Психоделічна музика (англ. Psychedelic music) — термін, що відноситься до ряду музичних напрямків, що беруть свій початок у «психоделічну еру» 1960-х — 1970-х років і пов'язані із зверненям до явища психоделії. В окремих випадках це стосується створення музики під впливом психоделиків, а в деяких — сприйняття під їхнім впливом, причому, нерідко, для посилення ефекту. Як правило, серед багатоманіття психоделічної музики 1960-70-х років виділяють психоделічний рок, психоделічний поп, психоделічний фолк та психоделічний соул, у 1990-ті роки стали популярними психоделічний транс (psy-trance) та психоделічний ембієнт (Psybient).
1960-1970-ті роки
Психоделічна музика почала свій розвиток у 1960-х роках у Великобританії та США на хвилі підйоми рок-культури, базуючись на елементах року та запозичуючи досвід експериментів з електронною апаратурою і, частково, східних музичних культур. Відмітним для психоделічного року стало моделювання зміненого стану свідомості, що виникає під дією таких наркотичних речовин, як наприклад ЛСД або псилоцибін. Серед найвідоміших гуртів, що зверталися до психоделічного року - Pink Floyd та Cream, окремі психоделічні композиції виділяють і в альбомах The Beatles (напр. «Lucy in the Sky with Diamonds» і «Tomorrow Never Knows»).
Серед інших груп, що зверталися до психоделічного року в США - Grateful Dead, Jefferson Airplane, Quicksilver Messenger Service, Country Joe and The Fish, Love, Big Brother and the Holding Company; в Європі, окрім згаданих вище - High Tide, Samla Mammas Manna, Traffic, Camel, The Jimi Hendrix Experience та інші.
Іншим напрямком кінця 1960-х років, що став психоделічний фолк, що відрізнявся більшою опорою на фольклор та переважанням акустичних інструментів. Серед представників психоделічного фолку - T. Rex, Донована, Fairport Convention, Islaja, BOTOS.
На стику психоделічного року та соул та фанк-музики в кінці 1960-х виник психоделічний соул. Як і психоделічному року, цій течії властиве використання електрогітар, електроорганів та звукових ефектів. У джерел психоделічного соулу - американські гурти Sly & the Family Stone та Funkadelic.
Елементи психоделії потрапили навіть у поп-музику, викликавши до життя такий термін, як психоделічний поп. Якщо психоделічний рок намагався максимально розширити стилістичні обрії впровадженням нових засобів виразності, то поп-музика обмежувалася лише введенням окремих інновацій у прості для сприйняття пісні. До психоделічного попу відносять окремі роботи The Beach Boys (напр. Smiley Smile) та The Beatles (напр. Magical Mystery Tour).
1980-1990-ті роки
Відродження інтересу до психоделії у 1980-ті рокипов'язано із течією неопсиходелії (англ. Neopsychodelic). Значну роль у його просуванні зіграв лейбл Elephant 6. Звернення психоделії відмічають у творчості таких гуртів, зокрема таких як The Flaming Lips, Imagining Yellow Suns, Spacemen, Super Furry Animals, у більш попсовому варіанті - The Apples in Stereo, Dark Meat, The Dukes of Stratosphear, The Essex Green та інші.
Бурхливий розвиток електронних інструментів, а пізніше - музичного програмного забезпечення відкрив нові обрії для втілення ідей трансформації свідомості. У швидкій електронній музиці таким музичним напрямком став транс, відмітними рисами якого стали повторювані з деякими трансформаціями пульсуючі мелодичні структури та характерні звуки синтезаторів Roland TR-808, TR-909 та TB-303. В кінці 1990-х років з'явилося таке відгалуження трансової музики, як психоделічний транс, що відрізняється використанням новітніх семплів. До гуртів психоделічного трансу відносять нідерландський 1200 Micrograms, британський Green NunsOf The Revolution, фінські Haltya, Salakavala та інші.
У повільній електронній музиці ідеї психоделії знайшли своє втілення в психоделічному ембієнті (англ. Psybient) в кінці 1990-х років. У витоків цього стилю стояли такі гурти як Shpongle, а також, частково The Infinity Project та Bluetech.
