Порад і ідей по розкручуванню концертів, насправді, можна дати набагато більше, ніж сім. Про те, що їх можна зробити й набагато більш розгорнутими, я вже говорив у вступі до цього циклу. Тому
в пункті номер сім розкривається не якась одна тема, а розповідається
про деякі інші цікаві прийоми, які не увійшли у попередні випуски,
але про які мені, тим не менш, хотілося б сказати.
Одним із способів піару (хоч і на шкоду касі) є поширення безкоштовних запрошень. Не
пошкодуйте грошей і надрукуйте десяток-другий красивих запрошень на
свій концерт, після чого роздайте їх людям, що мають авторитет у Вашому
колі. Це можуть бути професора, диригенти - хто завгодно, вирішите самі. Ті з них, хто вирішить прийти, можливо, (якщо Ви не зваляєте дурня) будуть здивовані кількістю публіки на Вашому концерті. А також (я сподіваюся!) якістю Вашої гри. Ті, хто не прийдуть - все одно вже гарантовано будуть знати про те, що, коли і де Ви граєте. І те, й інше за сприятливого збігу обставин послужить Вам хорошою усною рекламою. Звичайно,
ці люди, може, і не будуть говорити про вас на кожному розі, але іноді і
одне слово, сказане вчасно, може дещо в житті поміняти. Тому ця гра в будь-якому випадку варта свічок.
До речі, майже всі симфонічні колективи, як правило, запрошують на свої концерти VIP-персон. Так що ця ідея, насправді, не оригінальна. Якщо
продовжувати говорити про практику, застосовувану при організації
концертів симфонічних концертів, не можна не згадати і про те, що в
окремих ситуаціях оркестри вдаються до шахрайського, але безпрограшного
варіанту: коли стає ясно, що на комерційний концерт ніхто не прийде,
вони оперативно поширюють безкоштовні квитки серед пенсіонерів, школярів та інших подібних категорій населення. Це не приносить доходу, однак створює враження зібраного залу. Пам'ятайте тільки, що дана міра - екстрена, і до неї краще не вдаватися без достатніх підстав.
Крім того, у багатьох оркестрів існують пули не безкоштовних, але дуже дешевих квитків. Іноді такі квитки поширюються в абонементах, іноді - разово. Але,
в будь-якому випадку, це краще, ніж нічого: люди отримують можливість
потрапити на концерт майже задарма, а каса колективу поповнюється хоч і
невеликими, але все-таки грошима. Існує і
ще цілий ряд різних варіантів махінацій з квитками, але для Вас у
даному випадку важливо зрозуміти головне: бувають випадки, коли
адміністрація зали вимагає від музиканта поширювати квитки самостійно. Насправді,
з такими залами краще взагалі не мати ніякої справи, але якщо ситуація
безвихідна і Ви в неї вже потрапили - завжди можна спробувати зробити
хорошу міну при поганій грі. Не забувайте головного: на Ваших концертах завжди повинен бути повний зал. Це, між іншим, питання репутації. Домагатися такого результату необхідно всіма можливими методами.
Крім
усього іншого - особливо, якщо у Вас не вистачає коштів на поліграфію -
не слід недооцінювати і такий чудовий засіб розкрутки, як банальну
балаканину. Не забувайте запрошувати на
свій концерт усіх, з ким зустрічаєтеся, тільки робіть це не між іншим, а
постарайтеся розповісти про концерт так, щоб ця інформація осіла в
голові у співрозмовника. Попросіть запросити на концерт Ваших спільних знайомих. Крім
того, не забудьте розповісти пару байок про репетиційний процес -
тільки стежте за тим, щоб такі байки обов'язково підігрівали інтерес до
концерту, а не навпаки.
До речі,
однією з масштабних помилок, вельми поширених у середовищі професійних
музикантів, є впевненість в тому, що «звичайні люди», які не мають
музичної освіти, мало цікавляться академічною музикою. Якщо Ви належите до тих, хто думає саме так - терміново міняйте точку зору. Ви й не уявляєте, наскільки велике число людей навколо Вас тільки й думають про те, щоб сходити на концерт академічної музики. Причому вони, на відміну, до речі, від музикантів, як раз спочатку впевнені в тому, що за вхід потрібно буде заплатити гроші. Я особисто досі погано уявляю, що сам купую квитки на концерт класичної музики. Позначається багаторічна звичка, що залишилася ще зі студентських часів - скрізь ходити безкоштовно.
Але «звичайні люди» не знають, як потрапити, наприклад, в зали Московської консерваторії нахаляву. Ви запитаєте, чому ж вони не приходять туди за гроші? Я Вам відповім: вони просто не знають, яким чином організувати цей процес. У випадку з концертом якого-небудь Рікі Мартіна все просто: пішов у ларьок, купив квиток. Квитки в МЗК в кіосках, як правило, не продаються. А де вони продаються? Вони не знають. Найрозумніші
доходять-таки до кас консерваторії, але тут їх чекає інша підстава:
концертів так багато, і всі різні, і стільки незнайомих імен ... Їм
хочеться сходити на концерт, послухати гарну музику ... Але
потоптавшись, вони йдуть, тому що їм не у кого довідатися, на що все-таки піти! У
результаті доросла людина, яка втомилася слухати всяку гидоту,
зупиняється на автозаправці і купує там перший-ліпший диск з класикою. Тут він король - адже всі навколо слухають попсу, і лише він - справжню музику. І все тому що, стоячи біля консерваторських кас, він відчував себе чужим, нікому не потрібним і зовсім втраченим. Навіть
якщо він набрався сміливості і запитав у когось пораду - він напевно
отримав в кращому випадку суху і коротку відповідь. Добре, якщо не нарвався на якого-небудь сноба.
Навіть важко собі уявити сміливця, що наважився би пройти крізь кордон охорони Київської консерваторії для того, щоби хоча би помилуватися на афіші Малого залу київської консерви... (П.Б.)
Так чого Ви чекаєте? Розкажіть таким людям про свій концерт! Запросіть їх, поясніть, куди йти, що робити, як сидіти, коли плескати - тільки снобізму без. Упевнений, таким чином Ви зможете придбати не одного вдячного слухача й шанувальника. Не вірте в міф про те, що класика нікому не потрібна. Вона потрібна величезній кількості людей - просто більшість не знає, як до неї підступитися і соромиться цього. Загалом, Ви зрозуміли.
