Музика класична, музика академічна і
музика розважальна

Спочатку визначимося з термінами. Розважальна, класична і академічна. Як не заблукати поміж трьох сосен?

З розважальною – найпростіше. Розважальна – це та, яка розважає, тобто для розваги. Під розважальну відтягуються, одриваються, балдєють, або просто „слухають”, тобто заливають у вуха, як жувальну гумку, аби уникнути некомфортної зустрічі сам на сам зі своєю особистістю. В народі такий ремигаційний¹ продукт називається „попсою”, очевидно від слова „популярний”. На цьому сайті ми вирішили від неї відмовитись.

Тепер музика класична. Більш неточний і розпливчатий термін важко собі уявити. Взагалі-то походить від латинського classicus – зразковий. Тобто „зразкова музика”, напевно у якісному відношенні. Колись був навіть такий напрямок в мистецтві – класицизм. Музику він теж зачепив – принаймні трьох композиторів, представників класицизму Ви напевно знаєте. Це – Гайдн, Моцарт і Бетховен. Звичайно ж їх було значно більше і на цьому сайті ми про них напишемо. Класицизм змінив романтизм – на музичному небосхилі з’явились Шуберт, Шопен, Вагнер – типові романтики, але їх музику теж називають класичною. Можливо тому що „зразкові”? Можливо. Але в якісному сенсі, скажімо, Луї Армстронг теж був зразковим музикантом і ми його дуже цінуємо, але в „класичну музику” він чомусь не попав. Можливо тому що „несерйозний”?

Так, мистецтво умовно поділяється на „серйозне” та „несерйозне” з прадавніх часів. В Стародавній Греції серйозним завідував бог Аполлон, а розважальним – бог Діонісій. Згодом посаду богів скасували, але сфери впливу збереглися. Тобто класична музика – це, висловлюючись сучасною термінологією - сфера впливу Аполлона. Правильно? Але і тут є заковика. В часи великого Баха, наприклад серйозними вважалися меси, пасіони і взагалі духовна музика, а танцювальні сюїти, наприклад, яких у того ж Баха аж цілих 18, писалися як раз для розважання світської спільноти. Тобто, майже, як сучасне диско. Але відносять їх чомусь теж до музики класичної.

Думаю тепер Ви відчули всю недотепність терміну „класична музика”. Плутанина ця почалася напевно з англійської мови і охопила майже всі мови світу. З честю з цієї ситуації вийшли тільки поляки – у них „класична музика” називається поважною (muzyka powazna), а класична – класицистичною (Muzyka klasycystyczna).

Тепер музика „академічна”. Мені цей термін до вподоби. По-перше ніякого натяку на стиль – а значить з цією категорію вона не перетинається. По-друге ніякого натяку на якість – тобто і з цією категорію не перетинається. Зате в самому слові „академічний” заховано найзаповітніше – повага. Академічне несе в собі семантику чогось розумного і високого, чогось такого, що не доступно широким масам. Чим академічніше – тим недоступніше. Чим недоступніше, тим елітарніше. Власне мистецтво саме для себе, або, як кажуть французи – ляр пу ляр². Про нього ми й писатимемо, бо про те, що „для народу” – вже написали.

Власне забув написати, що неакадемічну музику теж якимось чином розрізняють на ту, що для розваг і ту, що для слухання. Я не знаю в чому там різниця, напевно в ремигаційних властивостях, але серед неї трапляється й така, яка дійсно для слухання, тобто процесу сприйняття інформації органами слуху. І її ми теж торкнемось.

Примітки:

1 від слова ремигати (діалеткне) - жувати

2 трансліт з французького l’art pour l’art - відоме гасло - "мистецтво для мистецтва”