Біографія

Дитинство

Музичні здібності Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві. За спогадами сестри: «Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради забави почав навчати його декільком менуетам та п'єсам на клавірі. Він міг грати без помилок і з найвищою витонченістю, і чітко витримуючи час. У віці п'яти років він уже писав невеличкі п'єси, які грав батькові, а той їх записував на папір».

З раннього дитинства батько вчив Вольфганга гри на фортепіано і скрипці. У часи дитинства Моцарта його родина здійснила декілька подорожей Європою, під час яких дітей виставляли на показ як вундеркіндів. Так, 1762 року Моцарт із сестрою виступав при Дворі курфюрста Баварії в Мюнхені, згодом у цьому ж році при Імператорському дворі у Відні та Празі, пізніше - при дворах в Мюнхені, Мангеймі, Парижі, Лондоні та Гаазі. Моцарт зустрічався з багатьма музикантами, особливо впливовою була для нього зустріч з Йоганном Крістіаном Бахом у Лондоні в 1764-65 роках. 

Роки подорожей

В 1769-1773 Леопольд і Вольфганг Амадей Моцарти здійснили ще ряд концертних турів. В часі цих подорожей, Моцарт був прийнятий у члени Болонської академії. 11 квітня 1770 року у Римі він з батьком відвідав суботню передвеликодню месу у Систинській каплиці, де він почув «Miserere»Ґреґоріо Аллеґрі, а потім записав цей твір нотами повністю з пам'яті, припустившись лише декількох незначних помилок, таким чином зробивши першу нелегальну копію цієї власності Ватикану, що ретельно охоронялася.

В Мілані Моцарт написав оперу «Mitridate Re di Ponto» (1770), що виконувалася з великим успіхом. Завдяки цьому композиторові замовляли нові опери, якими стали «Ascanio in Alba» (1771) та «Lucio Silla» (1772). Ближче до кінця останньої італійської подорожі Моцарт написав перший із творів, що і сьогодні широко виконується — соло кантату «Exsultate, jubilate», К.165.

1773 року Моцарт був найнятий на посаду придворного музиканта правителем Зальцбурга принцом-архієпископом Ієронімусом Коллоредо. Хоча в Зальцбурзі Моцарт мав багато прихильників, низька зарплатня і брак можливості для оперних постановок змушували Моцарта шукати іншого місця роботи. З цією метою в наступні роки і Вольфганг і Леопольд Моцарти здійснили подорожі до Відня і Мюнхена, проте обидві були безуспішними.

В 1777-1778 роках Моцарт здійснив поїздку в Париж і Мангейм, німецьке місто, відоме на той час провідним симфонічним оркестром. Симфонічний стиль, відпрацьований композиторами, що працювали в Мангеймі увійшов в історію музики, як Мангеймська школа, і зіграв вирішальну роль у становленні жанру симфонії.

Проте постійної роботи Моцарту не вдалося знайти і в Мангеймі. Існує думка, що проблема була в конфлікті між Вольфґанґом та його батьком Леопольдом, який наполягав на тому, щоб Моцарт знайшов високооплачувану роботу, яка б дозволила підтримувати всю родину. На думку Вольфґанґа, було б краще осісти у великому місті, працювати як вільно найманий мистець і потроху здобути популярність серед аристократії, аби отримати пізніше важливу роботу. Раніше така стратегія добре спрацювала з іншими музикантами, наприклад з Йозефом Гайдном.

У Відні

У січні 1781 року в Мюнхені із значним успіхом відбулася прем'єра опери Моцарта «Ідоменей». У березні композитора було викликано до Відня, де його роботодавець принц-архієпископ Коллоредо Зальцбурзький брав участь у святкуваннях, присвячених сходженню на трон імператора Йозефа ІІ. Втім, Моцарт, який щойно був ображений тим, що Коллоредо поводився із ним як з простим слугою, і особливо коли архієпископ заборонив йому виступити перед імператором (за плату, яка дорівнювала б половині його річної зарплатні в Зальцбурзі). Cварка з Коллоредо підсилювалась тим, що батько Моцарта схилявся на бік архієпископа, надсилаючи безліч гнівних листів синові з вимогою працювати на Коллоредо, у той час як сам Вольфґанґ наполягав на своєму бажанні розпочати власну кар'єру у Відні наодинці.

Врешті у червні 1781 року Моцарт звільнився з роботи, тим самим вивільнившись одночасно від гнітючого роботодавця та від батькових вимог повернутися. Це стало революційним кроком на життєвому шляху Моцарта і мало важливий вплив на його подальшу долю.

Кар'єра у Відні складалася досить успішно. Моцарт часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом у Відні. 1782 року він одружився на Констанції Вебер, яка народила від нього 6 дітей, проте вижили лише двоє - Карл Томас (1784—1858) та Франц Ксавер Вольфганг (1791—1844; згодом теж став композитором).

Протягом 1782—1783 років Моцарт, з допомогою та під впливом барона Готтфріда ван Світена, який володів багатьма манускриптами творів майстрів бароко, близько ознайомився з працями Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя, що згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта. 

Через деякий час по переїзді до Відня Моцарт познайомився з Йозефом Гайдном, який надзвичайно високо оцінив талант Моцарта. У листі донці, Леопольд Моцарт наводить таку оцінку Й.Гайдном свого сина: «Перед ім'ям Господа і як чесна людина, я кажу Вам, що Ваш син — найвеличніший композитор для мене, якого я знаю особисто чи на ім'я. Він має смак, більш того, має відмінне знання мистецтва композиції» 

Протягом 1782—1785 років Моцарт дав цикл концертів, під час яких він виступив в якості соліста на власних фортепіанних концертах. Щосезону від писав по 3-4 фортепіанних концерти, однак через те, концертні зали були зайняті, він орендував незвичні приміщення: велику кімнату у будинку апартаментів Тратнерхоф і бальну кімнату в ресторані Мельгрубі. Концертні сезони були дуже популярні і концерти, написані для них Моцартом, вважаються в числі найкращих його творів.

14 грудня 1784 року Моцарт став масоном, вступивши в масонську ложу «Wohltätigkeit» («Благодійність»). Вільне масонство відіграло важливу роль у подальшому житті Моцарта; він відвідував численні зібрання, частина його друзів були масонами, і з різних приводів він писав масонську музику.

1786—1787: Повернення до опери

Незважаючи на великий успіх опери «Die Entführung aus dem Serail», Моцарт мало писав опери протягом наступних років, створивши тільки дві незавершені роботи та одноактну оперу «Der Schauspieldirektor». Однак, близько кінця 1785 року Моцарт облишив регулярне написання фортепіанних концертів і розпочав оперну співпрацю з лібретистом Лоренцо да Понте. У 1786 році у Відні відбулася успішна прем'єра «Весілля Фігаро», того ж року ще більший успіх ця опера мала у Празькій постановці. Завдяки успіху Моцарт римав замовлення від Да Понте на наступну оперу - нею стала опера «Дон Жуан». Прем'єра цієї опери мала грандіозний успіх у 1787 році в Празі, і була знову поставлена з таким самим успіхом у Відні в 1788 році. Обидві опери розглядаються у числі найважливіших робіт Моцарта, і досьогодні вважаються основою оперних репертуарів; їхня музична складність викликала труднощі на прем'єрах як у виконавців, так і у слухачів.

У грудні 1787 року Моцарт отримав пост «камерного композитора» при дворі Імператора Йозеф ІІ, що звільнися зі смертю Ґлюка. Моцарт скаржився Констанці про те, що «платня була завелика як для того, що він робив, і замала як для того, що він міг би зробити». Втім, згідно записів двору Йосифа, імператорові важливо було мати впевненість у тому, що Моцарт, якого він поважав, не залишить Відень у пошуках кращого місця де інде.

У 1787 році молодий Людвіг ван Бетховен приїхав до Відня на два тижні в надії повчитись у Моцарта. Свідчення про те, що трапилось під час цього візиту суперечливі, і розглядаються принаймні дві гіпотези: що Моцарт прослухав Бетховена і похвалив його, і що Моцарт відмовився навчати Бетховена, і вони після цього більше не зустрічались.

Останні роки

Австро-турецька війна (1788-1791) ускладнила економічну ситуацію в Австро-Угорищині, що не могло не позначитися негативно і на музичному житті країни.

В середині 1788 року Моцарт з родиною переїхав із центру Відня у більш дешеві апартаменти в передмісті. Моцарт почав позичати гроші, здебільшого у свого друга-масона Міхаеля Пушберга. У цей час він страждав від депресії, його продуктивність теж знизилась. Основні роботи цього періоду включають останні три симфонії (1788: 39, 40, 41) і останню з трьох опер Да Понте, «Cosi fan tutte», прем'єра якої відбулася у 1790 році. У цей час Моцарт багато подорожував, сподіваючись поліпшити свій фінансовий стан: на весні 1789 року він відвідав Лейпциг, Дрезден та Берлін, а у 1790 році він побував у Франкфурті, Мангеймі та інших німецьких містах. Результатом цих подорожей був лише окремий успіх, який не вирішував фінансових проблем Моцарта.

Останній рік життя Моцарта був роком величезної продуктивності і особистого відновлення. Зокрема, у цей період Моцарт написав оперу «Чарівна флейта», фортепіанний концерт К.595, концерт для кларнета К.622, останній із серії струнних квінтетів к.614, мотет «Ave verum corpus» К.618 і незавершений «Реквієм» К.626. Дещо покращився і фінансовий стан Моцарта завдяки заможним шанувальникам та продажу написаної раніше танцювальної музики. Значний успіх мала опера «Чарівна флейта», вперше поставлена у Відні 30 вересня 1791 року, а також «Маленька масонська кантата» К.623, прем'єра якої відбулася 15 листопада 1791 року.

Восени 1791 Моцарт захворів, перебуваючи у Празі на прем'єрі своєї опери «La clemenza di Tito», написаної на замовлення у 1791 році для коронаційних святкувань імператора. Під кінець листопаду Моцарт уже не зміг вставати з ліжка, за ним доглядали Констанція, її молодша сестра Софі та сімейний лікар Томас Франц Клоссет. Є свідчення, що Моцарт був щосили прагнув закінчити свій «Реквієм», однак достеменно невідомо, чи були фрагменти, дописані Зюсмайєром надиктовані йому Моцартом.  

Моцарт помер о 1-й годині ранку 5 грудня 1791 року. Згідно з тогочасною віденською традицією він був похований 7 грудня в загальній могилі, на цвинтарі Сент-Маркс за містом. Причина смерті Моцарта не може бути названа напевно. Найбільш вірогідною вважають версію, що Моцарт помер від ревматичного поліартриту, яким хронічно страждав починаючи з дитинства. Існує також відома легенда про те, що Моцарт був отруєний композитором Антоніо Сальєрі, проте ця версія не має жодних доказів. 

Скромне поховання Моцарта не відображує ставлення суспільства до нього як до композитора: панахида та концерти у Відні та Празі були добре організовані. Проте, згідно тогочасним законам, поховання осіб відбувалося згідно місця їх при житті в суспільній їєрархії. На жаль, невисоке походження батька Моцарта спричинило низьке місце в житті (батько — слуга в палаці єпископа Зальцбурга) і відповідно скромне поховання після смерті.

Твори

Опери

1. Духовний зінгшпіль (сценічна ораторія) «Борг першої заповіді» (Die Schuldigkeit des ersten Gebotes, 1-а частина колективного твору, 1767, Зальцбург),
2. Шкільна опера (латинська комедія) «Аполлон і Гіацинт, або Перетворення Гіацинта» (Apollo et Hyacintus, seu Hyacinthi Metamorphosis, лібрето P. Відля по «Метаморфозах» Овідія, 1767, Зальцбургській університет);
   

1. Мітрідат, цар понтійській (Mitridate, re di Ponto, лібрето В. А. Чинья-Санти по Ж. Расину, 1770, Мілан, театр «Реджо дукаль»),
2. Ідоменей, цар крітський, або Ілія і Ідамант (Idomenco, re di Creta, ossia Ilia ed Idamante, 1781, Мюнхен, Резіденцтеатр),
3. Милосердя Тіта (La clemenza di Tito, лібрето П. Метастазіо, переробка До. Маццолі, 1791, Прага, Становий театр);
4. Аськаній в Альбе, serenata teatrale (Ascanio in Alba, лібрето Дж. Паріні, 1771, Мілан, театр «Реджо дукале»),
5. Сон Сципіона, serenata drammatica (Il sogno di Scipione, лібрето П. Метастазіо, 1772, Зальцбург);
6. Луций Сулла, dramma per musica (Lucio Silla, лібрето Дж. де Гамерри, переробка П. Метастазіо, 1772, Мілан, театр «Реджо дукале»);
7. Цар-пастух, dramma per musica (Il re pastore, лібрето П. Метастазіо, 1775, Зальцбург);

1. Удавана простачка (La finta semplice, лібрето М. Коль-теллини по До. Гольдоні, 1768, поставлений 1769, Зальцбург),
2. Уявний садівник (La finta giardiniera, лібрето гадане Р. Кальцабіджі, переробка М. Кольтелліні, 1775, Мюнхен, Редутенхаус),
3. Каїрський гусак (L'oca del Cairo, лібрето Дж. Ва-ресько, 1783, не закінчена; з новим французьким лібрето і доповнена з «Обдуреного жениха» поставлений 1867, Париж),
4. Обдурений жених, або Суперництво трьох жінок із-за одного коханого (Lo sposo deluso, ossia La rivalita di tre donne per un solo amante, 1783, не закінчена),
5. Весілля Фігаро (Lе nozze di Figaro, лібрето Л. Да Понті по комедії «Божевільний день, або Одруження Фігаро» Бомарше, 1786, Відень, «Бургтеатр»),
6. Всі вони такі (Cosi fan tutte, лібрето Л. Да Понті, 1790, Відень, «Бургтеатр»);
7. Дон Жуан, dramma giocoso (Покараний розпусник, або Дон Жуан, Il dissolute punito, ossia Il Don Giovanni, лібрето Л. Да Понті по іспанській легенді, обробленій в комедії «Севільській спокусник, або Кам'яний гість» Тірсо де Моліна, і частково по лібрето Дж. Бертаті з опери «Дон Хуан Тенорьо, або Кам'яний гість» Дж. Гаццаніги, 1787, Прага, Національний театр графа Ностіца); 

1. Бастьєн і Бастьєнна (лібрето Ф. Вайскерна по п'єсі «Любов Бастьєна і Бастьєнни» Ш. З. Фавара, М. Ж. Фавар і Арні, що пародіювала оперу «Сільський чаклун» Же. Ж. Руссо, 1768, Відень, приватний будинок),
2. Заїда (Сераль, Zaide, Das Serail, лібрето А. Шахтнера, 1779 — 80, не закінчена, 1866, Франкфурт-на-Майне, Штадттеатр),
3. Викрадання з Сераля (Die Entfuhrung aus dem Serail, лібрето До. Ф. Брецнера, переробка Р. Стефані-молодшого, 1782, Відень, Нац. прідв. театр — «Бургтеатр»);
4. Директор театру, Komodie mit Musik (Dor Schau-spieldirektor, лібрето Р. Стефані-молодшого, 1786, Відень, палац Шенбрунн);
5. Чарівна флейта, велика опера (Die Zauberflote, лібрето Э. Шиканедера по казці «Лулу, або Чарівна флейта» К. М. Виланда з доп. з його ж казок «Лабіринт» і «Розумні хлопчиська», а також по лібрето К. М. Віланда з доп. з його ж казок «Лабіринт» і «Розумні хлопчиська», а також по лібрето К. В. Хенслера з опери «Свято сонця у брамінів» Венцеля Мюллера, драми «Томас, цар єгипетський» Т. Ф. фон Геблера і роману «Сетос» Же. Террасона, 1791, Відень, «Віденертеатр»); 

Дрібнички (Les petits riens, балетмейстер Же. Ж. Новер, 1778, Париж, театр «Королівська академія музики»);

Для хору

• меси
  17 мес (1768-80, створені в Зальцбурзі, зокрема так звана Коронація, 1779),
  2 меси (1775, створена в Мюнхені; 1783, створена у Відні, не закінчена);
  

• реквієм (1791, не закінчений, з доповненнями Ф- Кс. Зюсмайра, виконаний 1793, Відень);
• 4 літанії,
• 2 вечерні (Vesper), Купе, офферторії, мотети та ін.;
• ораторія (azione sacra) Звільнена Ветулія (La Betulia liberata, слова П. Метастазіо, 1771);

• кантати
  італійська — Давид, що кається (Davidde penitente, 1785),
  німецькі — Надгробна музика (Grabmusik, 1767), Тобі, душа всесвіту (Dir, Scele des Weltalls, 1785), Радість каменярів (Die Maurerfreude, 1785), Ви, що шануєте творця невимірного миру (Die ihr des unermeblichen Weltalls Schopfer ehrt, для голосу з фортепіано, 1791), Маленька масонська кантата (Eine kleine Freimaurer-Kantate, 1791);

Для оркестру

симфонії

1764-65 — Es-dur (К 16); 1765 — D-dur (К 19), B-dur (К 22); 1767 — F-dur (К 76), F-dur (К 43); 1768-D-dur (К 45), G-dur (KA 221, Lambacher; припускають, що написана батьком Моцарта, а Моцарту належить інша, в тій же тональності, що приписувалася батьку, так звана Neue Lambacher), B-dur (KA 214), D-dur (К 48); 1769 — C-dur (К 73); 1770 — D-dur (К 81), D-dur (К 97), D-dur (К 95), D-dur (К 84), G-dur (К 74); 1771 — B-dur (KA 216, Mozart?), F-dur (К 75), G-dur (К 110), C-dur (К 96), F-dur (К 112), A-dur (К 114), F-dur (К 98, Mozart?); 1772 — G-dur (К 124), C-dur (К 128), G-dur (К 129), F-dur (К 130), Es-dur (К 132), D-dur (К 133), A-dur (К 134), D-dur (К 161, К 163: из 3 частей первые 2 — увертюра к опере Сон Сципиона); 1773 — C-dur (К 162), G-dur (К 199), D-dur (К 181), Es-dur (К 184, Ouverture),B-dur (К 182), g-moll (К 183); 1774 — C-dur (К 200), A-dur (К 201), D-dur (К 202); 1778 — D-dur (К 297, Pariser), B-dur (KA 8, Ouverture, Mozart?); 1779 — C-dur (K 318, Ouverture), B-dur (K 319); 1780 — C-dur (К 338); 1782 — D-dur (К 385, Itaffner); 1783 — C-dur (K 425, Linzer); 1786 — D-dur (К 504, Prager); 1788 — Es-dur (K 543), g-moll (К 550), C-dur (K 551, Jupiter);

концерти

• для фортепіано з оркестром- 1773-D-dur (К 175); 1776 — B-dur (K 238), C-dur (К 246); 1777 — Es-dur (К 271); 1782 — A-dur (К 414); 1782-83 — F-dur (К 413), C-dur (К 415); 1784 — Es-dur (K 449), B-dur (K 450), D-dur (K 451), G-dur (K 453), B-dur (K 456), F-dur (K 459, Kronungskonzert I); 1785 — d-moll (К 466), C-dur (К 467), Es-dur (К 482); 1786 — A-dur (К 488), c-moll (K 491), C-dur (К 503); 1788 — D-dur (К 537, Kronungskonzert II); 1791- B-dur (K 595);

• рондо для фортепіано з оркестром—1782-D-dur (К 382), A-dur (К 386);
• концерт для 2 фортепіано з оркестром—1779 — Es-dur (К 365);
• концерт для 3 фортепіано з оркестром—1776 — F-dur (К 242);
• концерти для скрипки з оркестром—1775 — B-dur (К 207), D-dur (К 211), G-dur (К 216), D-dur (К 218), A-dur (До 219) [приналежність М. 3 інших концертів для скрипки, зокрема D-dur (До 271 а, 1777?), оспорюється];
• рондо для скрипки з оркестром—1781 — C-dur (К 373);
• концерт для 2 скрипки з оркестром—1774 — C-dur (К 190, Concertone, Великий концерт):
• концерт для скрипки і альта з оркестром—1779 — Es-dur (К 364, Sintonia concertante, Концертна симфонія);
• концерт для флейти з оркестром-1778 — G-dur (До 313);
• концерт для гобоя (або флейти?) з оркестром—1778- D-dur (К 314);
• концерт для кларнета з оркестром—1791 — A-dur (К 622);
• концерт для фагота з оркестром—1774 — B-dur (К 191);
• концерти для валторни з оркестром—1782-D-dur (К 412); 1783- Es-dur (К 417), Es-dur (K 447); 1786 — Es-dur (К 4115);
• концерт для флейти і арфи з оркестром—1778 — C-dur (К 299);

серенади

• серенади для симфонічного оркестру

1769 — D-dur (К 100), G-dur (К 63), B-dur (К 99, Cassation); 1773 — D-dur (K 185); 1774 — D-dur (К 203); 1775 — D-dur (K 204); 1776 — D-dur (K 250, Haffner), F-dur (К 101, Standchen); 1776-77 — D-dur (К 286, Notturno для 4 оркестрів); 1779 — D-dur (К 320);

• серенади для струнного оркестру-

1776 — D-dur (К 239, Serenata notturna, з квартетом солістів і литаврами); 1787- G-dur (К 525, Eine kleine Nachtmusik);

• серенади для духового ансамблю-

1781 — B-dur (К 361, Gran partita, 12 духових інструментів і контрабас); 1781-82- Es-dur (К 375, секстет); 1782-c-moll (К 388, Nacht-Musique, октет);

дивертисменти

• 7 дивертисментів для оркестру- 1771- Es-dur (К 113, Concerto); 1772- D-dur (К 131); 1773- D-dur (К 205); 1776 — F-dur (К 247), D-dur (K 251); 1777 — B-dur (К 287); 1779 — D-dur (K 334);

• 3 дивертисменти для струнного оркестру—1772-D-dur (K 136), B-dur (К 137), F-dur (K 138);
• дивертисменти для духового ансамблю—1773 (?) — C-dur (К 187, 2 флейты, 6 труб и 4 литавры); 1773 — B-dur (К 186, децимет), Es-dur (К 166, децимет); 1775 — B-dur (KA 227, октет, Mozart?), F-dur (K 213, секстет); 1776- B-dur (К 240, секстет), Es-dur (К 252, секстет), C-dur (К 188, 2 флейты, 6 труб и 4 литавры), F-dur (К 253, секстет); 1777 — B-dur (К 270, секстет), Es-dur (К 289, секстет); 1783 — 5 Divertimenti, Es-dur (KA 229, KA 229a, 2 кларнета або бассетгорна і фагот);

різні п'єси для оркестру і ансамбля-

1766 — Galimathias musicum (Quodlibet, K 32, оркестру з клавіром); 1785 — Maurcrische Trauermusik, c-moll (K 477); 1787 — Ein musikalischer Spab, F-dur (K 522, 2 скрипки, альт, бас і 2 валторни); марші (деякі приєднувалися до серенад), танці (менуети, контрданси, лендлери, «німецькі» і ін.), частини симфоній і др.;

• церковні сонати- для органу (?) та струного оркестру: 1772 (?)-Es-dur (К 67), B-dur (К 68), D-dur (К 69); для органу та струного оркестру: 1772 — D-dur (К 144), F-dur (К 145); 1775 — B-dur (К 212); 1776 — G-dur (К 241). F-dur (K 224), A-dur (К 225), F-dur (K 244), D-dur (К 245); для органу та оркестру: 1776-C-dur (К 263); 1779 — C-dur (К 278), C-dur (К 329);

Камерні твори

Квінтети

• для 2 скрипок, 2 альтів і віолончелі:

1773- B-dur (К 174); 1787 — C-dur (К 515), c-moll (К 406, обробка серенади для дух. інструментів До 388); 1791 — Es-dur (К 614); для 2 скрипок, альта, віолончелі і кларнета: 1789-A-dur (К 581); для скрипки, 2 альтів, віолончелі, валторни (або 2-ій віолончелі): 1782 — Es-dur (К 407); для фортепіано, гобоя, кларнета, валторни і фагота: 1784 — Es-dur (К 452); для скляної гармоніки, флейти, гобоя, альта і віолончелі: 1791 — Adagio und Rondo, c-moll — C-dur (K 617)

Квартети

• для 2 скрипок, альта і віолончелі - 1770 — G-dur (К 80); 1772 — D-dur (К 155), G-dur (К 156); 1772 — 73 — C-dur (К 157), D-dur (К 158); 1773 — B-dur (К 159), Es-dur (К 160), F-dur (К 168), A-dur (К 169), C-dur (К 170), Es-dur (К 171), В-dur (К 172), d-moll (К 173); 1782 — G-dur (К 387); 1783 — d-moll (К 421), Es-dur (К 428); 1784 — B-dur (К 458, Jagdquartett, Охотничий); 1785 — C-dur (К 465); 1786 — D-dur (К 499): 1788 — c-moll (К 546, Adagio und Fuge); 1789 — D-dur (K 575); 1790 — B-dur (К 589), F-dur (К 590); 1782 (1783?) — 5 чотириголосних фуг з Добре темперованого клавіру Й. С. Баха (переклад., К 405);

• для скрипки, альта, віолончелі і флейти: 1777 — D-dur (К 285); 1778 — G-dur (К 285а), C-dur (KA 171), A-dur (K 298)

• для скрипки, альта, віолончелі і гобоя: 1781 — F-dur (К 370);
• для фортепіано, скрипки, альта і віолончелі

тріо-

• для 2 скрипок і віолончелі: 1777 — B-dur (K 266);
• для скрипки, альта і віолончелі; 1782 — 5 триголосних фуг Й. С. Баха і фуга В. Ф. Баха (перекладення і приєднання до кожної фуги вступу, в чотирьох номерах — Adagio М., в двох номерах — перекладення Adagio і Largo з органних сонат Й. С. Баха, K 404 а), 1788 — Divertimento Es-dur (K 563);
• для фортепіано, скрипки і віолончелі: 1776 — B-dur (K 254, Divertimento); 1783 — d-moll (K 442), 1786 — G-dur (K 496), B-dur (K 502); 1788 — E-dur (K 542), C-dur (K 548), G-dur (K 564); для фортепіано, альта і кларнета: 1786 — Es-dur (K 498);

дуети-

• сонати для скрипки і фортепіано: 1762-64 — C-dur (К 6); 1763-64 — D-dur (К 7), B-dur (К 8); 1764 — G-dur (К 9), В-dur (К 10), G-dur (К 11), A-dur (K 12), F-dur (К 13), C-dur (K 14), B-dur (К 15) (сонати К 10-15 для фортепіано і скрипки або флейти, за бажанням з віолончелі); 1766 — Es-dur (К 26), G-dur (К 27), C-dur (К 28), D-dur (K 29), F-dur (К 30), B-dur (K 31); 1778 — G-dur (К 301), Es-dur (К 302), C-dur (К 303), A-dur (K 305), C-dur (К 296), c-moll (K 304), D-dur (К 306); 1779 — B-dur (К 378); 1781 — G-dur (К 379), F-dur (K 376), F-dur (К 377), Es-dur (K 380); 1782 — C-dur (К 403), C-dur (К 404), A-dur (К 402); 1784 — B-dur (K 454); 1785 — Es-dur (К 481); 1787 — A-dur (K 526); 1788 — F-dur (K 547);

• варіації для скрипки і фортепіано — 2 цикла, 1781;
• варіації для скрипки й альта: duo — 1783 — G-dur (К 423), B-dur (K 424); *соната для фагота и віолончелі — 1775 — B-dur (К 292);
• 12 duo для 2 бассетгорнів — 1786 (К 487);

для фортепіано в 4 руки-

• сонати: 1765 — C-dur (К 19d); 1772 — D-dur (К 381); 1774 — B-dur (К 358); 1786 — F-dur (К 497); 1787 — C-dur (К 521);
• варіації- G-dur (К 501);

для 2 фортепіано

• соната: 1781 — D-dur (К 448);
• фуга- 1783 — c-moll (K 426);

для фортепіано

• сонати— 1774 — C-dur (К 279), F-dur (К 280), B-dur (K 281), Es-dur (К 282), G-dur (K 283); 1775 — D-dur (К 284), 1777-C-dur (K 309), D-dur (K 311); 1778 — a-moll (К 310), C-dur (К 330), A-dur (К 331), F-dur (К 332), B-dur (К 333): 1784 — c-moll (К 457): 1788 — F-dur (К 533), C-dur (K 545), F-dur (KA 135, KA 138 a); 1789 — В-dur (К 570), D-dur (K 576);

• варіації—15 циклів (1766-91);
• рондо — 1786 — D-dur (К 485), F-dur (K 494, вошло в сонату К 533); 1787 — a-moll (К 511);
• фантазії- 1782 — c-moll (K 396, спочатку для фортепіано і скрипки), d-moll (К 397); 1785 — c-moll (К 475);
• різні п'єси- Allegro (декілька номерів): менуети, прелюдія і фуга, жига, Adagio, маленький траурний марш;

для органчика- Adagio и Allegro (1790), фантазия, Andante (1791);

для скляної гармоніки -

• Adagio (1791);

Окремі вокальні твори

вокальні твори з оркестром-

• арії (св. 50), ансамблі, хори, пісні;

вокальні твори з фортепіано-

• пісні (30), ансамблі: для декількох голосів (або хорів) — канони (40);

• музика до героїчної драми «Тамос, цар єгипетський» («Thamos, Konig von Agypten» Геблера, 1773, виконана 1774, Відень (?); 2-а редакція 1776 або 1779, Зальцбург)