ЕЛЕКТРОННА МУЗИКА (ЕМ.) — напрям у музиці 2-ї пол. 20 ст., музика, що створюється за допомогою електронної, електроакустичної та звуковідтворювальної апаратури у спеціальних студіях. У 1950-х ЕМ. називали твори, скомпоновані зі звучань, створених і трансформованих електронними пристроями (електричними генераторами й модифікаторами звуку). Такі твори могли існувати тільки будучи зафіксованими на магнітній плівці. З кінця 1960-х з'явилася можливість детального фіксування творів ЕМ. та їх відтворення (чи й виконання) за певним записом чи іншою партитурою безпосередньо в концертних умовах. Від 1980-х із появою доступних і мобільних комп'ютерів, а згодом і персональних комп'ютерів й уніфікованих комп'ютерних програм необхідність магнітофонної фіксації ЕМ. відійшла в минуле. Від початку 1990-х з'явилися компактні різно-цільові комп'ютери, що уможливили створення повноцінної ЕМ. у невеликих приватних студіях електронної музики (напр., відомі студії ЕМ. К. Кніттеля чи Ч. Виджицького (Ч. Нємена) у Варшаві, де створюються композиції легкої та оформлювальної (студія Ч. Виджицького) та експериментальної академічної, театральної і кіномузики (студія К. Кніттеля). Термін ЕМ. умовний і не визначає стилю, призначення, естетичних чи художніх засад музики. ЕМ. практикується, як правило, у спец, студіях великих культурних і наукових центрів. Найважливішими з них є: "Студія ЕМ." у Кельні, "Студія музичної фонології" у Мілані, "Студія музичної фонології II" у Флоренції, "Студія електронної музики" у Токіо, студії в Олбані під Нью- Йорком та в Белграді, "Експериментальна студія Польського радіо" у Варшаві, "Columbia Prinston Music Centre" у Нью-Йорку, аналогічні — в Утрехті, Льєжі, Лондоні, Торонто, Мюнхені, Ейндговені, Парижі. У кол. СРСР перші досліди у цій галузі велись у 1920-х (Є. Шолпо), 1959 створено експеримент, синтезатор АНС Є. Мурзіна, але 1-а студія в Москві відкрилася лише 1967. Значну частину ЕМ., як за кордоном, так і в Україні, створено на приватних студіях. ЕМ. не передбачає уніфікації техніки компонування чи комп'ютерної обробки звукового матеріалу.
Кількість композиторів, які звертаються до ЕМ., постійно зростає. Найважливішими перевагами ЕМ. є практично невичерпні можливості моделювання та реалізації й трансформації звук, матеріалу в просторі й часі та різноманітні способи оперування ним. Проте застосовувана тут одноразова незмінна фіксація звучання (подібно до грамплатівки), з виключенням подальшого творчого втручання "живого" виконавця- концертанта, породжує суттєві проблеми. Перші зразки ЕМ. було створено в Кельні 1953 Г. Аймертом, Р. Бейєром, К. Штокгаузеном, В. Мейєр-Епплером (фізик) та Ф. Енкелем (інженер). Найголовнішою відмінністю ЕМ. від акустичної музики є можливість творити власне форму звука (найчастіше засобом синтезу простих елементів), а також формувати й трансформувати його тембр. Система запису партитури ЕМ. не є усталеною і змінюється конкретним автором (часто навіть за компонування кожного наступного твору). Основою в роботі з ЕМ. до 1980-х років був матеріал, зафіксований на магнітній стрічці (амер. прототип ЕМ., створений 1951 у Прінстонському університеті В. Усачевським і О. Ленінгом, було названо "music for tape" — "музика для магнітної стрічки"). Із цією стрічкою проводили найрізноманітніші модифікації: монтування, синхронізації з іншими носіями звуку чи його частинами, використовуючи часом як виразовий матеріал навіть звучання зафіксованих при синхронізаціях швів склеювання стрічки. Домінуючим і визначальним тут є не сам матеріал (зрештою, незмінно багатий), а спосіб оперування ним. Із настанням ери комп'ютеризації при компонуванні ЕМ. почала переважати техніка цифрової обробки й створення нових звучань. Майже завжди в ЕМ. обраний матеріал визначає характер твору, композитор — логіку й спосіб розгортання композиції, техніку компонування, застосовувану комп'ютерну програму. Останніми десятиліттями при компонуванні ЕМ. найчастіше використовуються персональні комп'ютери і спеціальні комп'ютерні програми, що полегшує нотування й відтворення зразків ЕМ. Через це композитори часто включають до творів поряд із електронним обладнанням традиційні інструменти й людські голоси. Від кінця 20 ст. ЕМ., що виникла як один із напрямків авангардизму перетворилася на один із конституційних напрямків сучасної музики. Первісно використовувані назви на окреслення творів ЕМ, - музика для магнітної стрічки та конкретна музика, нині практично вийшли з ужитку, заміненими окресленнями "комп'ютерна музика" та більш загальним — експериментальнa музика.
Відгалуженнями ЕМ. є т. зв. інтернет-музика та Інтернет-концерти. Нині найуживанішими сферами застосування ЕМ. є експериментальна й оформлювальна музика в кіно, т-рі, видовищних мистецтвах та мультимедійних проектах. Найпоказовішими зразками ЕМ. є: "Студія І і ІІ", "Наспів юнаків" (1956) К. Штокгаузена, "Етюд І" (1954) Г. Аймерта, "Трансітія І" (1959), "Скамбі" (1957) А. Пуссера, "Контінуо" Б. Мадерни, "Присвята Джойсу" (1958) "Моменти" (1960) Л. Беріо, "Артикуляції" (1958) Д. Ліґеті, Симфонія (1966) Б. Шеффера, "Віолострієс" (1973) Б. Пармеджані. В українській музиці до ЕМ. зверталися Л. Грабовський, А. Загайкевич, Ю. Ланюк, І. Небесний, Ю. Шевченко, О. Щетинський. Перші зразки української ЕМ. було створено за кордоном.
Література:
Когоутек Ц. Техника композиции в музыке XX века. — М., 1976; Павлишин С. Музика XX століття. — Л., 2005;
Суслова Л. Опыт исследования электронной музыки (на примере творчества Э. Артемьева): Автореф. дисс. ...канд. искусств. — М., 1994;
Артем'єв Е. Нотатки про електронну музику // Музична критика і сучасність. — К., 1978. — Вип. 1;
Шип С. Електронна музика: проблеми і перспективи // Там само. — Вип. 2;
Алпарова Н. Меня находит звук: импровизация на тему: композитор в мире электроники //Муз. академия. — 1994. — № 4;
Гайденко І. Особливості створення музичного твору за допомогою сучасних комп'ютерних технологій // Музичний твір як творчий процес: Наук, вісник НМАУ. — К., 2002. — Вип. 21;
[б. о.]. За синтезатором — на ярмарок // Вісті з України. — 1995. — 24 трав.;
Черевко К. Естетико-композиційні засади електронної музики та їх втілення в українській музичній культурі // Музикознавчі студії Інституту мистецтв ВДУ ім. Лесі Українки та НМАУ ім. П. І. Чайковського. — Вип. 1. — Луцьк, 2007;
Experimented Musik. Raum Musik. Visuelle Musik. Medien Musik. Wort Musik. Elektronik Musik. Computer Musik / Hg. von F. Winckel. — Berlin, 1970;
Eimert H., Humpert H. U. Das Lexikon der elektrorrschen Musik. — Regensburg, 1973; Sch ffer B. Maiy informator muzyki XX wieku. — Krakow, 1975;
Kotoński W. Muzyka eiektronizcna. — Warszawa, 1989; Griffiths P. A guice to electronic music. — London, 1979; Manning P. Electronic and computer music. — Oxford, 1985.
