ДЖАЗ (англ. jazz) — рід професійного музичного мистецт­ва. Виник на Півдні США на межі 19—20 ст. як результат тривалої взаємодії афро-амер. і єв- роп. муз. культур. Джерелами Д. є муз. фольк­лор афро-американців (трудові, релігійні та світські пісні) і фольклор та побутова музика бі­лих переселенців з Європи. Термін "Д." (спершу — jass, пізніше — jazz) вживається з серед. 1910-х — спочатку для позначення ансамблів та виконуваної ними музики.

До гол. системних ознак Д. відносять особливу вик. манеру з характерним інтонуванням та зву- ковидобуванням, відмінним від акад. і спрямо­ваним на відтворення ладоінтонац. строю вок. жанрів фольклору афро-американців; імпрові­заційність (вільну або на основі відомої мелодії) як гол. засіб творення муз. матеріалу; широке застосування варіантно-варіац. принципу роз-
витку; свінґ як специф. якість муз. виконання, особливий психічний стан виконавців і слухачів. Зміни, що відбулися у Д. впродовж 20 ст. (пе­реважання компонованого Д. над імпровізацій­ним, ускладнення засад формотворення, сти­ліст. розшарування тощо), ускладнюють можли­вість вичерпного визначення поняття "Д.". У 20 ст. еволюція Д. у найприроднішому для нього соціокультурному середовищі — на тере­нах США, реалізувалася через зміну 3-х гол. худ. напрямків: 1. Традиц. Д. (новоорлеанський, чикаказький стиль свінґ); 2. Модерн-джаз (бі-боп, кул, проґресив, гард-боп, вест-коуст); 3. Авангард (фрі Д., модальний Д.).

Перші 2 напрями створюють т. зв. мейнстрім (гол. течію) Д. на сучасному етапі, що об'єднує сти­лі, яким притаманна незмінність справжніх джаз, традицій.

У 1920-х Д. був "експортований" до Європи, де стимулював формування нац. джаз, шкіл та по­чав вступати у стильові діалоги з музикою акад. традиції (творчість /. Стравинського, Е. Саті, Д. Мійо, Е. Кшенека, Ф. Пуленка, А. Онеґґера, П. Гіндеміта, Д. Шостаковича, Б. Яновського, Ю. Мейтуса, Л. Ревуцького та ін.). Особливістю джаз, процесу в кол. СРСР (і в Ук­раїні, зокр.) є його "хвилеподібний" характер, обумовлений соц.-культ, обставинами. Початком рад. Д. вважається 1922 (концерт "Першого в РСФРР ексцентричного оркестру — джаз-банду" В. Парнаха у Москві). 1926 у Хар­кові, Києві та Одесі виступав з концертами не- гритян. колектив Ф. Вітерса "Королі джазу" з відомим саксофоністом С. Беше. Однак, ще ра­ніше у Харкові при т-рі Пролеткульту Ю. Мей- тус організував профес. джаз-банд, що брав участь у муз. оформленні вистав і виступав з конц. програмами (1924—26), а також джаз- банд при т-рі "Березіль". Починаючи з 1920-х, Д. увійшов до укр. муз. життя як елемент сис­теми жанрів розважальної музики. У 1930-х за умов актуалізації потреби у ство­ренні "музики для мас", Д. став одним із дже­рел, що використовувалися в тогочасній мас. пісні й кіномузиці (зокр. /. Дунаєвського), відтак, став елементом стильової системи мас. музики в тодішньому СРСР (її поширенню в Україні сприяли радіопередачі й кіно). 1-м джаз, колективом у Зах. Україні 1930-х був Львів, теа-джаз Г. Варса, що гастролював та­кож у кол. СРСР.

У кін. 1930—40-х Д. увійшов до системи жанр, класифікації рад., у т. ч. укр. музики, що було пов'язано насамперед із функціонуванням вел. оркестрів. Кінець 1940-х — 1950-і були періо­дом застою джаз, процесу, оскільки мистецтво Д. зазнало гонінь з боку рад. чиновників. Починаючи з 1960-х, інтерес в Україні до Д. пожвавлюється: відкриваються джаз-клуби, що стають ініціаторами проведення різноманітних джаз, акцій — вечорів-зустрічей, концертів та фестивалів (Київ — 1962, Донецьк — 1967); роз­гортається фестивальний рух. Фестивальні за­ходи проводяться у Вінниці ("Вінниця", 1996—97), Горлівці Донец, обл. ("Весняні дні джазу", 1985-91; "Юний джаз", 1990), Дніпро­петровську ("Юність", 1968-71, 1973; "Джаз", 1981-83; "Джаз на Дніпрі", 1987-88, 1990; "Джаз у погонах", 1996), Донецьку ("Донецьк", 1969, 1971, 1973, 1976, 1977, 1979, 1981, 1983, 1985, 1987, 1989), Запоріжжі (1968, 1996-97), Києві ("Джем-сейшн—67"; "Голосієве-88"; "Дніпрогастроль", 1991—93; "Осінній джазовий марафон", 1991—97; "Нова територія", 1993; "Метаморфози джазу", 1995), Кривому Розі Дніпроп. обл. ("Горизонти джазу", 1987—91, 96), Львові ("Кришталевий Лев", 1988—89), Нікополі Дніпроп. обл. ("Осінній блюз", 1996—97), Одесі ("Одеський фестиваль джазової музики", 1982—83; "Тиждень джазо­вої музики", 1983-84; "Дні джазу", 1986-88; "Перший Всесоюз. джаз, фестиваль пам'яті Ле­оніда Утьосова", 1990; "Міжн. фестиваль джаз, музики, присвячений 100-річчю від дня народ­ження Л. О. Утьосова", 1995), Сімферополі ("Перший Кримський обласний фестиваль джаз, музики", 1987), Смілі Черкас, обл. ("Дні джаз, музики", 1995), Сумах ("Jazz Fest", 1995),  Умані Черкас, обл. ("Дні джаз, музи­ки", 1995), Харкові (1992, 1997), Черкасах ("Черкаські джазові дні", 1990, 1992; "Дні джаз, музики", 1995).

Формування фестивального джаз, руху в Укра­їні стало потужним фактором творення вик. школи. Наприкінці 1990-х функціонували числ. біґ-бенди, диксиленди (зокр. "Медікус" існує з 1957 у Львові) і джаз, ансамблі типу комбо- джаз, квартети, тріо (Ю. Шепети, Е. ізмай- лова, С. Крашенінникова, А. Шацького). Поміж найвідоміших укр. джаз, виконавців — бенд-лі- дери О. Шаповал, М. Рєзницький (Київ), М. Го- лощапов (Одеса), М. Євпак (Черкаси), О. Ґе- бель (Кривий Ріг), піаністи А. Алексанян, К. Ві- ленський, П. Пашков, Є. Дергунов, Ю. Бонь,В. і Т. Полянські, В. Соляник (Київ), Ю. Шепе- та (Вінниця), Ю. Кузнецов і С. Терентьєв (Оде­са), В. Прихожай (Суми); трубачі В. Колесников (Донецьк), Г. Немировський (Київ), скрипаль С.Охримчук (Київ), гітаристи В. Молотков, С. Овсянников (Київ), Е. Ізмайлов (Сімферо­поль), саксофоністи Г. Івченко, М. Кочетов, Д. Маркітантов (Київ), бас-гітаристи М. Кримов, Ю. Марков, О. Путятін, В. Сороченко (Київ), ви­конавці на ударних інстр. В. Мачулін, С. Хмельов (Київ) та ін.