі, однак «Саломею» (1905) публіка
сприйняла гаряче і неоднозначно, як і Дон Жуана. Нетрадиційна тематика,
як і сповнене дисонансами та хроматизмами звучання забезпечили опері
неабияку зацікавленість. В Нью-Йорку через протести публіки оперу зняли
вже після першої вистави. В інших оперних театрах ця опера мала успіх,
що дозволило Ріхарду Штраусу побудувати свій будинок в
Гарміш-Партенкірхені виключно за рахунок доходів від уявлень цієї опери.
Наступною оперою Штрауса була «Електра», в якій Штраус ще інтенсивніше
використовує дисонанси. З цієї опери починається співпраця Штрауса з
поетом Гуго фон
Гофмансталем. Їх спільна робота над іншими творами була довгою і
плідною. Однак, у своїх наступних операх Штраус більш обережний у
використанні гармонічної мови, тому такі твори, як Кавалер троянди
(1910) отримують великий успіх у публіки.
В 1907
році в Парижі Штраус був на виставі опери Пелеас і
Мелізанда Шаблон:Дебюссі.
Ромен Роллан так описує цей епізод:
-
[Штраус] слухає з глибокою увагою. […] Однак нічого
не розуміє. Після першої дії спитав мене: <І все в такий
спосіб?> — Так! — <Нічого більше?... В тому нічого нема... Нема
музики... Немає стрижню... не тримається. Жодної музичної фрази. Жодного
розвитку.> […] Я намагаюся пояснити Штраусові стриманість цього
твору, повного нюансів і півтонів, цей імпресіонізм, тонкий і поетичний
завдяки малим барвним плямам, що кладуться навколо. […] Видатний
німецький митець сьогодні далекий від того, щоб припускати, що величчя
може бути в досконалій гармонії, рівновазі, доброму смаці. |
З 1908 року Р.Штраус обіймає посаду генерал-музик-директора в Берліні, в
1917-1920 викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, у
1919-1924 - головний диригент Віденської опери, де поряд із класичним
репертуаром поставив свої опери "Аріадна на Наксосі" (вперше у 1912
році) і "Жінка без тіні" (1919). В 1924 виїхав у Гарміш-Партенкірхен, але продовжував
виступати з концертами у Відні.
З приходом до влади нацистів, 1933 року Штраус був призначений
головою Імперської музичної палати. Будучи на цьому посту, 1936 року
Штраус написав гімн до Олімпійських ігор і сам продиригував їм. 1938
року він написав одноактну оперу "День миру", що сприймалося як
завуальована критика нацизму, з початком війни опера була знята з
репертуару. Упродовж війни Штраусу неодноразово довелося докладати
зусиль, щоб врятувати свою невістку Алісу, що мала єврейське походження.
1945 року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці з
нацистами, але вирок був виправдовувальним. Три останні роки свого життя
Штраус прожив у Швейцарії, помер композитор у Німеччині, в
Гарміш-Партенкірхен.
"У моєму житті було все, про що один дозволено мріяти, якщо бог
позбавить мене цього - ми з ним будемо квити. Але я до кінця залишуся
оптимістом"
Бібліографія
- Del Mar, Norman (1962). Richard Strauss. London: Barrie &
Jenkins. ISBN 0-214-15735-0.
- Tuchman, Barbara W. (1966, reprinted 1980). The Proud Tower
chapter 6. Macmillan, London. ISBN 0-333-30645-7.
- Gilliam, Bryan (1999). The Life of Richard Strauss.
Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-57895-7.
- Kennedy, Michael (1999). Richard Strauss: Man, Musician, Enigma.
Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-58173-7.
- Osborne, Charles (1991). The Complete Operas of Richard Strauss.
New York City: Da Capo Press. ISBN 0-306-80459-X.
- Wilhelm, Kurt (1989). Richard Strauss: An Intimate Portrait.
London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-01459-0.
- Youmans, Charles (2005). Richard Strauss's Orchestral Music and
the German Intellectual Tradition: the Philosophical Roots of Musical
Modernism. Bloomington: Indiana University Press. ISBN 0-253-34573-1.
|