ДІАТОНІКА (від грец. dіа — через і тонос; — тон, буквально — та, що йде по тонах) — ладова си­стема, всі звуки якої можуть бути розташовані по квінтах. Раніше назва Д. означала рух за осн. то­нами тетрахорду, пізніше — 7-щаблеву інтервальну систему, що утворюють 6 кроків квінтового кола. Діатонічними є всі інтервали такої системи, а також акорди, що складаються з цих інтер­валів. До Д. відносяться стародавні грец. лади (крім хроматичних та енгармонічних різновидів), се­редньовічні церковні лади, лади нар. музики, що називаються ще натуральними ладами. З часом до Д. почали відносити лади, що містять у собі хро­матичні варіанти основних щаблів: гармонічний і мелодичний варіанти мажору й мінору, різновиди розшире­ної Д. тощо. Такі види Д. іноді називають зміша- но-діатонічними системами. У 20 ст. поняття Д. поширюється на весь 12-щаблевий звукоряд. Визначеність гарм. явищ як діатонічних залежить від стиліст, умов. Різноманітне трактування Д. спостерігається у творчості М. Лисенка, М. Леонтовича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, М. Скорика, В. Сильвестрова, В. Губаренка, Є. Станковича, Л. Дичко та ін.

Література.:

• Золочевський В. Ладо-гармонічні основи ук­раїнської народної музики. — К., 1964;
• Котля­ревський і. Діатоніка і хроматика як категорії му­зичного мислення. — К., 1971;
• Тюлин Ю. Нату­ральные и альтерационные лады. — М., 1971;
• Скорик М. Структура і виражальна природа акордики в музиці XX століття. — К., 1983.