Ранні роки

Народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). У 1808 Шуберт був прийнятий «півчим хлопчиком» в придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися В. Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція). Протягом 1810—1813 він написав безліч творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні (у тому числі Скаргу Агари, Hagars Klage, 1811).

1810-ті роки

В 1813 році він поступив у вчительську семінарію і через рік почав викладати в школі, де служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня1813) — це був перший шедевр Шуберта.

Протягом ряду років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну посаду, але безуспішно. Незважаючи на це 1815—1816 роки відзначились феноменальною продуктивністю юного генія. В 1815 він написав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька струнних квартетів і близько 150 пісень. В 1816 з'явилися ще дві симфонії — Четверта («Трагічна», до-мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад 100 пісень. Серед пісень цих років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар» (Erlkönig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.

В цей час навколо Шуберта склався гурток друзів — поклонників його творчості, які надавали йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Й. Шпаун, поет-любитель Ф. Шобер, поет І. Майрхофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд, композитор А. Гюттенбреннер і інші). У колі друзів і знайомих часто власними силами виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».

Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч із відомим баритоном Йоганом Міхаелем Фоґлем, яку влаштував Ф. фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень Шуберта Фоглем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 залишив службу і виїхав у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естергазі, де виконував обов'язки вчителя музики. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт написав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.

Після повернення до Відня Шуберт одержав замовлення на оперету (зінгшпіль) під назвою «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder). Вона була закінчена до січня 1819 року і виконана в «Кертнертортеатрі» у червні 1820 року. Літні канікули в 1819 році Шуберт провів разом з Фоглем у Верхній Австрії, де й створив широко відомий фортепіанний квінтет «Форель» (ля мажор).

1820-ті роки

Наступні роки виявилися для Шуберта важкими, оскільки він через свій характер не вмів домагатися прихильності впливових віденських музичних діячів. Романс «Лісовий цар», опублікований як ор. 1 (очевидно, в 1821), поклав початок регулярному виданню творів Шуберта. У лютому 1822 він закінчив оперу «Альфонсо й Естрелла» (Alfonso und Estrella); у жовтні була написана «Незакінчена симфонія» (сі мінор).

Наступний рік відзначений у біографії Шуберта хворобами та зневірою композитора. Його опера не була поставлена; він написав ще дві — «Змовники» (Die Verschworenen) і «Ф'єррабрас» (Fierrabras), але й вони не були поставлені. Чудовий вокальний цикл Прекрасна млинарка (Die schöne Müllerin) і схвально прийнята слухачами музика до драматичної п'єси Розамунда (Rosamunde) свідчать, що Шуберт не опускав руки. На початку 1824 він працював над струнними квартетами ля мінор і ре мінор («Смерть і Дівчина») і над октетом фа мажор, однак матеріальні проблеми змусили його знову повернутись до вчителської роботи у родині Естергазі. Літнє перебування в Желізі позитивно вплинуло на здоров'я Шуберта. Він написав там два опуси для фортепіано в чотири руки — сонату «Великий дует» (Grand Duo) до мажор і Варіації на оригінальну тему ля-бемоль мажор. В 1825 він знову відправився з Фоглем у Верхню Австрію, де друзям зробили дуже теплий прийом. Пісні на слова Вальтера Скотта (до них належить знаменита Ave Maria) і фортепіанна соната ре мажор відбивають щиросердечне відновлення їхнього автора.

В 1826 Шуберт клопотав про надання йому місця капельмейстера в придворній капелі, але клопотання не було задоволено. Його останній струнний квартет (соль мажор) і пісні на слова Шекспіра (серед них «Ранкова серенада») з'явилися під час літньої поїздки у Веринг, село під Віднем. У самому Відні шубертівські пісні були в цей час широко відомі; у приватних будинках регулярно проводилися музичні вечори, присвячені винятково його музиці — т.зв. шубертіади. В 1827, серед іншого, були написані вокальний цикл «Зимовий шлях» (Winterreise) і цикли фортепіанних п'єс (Музичні моменти й експромти).

Хвороба і смерть

В 1828 з'явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп композиторської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. В останній рік були написані такі шедеври як Симфонія до мажор, вокальний цикл, посмертно виданий під назвою «Лебедина пісня», струнний квінтет до мажор і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше видавці відмовлялися брати великі твори Шуберта або платили мізерно мало; нездоров'я перешкодило йому поїхати за запрошенням з концертом у Пешт.

Помер Шуберт від тифу19 листопада1828.

Шуберт був похований поруч із Бетховеном, який помер роком раніше. 22 січня1888 прах Шуберта був перепохований на Центральному цвинтарі Відня.

Творчість

Вокальна музика

Найважливіше місце в творчості Шуберта зайняла пісня для голосу і фортепіано (німецький Lied; жанр, відповідний романсу). В цьому жанрі Шубертові вдалося досягти втілення глибокого змісту за рахунок тіснішого поєднання слова і музики, зростання значущості та індивідуалізації музичних образів. Вокальна мелодія в піснях Шуберта (що нерідко включає речитативні елементи) переважно містить в собі цілісне музичне узагальнення. Партія фортепіано має важливе виразне, а часто й музично-зображувальне значення. Шуберт розвинув і збагатив колишні типи пісень, створив новий тип пісні наскрізного розвитку з об'єднавчим варійованим мотивом в партії фортепіано, а також перші зрілі зразки пісенного циклу.

У піснях Шуберта (близько 600) представлені вірші близько 100 поетів. Для кожного значного поета композитор знаходив відповідні для поезії стилістичні прийоми. Найбільше значення для пісенної творчості Шуберта мали Й. В. Гете (близько 70 пісень, зокрема «Лісовий цар», «Гретхен за прядкою»), Фрідріх Шиллер (понад 40, зокрема «Скарга дівчини», «Група з Тартар»), Вільгельм Мюллер (пісенні цикли «Прекрасна млинарка» і «Зимова мандрівка»), Гайнріх Гейне (6 пісень, зокрема «Двійник»), Й. Майрхофер (47 пісень).

До пісень Шуберта примикають квартети для чоловічих і жіночих голосів, хори, твори на зразок кантат і ораторій. В духовних творах, з яких особливо значні 2 останні меси (1819 і 1828), Шуберт, подібно Й. С. Баху, виражав прості людські відчуття. Завершені композитором 3 опери і 6 зінґшпілів за його життя не ставилися і не стали репертуарними, головним чином через погані лібрето. 3 драматичних п'єси, до яких Шуберт написав музику, не утрималися на сцені, проте увертюра і танці з музики до п'єси Г.Шези «Розамунда…» (1823) широко виконуються.

Інструментальна музика

В інструментальних творах Шуберт часто використовував співучі, закруглені ліричні теми пісенного типу, які розробляв головним чином як ціле, даючи їм різне «освітлення». З 9 завершених симфоній Шуберта остання (До мажор, остаточна редакція — 1828) витримана в героїко-епічних тонах. Поглибленим психологізмом насичена двохчастинна лірико-драматична «Незакінчена» симфонія сі мінор (1822). З концертних увертюр популярність отримали 2 «увертюри в італійському стилі» (1817).

Багато камерних інструментальних творів Шуберта пов'язано з поширеним тоді в Австрії домашнім музикуванням, зокрема життєрадісний фортепіанний квінтет «Форель» (1819), в передостанній частині якого варіюється тема однойменної пісні. Ряду творів властиві риси оркестральності. Найбільш значні — струнний квінтет До мажор (1828) і 3 останні струнні квартети — ля-мінорний (1824), ре-мінорний, що включає варіації на тему пісні Шуберта «Смерть і Дівчина» (1824-26), і Соль-мажорний (1826).

Фортепіанна музика — одна з основних сфер творчості Шуберта. У фортепіанних сонатах Шуберт зазнав впливу Бетховена, проте знайшов власне трактування жанру. Найвизначніші з них — сонати ля мажор (1819), ля мінор (1823), ля мінор, Ре мажор, Соль мажор (1825), Сі-бемоль мажор (1828). У фантазії «Блукач», в якій використана тема однойменної пісні, Шуберт ніби передбачає структуру симфонічних поем Ференца Ліста. «Експромти» (11, 1827-28) і «Музичні моменти» (6, 1818-28) — романтичні фортепіанні мініатюри, що передбачили характерні риси фортепіанної музики Фридерика Шопена і Ференца Ліста. Фортепіанні танці Шуберта — вальси, лендлери, німецькі танці, екосези, галопи (більше 400) — важливий крок на шляху до поетизації танцю. Шуберт створив також багато творів для фортепіано в 4 руки, серед яких Фантазія фа-мінор (1828), Угорський дивертисмент (1824), варіації, марші, полонези та ін.

Творчість останніх років

У деяких творах Шуберта останніх років («Зимовий шлях», пісні на тексти Гейне) поглибилися драматичні, навіть трагічні настрої. Проте і в ці роки їм протистояли твори (включаючи пісні), сповнені енергії, сили, мужності, життєрадісності. За життя Шуберт отримав визнання головним чином як автор пісень; багато його великих інструментальних творів було вперше виконано через десятиліття після смерті («велика» симфонія до мажор в повному об'ємі вперше прозвучала під керівництвом Фелікса Мендельсона в 1839, «Нескінчена» симфонія в 1865). Проте справжнє визнання інструментальна музика Шуберта отримала лише у 20 столітті.

Список творів

Сценічні твори

• Опери
  • «Порука» («Die Bürgschaft», не закінчена, 1816)
  • «Сакунтала» (ескізи, 1820)
  • «Альфонсо і Естрела» (1821-22)
  • «Ф'єрабрас»(1823)
  • «Граф фон Гляйхен» (незакінчена, 1827-28)
• Зінгшпілі
  • «Лицар дзеркала» (Der Spiegelritter, 1811)
  • «Розважальний замок сатани» (Des Teufels Lustschloss, 1814)
  • «4 роки на посту» (Der vierjährige Posten, 1815)
  • «Фернандо» (1815)
  • «Клаудіна фон Вілла Белла» (2-й і т-3-й акти загублені)
  • «Друзі з Саламанки» (Die Freunde von Salamanka, 1815)
  • «Адраст» (1817)
  • «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder,1819)
  • «Заговорщики» (Die Verschworenen, 1823)
  • «Чарівна арфа» (Die Zauberharfe, 1820)
  • «Розамунда» (Rosamunde, 1823)

Для солістів хору і оркестру

• 7 мес (1812, збереглися фрагменти; 1814; 2-1815, 1816; 1819-22; 1828)

• Німецький реквієм (1818)
• Німецька меса (1827)
• 7 Salve Regina
• 6 Tantum ergo
• 4 Kyrie eleison
• магніфікат (1815)
• 3 оферторіуми
• 2 Stabat Mater
• ораторії і кантати

Для симфонічного оркестру

• 9 симфоній

Вокальні твори

близько 600 пісень, в тому числі:

• На слова Й. В. Гете — близько 70, в тому числі «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade), «Жалібна пісня пастуха», «Лісовий цар» (1816) та ін.
• На слова Ф.Шиллера — 41, в тому числі «Скарга дівчини»,
• На слова Мюлера
  • Цикл «Моя чарівна мельничка» (Die Shöne Müllerin)
  • Цикл «Зимовий шлях» (Die Winterreise, op.89, 1923)
• На слова Гайнтріха Гейне, в тому числі «Двійник»

Вокальні ансамблі, зокрема

• Вокальні квартети для 2 тенорів і 2 басів
• Вокальні квінтети для 2 тенорів і 3 басів

Камерні ансамблі

• Для скрипки і фортепіано -
  • 3 сонати (ре мажор, ля мінор і соль мінор (1816))
  • фантазія (1827)
  • 2 великі дуети і 3 маленькі дуети
• Соната для арпеджіоне і фортепіано

• Для скрипки і фортепіано -
  • 3 сонати (ре мажор, ля мінор і соль мінор (1816))
  • фантазія (1827)
  • 2 великі дуети і 3 маленькі дуети
• Соната для арпеджіоне і фортепіано

Для фортепіано

Для фортепіано в 2 руки:

• 23 сонати (в т. ч. 6 незавершених; 1815-28),
• фантазія (1822, і ін.),
• 11 експромтів (1827-28),
• 6 музичних моментів (1823-28),
• понад 400 танців (вальси, лендлери, німецькі танці, менуети, екосези, галопи й ін.; 1812-27);
• рондо, варіації й інші п'єси,

Для фортепіано в 4 руки:

• 2 сонати (1818; 1824 — «Великий дует»)
• увертюри,
• фантазії,
• Угорський дивертисмент (1824),
• рондо,
• варіації,
• полонези,
• марші

Бібліографія

• Воспоминания о Франце Шуберте / Сост., перевод, предисл. и примеч. Ю. Н. Хохлова. М., 1964.
• Вульфиус П. Франц Шуберт: Монография. — М.: Музыка, 1983. — 447 с., ил., нот.
• Ганзбург Г. И. Статьи о Шуберте. — Харьков: РА, 1997. (Институт музыкознания. Шубертовское общество.) ISBN 966-7012-11-5. 2-е изд. М.: Издательство «Торопов», 1997.
• Конен В. Шуберт. — изд. 2-е, доп. — М.: Музгиз, 1959. — 304 с.
• Харківські асамблеї. Міжнародний музичний фестиваль 1993 р. "Шуберт та український романтизм”. Збірка матеріалів / Упорядник Г. І. Ганзбург. — Харків, 1993. — 132 c.
• Хохлов Ю. Н. "Зимний путь" Франца Шуберта. — М., 1967. — 462 c.
• Хохлов Ю. Н. О последнем периоде творчества Шуберта. — М., 1968. — 220 c.
• Хохлов Ю. Н. Шуберт. Некоторые проблемы творческой биографии. — М., 1972. — 414 c.
• Хохлов Ю. Н. Песни Шуберта: Черты стиля. — М.: Музыка, 1987. — 302 с., нот.
• Франц Шуберт: К 200-летию со дня рождения: Материалы Международной научной конференции. — М.: Прест, 1997. — 126 c. ISBN 5-86203-073-5
• Франц Шуберт и русская музыкальная культура / Отв. ред. Ю. Н. Хохлов. — М., 2009. — 384 c. ISBN 978-5-89598-219-8
• Франц Шуберт и русская музыкальная культура / Отв. ред. Ю. Н. Хохлов. — М., 2009. ISBN 978-5-89598-219-8
• Шуберт и шубертианство. Сборник материалов научного музыковедческого симпозиума. / Сост. Г. И. Ганзбург. — Харьков, 1994. — 120 c.
• Alfred Einstein: Schubert. Ein musikalisches Porträt, Pan-Verlag, Zürich 1952 (als E-Book frei verfügbar bei http://www.musikwissenschaft.tu-berlin.de/wi)
• Peter Gülke: Franz Schubert und seine Zeit, Laaber-Verlag, Laaber 2002, ISBN 3-89007-537-1
• Peter Härtling: Schubert. 12 moments musicaux und ein Roman, Dtv, München 2003, ISBN 3-423-13137-3
• Ernst Hilmar: Franz Schubert, Rowohlt, Reinbek 2004, ISBN 3-499-50608-4
• Kreissle, «Franz Schubert» (Вена, 1861);
• Von Helborn, «Franz Schubert»;
• Rissé, «Franz Schubert und seine Lieder» (Ганновер, 1871);
• Aug. Reissmann, «Franz Schubert, sein Leben und seine Werke» (Б., 1873);
• H. Barbedette, «F. Schubert, sa vie, ses oeuvres, son temps» (П., 1866);
• M-me A. Audley, «Franz Schubert, sa vie et ses oeuvres» (П., 1871).