АНАЛІЗ   МУЗИЧНИЙ   — метод дослідження, що виявляється в описі, мисленному розчленуванні на складові частини та інтерпретації певного муз. явища, виду муз. культури (епохи, народу, країни, міста, середовища тощо), муз. та муз.-наук. творчості (культурної епохи, напрямку, стилю, школи, окр. індивіда тощо) і, зокр., муз. твору. АМ. є основн. складником усякого музикознав. дослідження. Він є також неодмінною складовою частиною тих видів муз.-практ. діяльності, що мають пізнавальний характер, передусім сприймання музики. Аналіт. дії переважно поєднуються в АМ. із застосуванням процедури протилеж. спрямування — синтезу елементів об'єкта, що вивчається та аналізується, в єдине ціле.

Найчастіше використовується АМ. муз. творів, що полягає в дослідженні та інтерпретації стилістики, форми, мовних особливостей, тексту та контексту, взаємозв'язків цих складників та їх ролі у втіленні автор, задуму і змісту. Важливе місце в АМ. творів займає вивчення їх спільних властивостей та відношень між творами, групами творів, жанрами тощо. Поряд із цілісним аналізом практикується також частковий, що обмежується дослідженням деяких складників певного муз. явища, твору, їх окремих елементів, а часом — принципу чи закономірності муз. мислення, дискурсу виконавської інтерпретації, значеннєвого поля тощо. АМ. Багато в чому залежить від суспільного контексту та методологічних наставлень дослідника, а часто й від емоційності та індивід, підходів особи, що здійснює аналітичну діяльність.

Найоб'єктивніша інтерпретація змісту можлива у вок., танц. музиці й програмних з авторськими коментарями  творах. В АМ. інстр. музики на перший план здебільшого виступають муз. структура, елементи формотворення (архітектоніка, ритм, метр, мелодія, фактура, інструментовка та драматургії творів.

Найчастіше використовуються два осн. Методи АМ.: зовнішньо-описовий і причинно-порівняльний. В останні десятиліття значного поширення набули також стильові, вик. та текст, різновиди. Зовнішньоопис. АМ. обмежується описом і реєстрацією зовнішніх рис та проявів муз. явища. Найбільшого поширення він набув у деяких видах музичної критики. Причинно-порівняльний  АМ. досліджує явища в контексті мист. взаємозв'язків, з'ясовує їх генезу, тенденції та закономірності розвитку, місце в мистецтві епохи, естетичне навантаження і його узгодження з естетичними поглядами історичного періоду, функціональні й суспільні аспекти появи й існування явища тощо. При використанні кожного з методів АМ. залежно від мети можливим є домінування одного з аспектів дослідження — аналізу драматургії, формотвозення, темат. розвитку, метру, ритму, ладу, тембру, динаміки, фактури, мелодики, гармонії, структури тощо. В ост. десятиліття 20 ст. помітне місце в музикознавстві почали посідати такі відносно нові різновиди АМ. як виконавський, інтерпрепретаційний, текстовий, електроакустичний, дискурс-аналіз тощо. Тоді гіпертрофія якогось із аспектів АМ. Може призвести до вульгаризації та наукової девальвації ряду положень АМ. певного автора (напр., деякі зразки АМ. Г. Конюса, П. Гіндеміта та ін.). 

АМ. є основою музикознавчої науки, зокр. теор. муз-ва, його елементи є основоположними в курсах усіх муз.-теор. дисциплін у муз. навч. закладах України, передусім — аналізу муз. творів, композиції, гармонії та поліфонії, інтерпретації, гри на муз. інструментах.

В укр. муз-ві практикування АМ. почало утверджуватися в ост. третині 19 ст. Вагомим внеском у теорію і практику АМ. в кін. 19 — на поч. 20 ст. стали праці укр. учених у царині музичної фольклористики (М. Лисенко, П. Сокольський, Ф. Колєсса, К. Квітка). Згодом проблеми АМ. розроблялися у працях С. Людкевича, Б. Яворського, М. Грінченка, А. Ольховського, М. Тіца, 3. Лиська, М. Гордійчука, М. Загайкевич, А. Мухи, Н. Горюхіної, С. Грици, Н. Герасимової-Персидської,    І. Котляревського, В. Золочевського,   І. Юдкіна,   Я. Якуб'яка,  В. Москаленка, Б. Деменка, С. Шипа та ін.

Література.:

• Сокольський П. Русская народная музыка, великорусская и малорусская.. — X., 1888;
•  Колесса Ф. Ритміка українських народних пісень // Записки НТШ. - Л„ 1906-07. - Т. 69, 71-74, 76;
•  Його ж. Мелодії українських народних дум, серія 1—2. — Л., 1910—13 ("Матеріали до української етнології". — Т. 13—14);
•  Асафьев Б. Прошлое русской музыки. Материалы и исследования. — Петроград, 1920 (ред). — Вып. 1: П. И. Чайковский;
•  Його ж. Симфонические этюды. — Петроград, 1922;
•  Русский романс. Опыт интонационного анализа: Сб. статей. / Под ред. Б. Асафьева. — М.;
•  Ленинград, 1930;
•  Асафьев Б. Русская музыка от начала XIX столетия. — М.;
•  Ленинград, 1930, вид. 2-е: Русская музыка. XIX и начало XX века. — Ленинград, 1979;
•  Його ж. Музыкальная форма как процесс. — М., 1930;
•  Музыкальная форма как процесс. — М., 1947. — Кн. 2-я. Интонация;
•  Його ж. "Чародейка" Опера П. И. Чайковского. — М., 1947;
•  Його ж. Об исследовании русской музыки XVIII века и двух операх Бортнянского // Музыка и музыкальный быт старой России. — Ленинград, 1927;
•  Його ж. "Евгений Онегин", лирические сцены П. И. Чайковського // Його ж. Избранные труды. — М., 1954. — Т. 2;
•  Конюс Г. Критика традиционной теории в области музыкальной формы [...]. — М., 1932;
•  Його ж. Метро-тектоническое исследование музыкальной формы [...]. — М., 1933;
•  Тюлин Ю., Бершадская Т., Пустельник И., Пэн А., Тер-Мартиросян Т., Шнитке А. Музыкальная форма. — М., 1965;
•  Мазель Л., Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. — М., 1967;
•  Цуккерман В. Виды целостного анализа // СМ. - 1967. - № 4;
•  Мильштейн Я. 'Хорошо темперированный клавир" И. С. Баха и особенности его исполнения. — М., 1967;
•  Гордійчук М. Українська радянська симфонічна музика. — К., 1969;
•  Назайкинский В. Проблемы комплексного изучения музыкального произведения. — М., 1970;
•  Гошовский В. У истоков народной музыки славян. — М., 1971;
•  Людкевич С. Форма солоспіву у М. Лисенка (Спроба аналізу) // Людкевич С. Дослідження. Статті. Рецензії. — К., 1973;
•  Скребков С. Художественные принципы музыкальных стилей. — М., 1973;
•  Горюхина Н. Эволюция сонатной формы. — К., 1973;
•  //' ж. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. — К., 1985;
•  Терещенко А. Симфонія Євгена Станковича "Я стверджуюсь!" // Укр. муз-во. - К., 1977. - Вип. 12;
•  Лисенко М. Характеристика музичних особливостей українських народних дум у виконанні кобзаря Вересая. — К., 1978;
•  Грица С. Мелос української народної епіки. — К., 1979;
•  Григорьева Г. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины XX века. — М., 1989;
•  Бобровский В. Функциональные основы музыкальной формы. — М., 1989;
•  Москаленко В. Творческий аспект музыкальной интерпретации (К проблеме анализа). — К., 1994;
•  Акопян Л. Анализ глубинной структуры музыкального текста. — М., 1995;
•  Арановский М. Музыкальный текст. Структура и свойства. — М., 1998;
•  Зинькевич Е. Симфонические гиперболы: О музыке Евгения Станковича. — Сумы, 1999. — Вып. 1: Павлишин С. Арнольд Шенберг. - М., 2001;
•  Холопова В. Формы музыкальных произведений. — С.Пб., 2001;
•  
•  
• Шип С. Музыкальная речь и язык музыки. — О., 2001;
•  Сюта Б. Проблеми організації художньої цілісності в українській музиці другої половини XX століття. — К., 2004;
•  Якуб'як Я. Форма інструментальних речитативів М. Скорика // Укр. муз-во. — К., 1989. — Вип. 24;
•  Байер К. Репетитивная музыка // CM. - 1991. - N° 1;
•  Ланцута О. Українська неоромантична фортепіанна соната // Записки НТШ. - Л., 1996. - Т. ССХХХІІ: Праці музикознавчої комісії;
•  Горюхіна Н. Композиція музичного твору // Наук, вісник НМАУ. - К„ 2000. - Вип. 7: Музикознавство: з XX у XXI століття;
•  Москаленко В. Музичний твір як текст // Київ, муз-во: Текст музичного твору: практика і теорія. — К., 2001. — ВИП. 7;
•  Сюта Б. Інтертекстуальність та проблеми стилю і форми в українській музиці постмодернізму // Студії музикознавчі. — К., 2003. — Число 2: Театр. Музика. Кіно;
•  Черкашина-Губаренко М. Музичний театр Віталія Губаренка. Історичний контекст. Риси драматургії // Віталій Губаренко: Сторінки творчості. — Наук, вісник НМАУ. — К., 2004. - Кн. 4. - Вип. 32;
•  Ricbter Е. Fr. F. Die Grundzuge der musikalischen Formen und ihre Analyse. - Leipzig, 1852;
•  Marx A. Die Musik des 19. Jahrhunderts und ihre Pflege. Methode der Musik. — Leipzig, 1855;
•  Його ж. Das Ideal und die Gegenwart. — Jena, 1867;
•  Schweitzer A. Johann Sebastian Bach. — Leipzig, 1908;
•  Marx A. Ludwig van Beethoven. Leben und Schaffen. — Berlin, 1911. - Bd. 1-2;
•  Riemann H. L. van Beethovens samtliche Klavier-Solosonaten. Asthetische und formaltechnische Analyse mit historischen Notizen. — Berlin, 1920. - Bd. 1-3;
•  Kurth E. Romantische Harmonik und ihre Krise in Wagners "Tristan". — Berlin;
•  Leipzig, 1920;
•  Leichtentritt H. Analyse der Chopinschen Klavierwerke. — Berlin, 1921—22. — Bd. 1 — 2;
•  Bucken £. Geist und Form im musikalischen Kunstwerk. - Wildpark;
•  Potsdam, 1920;
•  Schenker H. Neue musikalische Theorien und Phantasien. - Wien, 1906, 1910, 1935. - Bd. 1-3;
•  Tovey D. Fr. Essays in musical analysis. — Lpz, London, 1935-39. - 1-6;
•  Hindemith P. Unterweisung im Tonsatz. - Mainz, 1937-70. - Bd. 1-3;
•  Adorno T. Philosophie der neuen Musik. — Frankf./M., 1958;
•  Go/dschmidt H. Zur Methodologie der musikalischen Analyse // Beitrage zur Musikwissenschaft. — Berlin, 1961. - Bd. 3. - № 4;
•  Eco U. Opera aperta. - Milano, 1962;
•  Motte D. de la. Musikalische Analyse, Text- und Notenteil. — Kassel;
•  New York, 1968. - Bd. 1-2;
•  Baculewski K. Polska tworczosc kompozytorska: 1945-1984. - Krakow, 1987.

Б. Сюта